Сковорода (симфонія) - Тичина Павло

>
— там бог собі < натюживсь > і лежить...
десь собі натюживсь і лежить... *
лиш інколи до бусела, що в лузі,
прибринькне чапко на губах —
та все хихоче, все хихоче...
— Ну от, < такеє життя тут наше> такий і приділ тут наш.
Ми плачем. Цей кричить. А той он хрестить.
Усі як біснуваті.
Утерла сльози рукавом
і задивилася туди кудись,
у придолинок на підгір'я,
де справді перед печерою своєю схимник Досифей,
задерши голову,
одмахувавсь од крику, що < рвався >
з гори...


Такий і приділ тут наш.

В торбинках
1 На берегах автор написав олівцем: "п. п. п. п." (напевне, по-
значив, що 4 слова в рядку починаються на літеру "п").— Ред.
надійшли селяне.
< Роз [дивлятись почали] > Непривітно
хитнувши головою,
< (Кудлан загарчав) >
< пучками водили по перехрестю >
пучками < водить почали > почали водить по перехрестю
обмацували: скільки дірок
і чи нема якої об'яви?
Об'яву, ось видно, дощ ізмив,

а на хресті було такого дірок,
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});що й хто його розбере, скільки ж саме днів па пана працювать?
< Відступивши, почали радитись, >
< все поглядаючи туди,
де так тужно без пісні женці рясніли, >


< Маринка радісно до них> < Маринка радісно,
по-рідному >
Маринка радісно до них: *
а звідки ви? люде!
< Відступивши >
Та люде, відступивши, почали радитись.
Все поглядали туди,
де так тужно < серпи > женці < рясніли >
рясніли в житі.

< Сковорода:
— Утікачі. їм і балакать вже набридло. >
*
Сковорода: Утікачі?
Помовчала Маринка,
й день затих.
То хмари все хмаріли,

[ціляли в] блиск розколотого неба,
[в Дніпрі] одбившись...
(Дзвонили до вечерні).
У купу вівці збились.
Немов із холоду,
ягнятко на руки полізло.
— А вам напевно весело живеться, що ви все граєте?
Та чого ви < такий сидень? > сидень такий?
Я бачила й учора вас.
А брат мій в гайдамаках
він з цим-о біснуватим вночі балака
про панів.
А другий — аж у Швачки! — та й зразу схаменулась.
Загледіла: що там аж на шляху
куріло щось і наближалося восьмикопитно.
Взяла ягнятко й понесла.
А вітер їй заходив збоку,
< (як Кудлан) > як Кудлан,
і рвав спідничку і кісник,
аж поки з вівцями в яру вона не зникла.
А вітер все заходив збоку.
(Дзвонили до вечерні).
Сковорода на бистрі ноги встав,
хотів її догнать, обнять, потішить,
утерти сльози недитячі,
та тут
од верб із-за поворотки

карета, як дурна,
< закрившись курявою > < вихопилась тупокопитно>
< вирвалась тупокопитно >
вихопилась тупокопитно,
< плавно ходу применшивши > < раптом плавно ходу
применшивши >

ходи враз плавко применшивши, вперлась колесами
і близ нього стала.
Пан < [розтруджен] ий хоробами, смаркий та рудобривий>
Пан, хоробами [розтруджен] ий, придохлий, рудобривий,
ласкаво виліз на повітря.
Рука < трусилася, як опирався > трусилась, як спирався
на карлючку,
а другою, що в перснях,
гнійні тімениці на шиї
розколупував,
все .
І падала < луска > лупа па його шатпу одіж,
мов сніг сухий...
< —А! Сковорода? > — А! Пан Сковорода?
Я радий, радий говорити.
Ну що ж: Матерія чи Дух?
Матерію приємлю,
але й Дух — ти розумієш? —
н-непереможний!
Пан Сковорода!
< після останньої вчораш [ньої] > < останньої розмови >
останнього разу ти надто гарячився,
< подумай >
ти поміркуй:

які безодні дух наш відкриває!1







яку нам радість,
любов,
любов до брата, до людини < навіває (подає) >
< Особливо тепер, коли Польща >
а надто тепер

Коли Месія
< всьому світу >
з Польщи прийде.
Я не поляк *,
але я масон і знаю, що через нас
*
дух святий промовляє*.
Рука трусилась, як < спирався на> переставляв
карлючку *,
а пуголовки очей*
*
в білках, порослих жилками, так солодко, так неприязно *
бігали *.
1 На берегах олівцем дописано: "А чого ці хлоп и?", "Сокра-
не змагайся", "Держава —це я (Л{юдовік] XIV)".— Ред.
Сковорода < стояв і все ще> все ще стояв і дививсь туди,
де з вівцями < Маринка > Гафійка зникла.
Вона про Генію щось знає?
— Пане Фільозоп!
< (і про масонів ти сказав неправду) >
Сковорода здригнувсь — і мов *
сокиру < устромив > очі в цього чорта устромив,*
загруз бровою *.
*
*
— Пане Сковорода, ах пане Сковорода!..
Як



І сама Генія десь зараз мучиться
у цього гада, у масона!

< Сковорода здригнув >
Знайти її і визволить! знайти!
Сковорода здригнув ("Плебеям тайну одкривать").
Чи це йому причулось?

(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № 1200, арк. 1, 3, 7, 9, 11 зв., 12, 12 зв.)

[II. НАД ДНІПРОМ]

Закричав біснуватий з сусідньої гори,
як Прометей


Це знову взяли його на ланцюги,

І він коло своєї землянки — он видно
божеволіє і рветься,
руками небо < —
і не потрясе :> Й ніяк не потрясе.
Руками небо < прокляте потрясає —
і> й ніяк не потрясе!
Безсилий падає і плаче...
А бог собі десь випив чарку


небо...
Там бог собі десь випив і лежить.

до бусела, що в лузі,
лиш інколи < заграє на губах
та все хихоче >
< заграє на губах,—та все хихоче,
хихоче, все хихоче... >
прибринькне чапко на губах,— та все хихоче,
та все собі хихоче, все хихоче...
< Підійшли > Кудлан < заворчав > загарчав;
В торбинках
надійшли якісь < селяне > подорожні,
< наблизилися до хреста
і привітавшись злегка головою >
й хитнувши непривітно головою

наблизились просто до хреста
< (не піднімаючи морди з землі, Кудлан на них *
заворчав)> *
Очима стежила Маринка,
як < грубі >

ті руками водили по перехрестю.
< Очима стежила Марипка>

як пучками обмацували, скільки дірок
і чи нема < об'яви якої?> якої об'яви?
Об'яву, < видно було,> ось видно, дощ ізмив,
а дірок було стільки,
що й хай йому чорт, щоб ще й до сього пана в ярмо
1
Одна ось дірка тут,
< чогось аж ізбоку>

а дві аж там чогось ізбоку,*



А що, пане, хіба не так? пане?
Стенув плечима Сковорода:
я ж не пан.

Ну, дак од пана,
бо чого ж ви тут сидите та ще
й із дудкою?
А втім, прощайте —
Сковорода: та я ж не пан і не від пана.

Селяне: ну дак < прощайте > не переманите ж нас.
Шарнемо ще десь, бувайте здорові!
Не переманите.

І пішли, пішли

І один із них на ціпок заграв,
як на дудку,


і озирнувсь на Сковороду,
а інші засміялись.
Сковорода: Уночі? *
Суслик перебіг дорогу.


— Такі ж бідораги, як і ми,— все це, не одриваючи очей
од подорожніх, журно промовила Маринка.

(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. і, М 1200, арк. 8, 8 зв.)

[III. НАД ДНІПРОМ]
[. •]
Слухаючи Сковорода цю відповідь,
стенаеться
і йде туди, де насхиль на шляху
збіднивсь високий,
косоокий, як панська совість, абияк збитий хрест.


І тут же соняшник самотний
< схиливсь у другий бік>.
Сяде по-турецьки, як дитя,
ізнов про цундру починає, < —>
очі заплющені,
хитається в ритм —
*
< Пурхнув горобець па соняшник >
< черкнувсь горобець про літаючий > < черкнувсь криль [ми]
горобець пролітаючий>
< Злетів на соняшник горобець >
Пурхнув горобець повз соняшник —
і той хитається в ритм 1.

Тень до танцю цундри —
Yva)Ol аеаутоу! *
*
1 Просто по словах "хитається в ритм" пізніше написано олів-
цем: "при долині ".— Ред.

< соняшник >
< Злякався, пурхнув горобець > < Пурхнув собі горобець,
а соняшник хитається в ритм.>
< Метелик затанцював круг флейти >
Затанцював над флейтою метелик
і полетів,
розтрушуючи ритм...
Цундра-голодранець
голякам у тон,
з голяками вічно
YVG)'вч аеоитоу!

Тень до танцю цундри!
Твій запнуто світ?
.]
Чаль до бунту цундри,
до бідноти чаль!
Загавкав десь собака, овечки замекали,
і тільки пуга ллясь! ллясь!
Грає, грає Сковорода,
а день вже хмариться назад,
і якось < хилиться > < повниться > хилиться, як колос,—
в землю.
Іде отара од води.
І дівчина-пастушка послухать зупинилась.
Чернець — подумала — а не чернець:
.