Король Лір - Вільям Шекспір
(Дає Едмундові листа)
Гонерілья
Кому мене судити? Тут моя
І влада, й сила.
Олбені
Знаєш ти цей лист,
Гадюко?
Гонерілья
Марні всі твої питання.
(Виходить)
Олбені
Ідіть за нею: в розпачі вона
Наважитись на щось жахливе здатна.
Один з офіцерів виходить.
Едмунд
Так, я вчинив усе, що кажеш ти,
Вчинив ще більше. Час усе розкриє.
Усе минулося, життю кінець.
Та хто ж бо ти, що переміг мене?
Як з роду ти шляхетного походиш -
Тебе прощаю я.
Едгар
За ласку - ласка!
Едмунде, рівний я тобі по крові,
А може, й вищий, і від цього тільки
Твоя вина подвоїлась. Мене
Зовуть Едгар, отця твого я син.
За грішні втіхи праві небеса
Турботами тяжкими нас карають.
Тебе зачавши в темряві пороку,
Став темним батько наш.
Едмунд
Ти правду кажеш.
Так. Обернулось колесо - і я
Подоланий.
Олбені
Уже з ходи твоєї,
З твойого стану можна б упізнать,
Що роду ти високого. Іди,
Я обійму тебе. Клянуся, завжди
Любив тебе я і твойого батька.
Едгар
Я знаю це, вельможний пане.
Олбені
Де ж
Ховався ти? Як ти почув про лихо,
Що сталось батькові?
Едгар
Побачив сам,
Бо рани ті перев’язав. Мілорде,
Я коротко вам все перекажу -
І хай навіки серце розірветься.
Ох, любе і солодке нам життя!
Ладні терпіти муки ми жахливі,
Аби від смерті наглої втекти.
Тікаючи од вироку страшного,
Зодягся я в лахміття, як безумець,
Личину взяв гидкого жебрака
І так, блукаючи, зустрівся з батьком,
Що мав лише криваві дві обручки,
Де перше два сіяло самоцвіти,-
Поводирем я став йому й просив
За нього хліба, врятував його
Від розпачу. Ніколи - ох, як тяжко! -
Йому я не казав, хто я такий.
Аж тільки нині, перед цим двобоєм
Усе сказав і попросив його
Благословення. Та нещасне серце
Не стерпіло борні між чорним сумом
І радістю ясною - і розбилось.
Розбилось, усміхаючись.
Едмунд
Твої
Слова мене зворушили, і, може,
З них вийде ще добро. Та говори,
Ще маєш ти сказати щось.
Олбені
Коли
Ще тяжчі речі скажеш ти йому -
Не треба. Захлинувся я сльозами.
Едгар
І так ця повість довга, як сторіччя,
Для того, хто втікає від скорботи,-
Пощо ж було б розтягувать її?
В той час, коли у розпачі я плакав,
З’явився чоловік, що знав мене
Як старця божевільного, бридкого.
Дізнавшись, хто я, він обняв мене
Могутніми руками, і ридання
Його безумні небо потрясли.
Він оповів про себе і про Ліра
Найжалібнішу оповідь на світі.
І бачив я, що струни життьові
Одна по одній рвалися в нещаснім.
Та зазвучала враз сурма, і я
Лишив його в печалі смертній.
Олбені
Хто ж він?
Едгар
Вигнанець Кент. Одягшися слугою,
За королем, за ворогом своїм,
Він рушив і служив йому вірніше,
Ніж справжній раб.
Вбігає дворянин з закривавленим ножем.
Дворянин
Рятуйте!
Едгар
Що таке?
Олбені
Мерщій кажи, що сталось?
Едгар
Відкіль у тебе цей кривавий ніж?
Дворянин
Гарячий він, парує ще... З грудей
Його ми вийняли... Вона умерла.
Олбені
Хто вмер, кажи!
Дворянин
Дружина ваша, сер.
Сестру вона, Регану, отруїла
І в тім призналася.
Едмунд
Я слово дав
Обом - і недалеко вже до шлюбу.
Олбені
Несіть сюди їх - чи живих, чи мертвих.
Це суд небесний. Він жахає нас,
Але жалю не виклика.
Дворянин виходить.
Входить Кент.
Едгар
Ось Кент.
Олбені
Так, він. Не час вітати нам його,
Як то годиться.
Кент
Я прийшов сюди
Віддати королеві на добраніч.
Де він?
Олбені
Ох, справді ж, це найголовніше!
Де Лір і де Корделія, Едмунде?
Вносять тіла Гонерільї і Регани.
Ти бачиш, Кенте?
Кент
Що це, що таке?
Едмунд
Отак Едмунда люблено: сестра
Сестру з любові тої отруїла,
Щоб і собі укоротити віку.
Олбені
Закрийте лиця їм.
Едмунд
Ох, я вмираю...
Супроти вдачі хочу я вчинить
Учинок добрий. Я велів убити
Корделію і короля. Не гайтесь,
Біжіть до замку! Швидше!
Олбені
О, біжіть!
Летіть на крилах.
Едгар
Та куди ж, мілорде,
До кого? Хто дістав наказа? Дайте
Признаку, що скасовано наказ.
Едмунд
Візьми меча мого і занеси
До капітана.
Олбені
Та мерщій, на бога!
Едгар виходить.
Едмунд
Твоя жона і я йому звеліли
Повісити Корделію, а потім
Пустити чутку, нібито сама
Вона на себе наложила руки.
Олбені
Хай небо береже її! Візьміть
І винесіть його.
Едмунда виносять.
Входять Лір з мертвою Корделією на руках, Едгар, офіцери та інші.
Лір
