З неопублікованого - Олександр Олесь

клює моє серце,

Ластівка ніжна моя.

 

Чула, осліпла, оглухла,

Яструбом хижим клює.

Швидко гарячою кров'ю

Зайде все серце моє.

 

Вечір. Смеркання. Добраніч.

Всіх я простив на землі.

Чайка клює моє серце -

Треба простити її.

 

30.07.1912

 

«Десь далеко, десь вгорі…»

 

 

Десь далеко, десь вгорі

Червоніє на горі...

Мабуть, квітка, мабуть, мак

Червоніє файно так.

Ось і зникла... Де ж ти, де?

Що за диво вниз іде?

Що за диво на горі,

Що ясніше від зорі?..

Мабуть, це цариця зір

В доли котиться із гір.

Ой не квітка, не зоря

Покотилась з Пушкаря... 4

То гуцулка - квітка гір.

 

11.07.1912, Криворівня

 

«Мовчить, дрімає літня ніч…»

 

 

Мовчить, дрімає літня ніч,

Ніде не чуть ні звука,

І в серці тихше і ніжніш

Ридає пісня-мука.

 

Прийди! Засвічені зірки,

На трави впали тіні,

І ждуть не діждуться квітки

І співи солов'їні.

 

Нема! На квітах роси сліз,

На небі чорні хмари,

І хтось узяв, і хтось поніс

Пісні, квітки і чари.

 

[1912]

 

«Співаю я! Любов моя…»

 

 

Співаю я! Любов моя

Ще тільки розцвітає!

О, се не кров,-

Се цвіт рубіном грає.

Червоний цвіт, червоний цвіт,

А сон - смертельна рана.

 

Бо ти ж моя...

Моя? Моя кохана?

А ти ідеш, когось ведеш,

Розвій хвилинну тугу:

Скажи, що я

Кохав, кохаю другу.

 

17.10.1912

 

«Слухайте лірників, слухайте…»

 

 

Слухайте лірників, слухайте...

Слухайте і навчайтесь:

Ми дбаємо весь вік про власне,

А лірники - про Боже.

 

Багато набачились світу,

Хоч не бачили зроду,

Вони одні пам'ятають

Нашу славну минувшину.

 

Наша славна минувшина -

Не байка, а бувальщина,

Чайка підбитая,

В землю заритая.

 

Ой слухайте, не зітхайте

Та минуле почувайте.

Нехай ваше власне горе

Втоне в горі моря.

 

Скільки не дбай про власне,-

А життя буде нещасне.

Будем про край свій дбати,

На варті стояти.

 

Будемо орлами,

Кошами-дідами,

Що у січі впали,

Коли про нас дбали.

 

Ой схилились голови...

[Попрохаймо] лірника:

Нехай він згадає

Нашу славну минувшину.

 

6.12.[1912]

 

«Спи, голубко, спи, ясна…»

 

 

Спи, голубко, спи, ясна...

Ніч твоє дихання слуха...

Ллються зорі з рогу сна,

Ллються співи-дзвони Духа...

Спи, голубко, спи, ясна...

Ллються зорі з рогу сна.

 

Все візьми у Духа-сна,

Що тобі не міг я дати...

Спи, голубко, спи, ясна...

В сріблі зорі ночі шати,

Безліч зір ясних у сна,

Спи, голубко, спи, ясна...

 

Спи, голубко, спи, ясна...

Я ж заплачу тяжко-гірко

І у ріг ясного сна

Кину сльози, моя зірко.

Спи, голубко, спи, ясна...

Безліч зір ясних у сна.

 

12.07.1912

 

«Серце, як клітка порожня…»

 

 

Серце, як клітка порожня...

(Кішка якась побула!)

Кров в ній... А так ще недавно

Пташка в сій клітці жила.

 

Як щебетала та пташка!

Завжди, як радість, ясна...

Звалась моєю любов'ю,

Звалась любов'ю вона.

 

Клітка оббризкана кров'ю...

В бідному серці змія.

Разом з любов'ю моєю

Вмерла і пісня моя.

 

«Героя» справді «рознесло»!..

Але немає порятунку:

Бо те, що в серденьку було,

Тепер у нього в шлунку.

 

[1912]

 

1913

 

 

«Сни розцвітають, сни одцвітають…»

 

 

Сни розцвітають, сни одцвітають,

Срібну мережку з мрії плетуть,

Дивні розводи з квіток вишивають,

Вишиють тільки - знову здмухнуть.

Сни тільки сльози гарячі лишають,

Сни тільки сплячим цвітуть.

Ти розцвіла і обійми розкрила,

Срібну мережку з мрії сплела,

Ти злотоцвітно шлях мій укрила,

Сонячним морем його залила.

Ти насміялася, ти одурила,

Ти над безодню мене привела.

 

21.01.1913

 

«Хоч ридай над минулим невтішно…»

 

 

Хоч ридай над минулим невтішно,

Умирай на труні дорогій,

Де лежить, де заснуло безгрішно

Все, що снилося . . . . . . . . . . . . . .

Хоч ридай, умирай над труною,

Хоч танцюй на весіллі життя

І, опутана піснею-грою,

Здобувай забуття.

Я всі сльози віддав уже горю

І втопив в них убивців-богів,

І несусь по бурхливому морю

До спокійних, ясних берегів.

 

15.05.1913

 

«Шаліє надія! Париж великий…»

 

 

Шаліє надія! Париж великий

Танцює смерті танець дикий,

Останню оргію справляє

І з келихом в руках вмирає.

 

О, як нагадуєш ти долю Рима,

Коли рука його вінки плела,

А смерть страшна і невмолима

Вже меч над Римом простягла.

 

Танцює надія! Париж шаліє,

Співає, грає, любить, п'є...

Коли немає вже надії,

Вино, любов і чад ще є!

 

1913, Париж

 

ПАРИЖ

 

 

Співи, сміх, обійми, крики...

Хтось упився, хтось упав,

Хтось танцює танець дикий,

Хтось схилився, заридав.

Хто ви, діти?.. ви - повії...