Українська література » Класика » З неопублікованого - Олександр Олесь

З неопублікованого - Олександр Олесь

Читаємо онлайн З неопублікованого - Олександр Олесь
style="">Хоч вирви серце із грудей!

 

[1913]

 

1914

 

 

«Ти не признаєшся, а я знаю, хто ти…»

 

 

Ти не признаєшся, а я знаю, хто ти

І відкіль у місто ти до нас прийшла.

Мавка ти із лісу, тільки вбрана в строї

Тільки довгі коси дрібно заплела.

 

Але ті ж і руки, ті ж і очі сині,

Що колись, як вітер гілку похитнув,

Глянули на мене з зимної калини...

Я їх пам'ятаю, я їх не забув.

 

Був я потім в лісі і угледів зразу,

Що нема тебе вже, що далеко ти.

Падав лист пожовклий, сумно вітер плакав

Скрізь тебе шукав я і не міг знайти.

 

Ти не признаєшся, а я знаю, хто ти

І відкіль у місто ти до нас прийшла.

Мавка ти із лісу, тільки вбрана в строї,

Тільки довгі коси дрібно заплела.

 

6.09.1914

 

«Ходжу, блукаю по саду…»

 

 

Ходжу, блукаю по саду.

Я жду тебе, о люба, жду...

«Я жду»,- кричить вся ніч ясна.

«Я жду, я жду!» - гримить луна

А серце, серце на землі,

З вінком на зраненім чолі,

Зомліло в тихих молитвах

З ім'ям коханим на устах.

 

15.12.1914

 

«Цвіте весна, шумлять гаї…»

 

 

Цвіте весна, шумлять гаї,

Як молода, природа всюди,

Кричать про щастя солов'ї,

І щастя п'ють щасливі груди.

 

А я ходжу, як тінь, як мрець,-

Навік розлучений я з нею.

І тихий стогін двох сердець

Пливе подзвінням над землею.

 

22.12.1914

 

«Як я люблю тебе, небо Італії!..»

 

 

Як я люблю тебе, небо Італії!

Ти, тільки ти нагадало мені

Очі-озера, проміннями пройняті,

Сині волошки в житах України!

 

Як я люблю тебе, небо Італії!

Тільки твій ранок мені нагадав

Ніжний рум'янець на любому личеньку,

Мак наш рожевий в садах України.

 

Небо! Хмарок рої коси нагадують,

Коси її, що по плечах пливуть,

Зграями хвиль розливаються, стеляться,

Наче барвінки в гаях України!

 

Вечір рожевий твій, небо Італії,

Рани нагадує в серці її.

Небо! Твій захід червоний нагадує

Рани криваві і гнів України.

 

15.09.1914

 

«Ти не та, ти наче друга…»

 

 

Ти не та, ти наче друга...

На обличчі, як земля,

І в очах чорніє туга,

як змія.

 

Що з тобою! Хто проміння

В синіх зорях погасив?

Хто на серденько каміння

наносив?..

 

Знаю я, чому зітхаєш

І чого така смутна,

І кого ти виглядаєш

край вікна.

 

18.11.1914

 

«Я хотів тебе на гори…»

 

 

Я хотів тебе на гори,

В синє небо понести,

Щоб ти вгледіла простори,

Щоб злилася з небом ти.

 

Щоб весь вік за мить єдину,

Цілу вічність віддала,

Щоб влетіла ти в долину,

З грудьми, повними тепла.

 

З грудьми, повними любові,

Сонця, цвіту і пісень,

Де зміняє дні майові

Золотий майовий день.

 

Але ти на дні лишилась

І не зважилась на льот.

На болотах ти родилась

І умреш серед болот.

 

10.1.1914

 

«Замовкніть всі: великий час прийшов…»

 

 

Замовкніть всі: великий час прийшов.

Мовчать в сю мить громи-гармати,

Схилилась наша хоругов,

І на коліна стала мати.

 

На терезах життя і смерті ми...

Ще мент - і хтось з них переможе!..

Коли життя - гриміть, громи,

За волю кожний з нас поляже.

 

13.09.1914

 

«З боліт, з гущавини, із ярів…»

 

 

З боліт, з гущавини, із ярів,

Де я горів і не згорів,

Я знов чомусь до Вас вертаюсь...

 

В душі гудуть погребні дзвони,

І з уст зриваються прокльони,

Але вже їх я не жахаюсь.

 

Тепер вже я вам не несу

Пісень про волю, про красу,

Не варті ви краси і волі...

 

Я вам несу холодні мари,

Дрібні дощі, осінні хмари,

Пісні, як ви, буденні, кволі.

 

[1914]

 

«Чогось я жду, чого - і сам не знаю…»

 

 

Чогось я жду, чого - і сам не знаю,

А з ним встаю і з ним лягаю,

І в чорних снах його зову,

І ним одним живу.

 

І скільки ждав його я довгих років,

І скільки вилив сліз потоків,

І скільки дум, і скільки мрій

Я поховав в землі сирій.

 

І час давно б уже його не ждати,

Марніти, сивіти, дрімати,

А все дивлюсь в вікно

І жду його, як ждав давно.

 

Ні, вже здається, незабаром

Весь обрій займеться пожаром,

Затрублять сурми голосні,

Поллються широко пісні.

 

І жданий брат здаля мене пізнає,

І хтось з коня рукою привітає,

І радо крикну я з воріт:

«Хліб-сіль пошани і привіт!»

 

24.06.1914

 

«Без надій на волю…»

 

 

Без надій на волю,

Без надій на долю

Доживаю я.

А вже моя воля

У темній темниці,

А вже моя доля

У сирій землиці.

Доленько моя!

Запряжу

Відгуки про книгу З неопублікованого - Олександр Олесь (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: