З неопублікованого - Олександр Олесь

class="p1" style=""> 

Сміх і плач - два рідні брати,

Що в людей душі живуть.

Сміх - то Каїн, Авель - плач,

Каїн - радість, Авель - сльози

Убиває сльози сміх.

Так було і завжди буде!

Так і мусить бути, так!

Дух людських не хоче пут!

Дух людини тим і дужий,

Що схотів зробитись Богом.

Ти на небі, а я тут.

Вільні... хоч і скуті.

 

23.05.1912

 

«Кобзу! Ліру!..»

 

 

Кобзу! Ліру!

З серця, з мозку ланцюги!

Скільки волі, скільки миру -

Стільки сонця навкруги.

 

Хмари линуть!

О, коли б я міг з землі

Вгору сам себе підкинуть

На небеснім кораблі.

 

І летіти в самоті

Над землею без мети!

Розкидати тільки квіти

Та привіти золоті.

 

Бубон, грому!

Мертве серце міцно спить,

А його мені самому

Вже до суду не збудить.

 

Сліз, любові!

Слово правдоньки одно!

Змийте з серця море крові,-

І прокинеться воно.

 

І всміхнеться!

І, як пташка, затремтить...

І щасливий спів поллється,

І життя благословить.

 

3.05.1912

 

«Тебе сьогодні вже немає…»

 

 

Тебе сьогодні вже немає,

Та ще квітки твої живі,

І погляд мій тебе шукає,

І тяжко плачуть солов'ї.

Як чайка, думка скрізь літає,

І серце б'ється у огні.

«Тебе сьогодні вже немає»,-

Весь світ проказує мені.

І білий цвіт кудись несе,

Неначе вітра брат мій в горі.

«Тебе нема»,- шепоче все.

Тепер в душі моїй смеркає,

Та захід ще горить в огні.

Тебе сьогодні вже немає -

Та ще квітки цвітуть мені.

 

15.05.1912

 

«Любов, як сонце…»

 

 

Любов, як сонце.

Вона розцвітає, як вогняна

Квітка на темному небі душі,

І розкидає свої золоті пелюстки

В самі найближчі провалля.

Любов подібна до руки, яка торкається

Мовчазних струн

Арфи і родить божественну душу симфоній.

 

Любов подібна до того мага, який

З рівнини робить гори, покриті жагуче білими

Снігами, і обертає їх в безодню.

Любов - пісня небесних духів, яка

Бринить лише раз в людському серці.

Хто не любив, той не був богом...

Висота пізнається падінням.

 

6.08.1912

 

«Там, на Альпах - орлах білокрилих…»

 

 

Там, на Альпах - орлах білокрилих,

Що підтримують небо святе,

На альпійських гігантах-могилах

Gentiana novalis росте.

 

На вкраїнських орлах чорнокрилих,

Що упали на рідні поля,

На вкраїнських гігантах-могилах

Вік вікую у темряві я.

 

Не дивуйся на мене, мій друже,

Що пісень не співаю тепер,

Що на світ я дивлюся байдуже:

Світ для мене й для світу я вмер.

 

Там, де Альпи несуться орлами

І розкрилюють небо святе,

Там, вгорі, під ясними снігами,

Gentiana novalis росте.

 

Бризне сонце на цвіт Gentiany -

Її серце розкрилось до дна,

А насунуться хмари-тумани,

Закриває віночок вона.

 

Як на Альпах яри - моя рана,

Як завали каміння - думки.

Як не люде, хоч ти, Gentiana,

Кинь мені на могилу квітки.

 

На вкраїнських гігантах-могилах

Сонце мла безнадійності вкрила,

І нікого навколо нема,

 

Тільки доля моя край могили

Притулилась і плаче німа.

 

14.02.1912

 

«Сестро, навколо злість гадюча…»

 

 

Сестро, навколо злість гадюча,

Ім'я моє шматують всі.

А чи відома вам вся мука по красі,

Весь біль і вся нудьга гнітюча?

 

Казарму з храму ви зробили,

Всі фарби змили з стін,

Замість огнів - пітьма могили

І сум занедбаних руїн.

 

Душа моя скорботи повна...

Як пташка, рветься з клітки сну,

Чиясь рука і пісня невимовна

Зове її у даль ясну.

 

І я лечу... Літаю всюди,

Де блисне сонце, там і я.

Та скрізь ті ж самі трупи, люде...

І плаче знов душа моя.

 

17.02.1912

 

«Усміхалось сонце, і пташки співали…»

 

 

Усміхалось сонце, і пташки співали,

І діброви зеленіли знов,

І весну, здавалось, скелі відчували...

З мертвою душею я по полю йшов.

 

Бачили неначе добре мої очі,

Був неначе усміх в мене на очах,

А душа лежала мертва, в ланцюгах,

І вдивлялась тяжко в вічний морок ночі.

 

І в мені дзвонили десь погребні дзвони,

Журно били дзвони в сей весняний день.

І замість веселих, радісних пісень

Забриніли в мене на устах прокльони

 

18.02.1912

 

«Cogito ergo sum…»

 

 

Cogito ergo sum -

Думаю - значить існую...

Ох, не існую - вікую

Вік свій під попелом дум.

 

Ох, чи під попелом дум?

В полум'ї сам я палаю,

Плачу, кричу, проклинаю.

Cogito ergo sum.

 

Cogito ergo sum…

Думи одна за другою

Линуть, горять наді мною,

Гублять свій попіл в мій сум.

 

7.05.1912

 

«Ранений в груди смертельно…»

 

 

Ранений в груди смертельно,

Гину на березі я,

Чайка клює моє серце,

Ластівка ніжна моя.

 

Грають, плещуться хвилі,

Сяє небесний намет,

Вітер остуджує чоло,

Казку шумить очерет.

 

Любо на білому світі!

Мила, як мати, земля!

Чайка