З неопублікованого - Олександр Олесь
Руки ламаю!
Я не чекаю спасіння,
Що вам мої голосіння,
Хоч (я вам вірю охоче)
Кажете доброї ночі.
Я тепер бачу вже ясно,
Що мене вбило довчасно...
Віра в життя мене вбила,
Ви ж підтяли лише крила.
16.12.1911
«Лебідонько, що плаваєш в пустині…»
Лебідонько, що плаваєш в пустині,
Кричиш на озері життя,
Чи чуєш ти з безодні голос,
Мій крик жалю і каяття?
Голубко, зглянься, глянь на мене,
Всмоктались в тіло ланцюги,
Вп'ялись мені гадюки в серце.
Лишили друзі й вороги.
Лебідонько... Дай сили перегризти
Залізо гостре ланцюгів,
Гадюк од серця одірвати,
Забути друзів, ворогів.
О, вір, колись ясної ночі,
Як будеш спати в самоті,
Понад тобою розітнуться
Знайомі струни золоті.
І ледве пісня привітає,
Замре в далекій далині,
Як білий витязь, я прилину
На білосніжному коні.
І силу ту, що буде в грудях,
В твої я груди переллю,
Розів'ю ніч понад тобою
І світлий ранок запалю.
Розкрию я всі рани серця.
Все зрозумію, всім прощу.
Але уже ніколи в світі
Руки твоєї не пущу.
17.06.1911
«Як падають влітку з троянд пелюстки…»
Як падають влітку з троянд пелюстки,
Так падала кров з мого серця.
Стояли, дивились злорадно круки
На здобич кривавого герця...
Лежав я самотньо в ганьбі і нарузі,
А десь гомоніли, сміялися друзі.
І може б, умер я, коли б не мій гнів
Припік, як огонь, мої рани.
Повітрям я груди свої напоїв,
Розвіяв смертельні омани,
І тихо пішов я один з своїм горем.
І ліг, і дивився, і плакав над морем.
І став я вслухатись у скарги морські,
В крик чайок, у клекіт орлиний.
О серце [у крові], о груди вузькі!
О світе, зо мною єдиний!
О орле, о море, товариші, друзі,
Брати мої, спільники в щасті і тузі.
Сиджу я над морем, сопілку роблю,
Великому сонцю молюся.
Я власнеє серце на сонці спалю
І з сонцем навіки зіллюся.
А ви, лиходії, а ви, лицеміри,
Шукайте для себе нової офіри.
18.06.1911
«Як довго ждали ми своєї волі слова…»
Як довго ждали ми своєї волі слова,
І ось воно співа, бринить...
Бринить, співає наша мова,
Чарує, тішить і п'янить.
Як довго ждали ми... Уклін чолом народу.
Що рідну мову нам зберіг,
Зберіг в таку страшну негоду,
Коли він сам стоять не міг...
[1911]
«Побачу? Погано?!..»
Побачу? Погано?!.
Почую скрізь, куди не глянеш оком...
Той встав, той ліг і важко спить,-
Життя ж іде невпинним кроком
І не замислиться й на мить.
Мерщій жалю слова і крику!
Мерщій могилу, круки мрій,
І знов під прапори великі
Назустріч зорі золотій!..
Вперед! Плече в плече, рука об руку!
Життя іде - життя не жде!
Під ноги жаль, об землю муку,
Якщо шумує молоде!
16.01.1911
«Сиджу, в столі перебираю…»
Сиджу, в столі перебираю...
За все з побожністю берусь:
Ось лист, а чий - і не згадаю...
Ось вірш, покинутий чомусь...
Кому писав я про зітхання,
Про першу зустріч по весні?..
І образ чистий, як [світання],
Встає з могили, як вві сні...
І все, що вмерло разом з нею,-
Природа, люде і любов -
Бринить музикою своєю
І знов мою хвилює кров.
І серце в мене повне цвіту,
І я біліший, ніж сей світ...
Цвіту, молюсь ясному світу:
Я син, а батько в мене - світ!
Але ввійшов хтось і озвався,-
І образ зник... і світ погас...
І знов я мрець...
21.12.1911
«Грають в морі між камінням…»
Грають в морі між камінням
Розфарбовані промінням
Зграї хвиль живих.
Плещуть, ловляться, тікають,
Лащуть, скелі обнімають,
Ллються через них.
Та мовчать понуро скелі
І на поклики веселі,
І на жарти, і на сміх.
І стоять вони в задумі...
І немає в білім шумі
Втіх на рани їх.
17.08.1911
«Музо-голубонько! Людьми ображений…»
Музо-голубонько! Людьми ображений,
Холодом, тупістю людською вражений,
Кинув тебе я в труну.
Сам я упав і вмираю під кручею,
Вирвав із серця я силу могучую,
Кинув в свою сторону.
Сестро! Але нас і ті вже образили,
Що перед нами кадили і лазили.
Музо! Вставай з небуття!
Вдарим по струнах з колишньою силою
Піснею-бурею, піснею-хвилею.
Вдаримо в скелі життя!
1911
«Бризнуло сонце дощами вогняними…»
Бризнуло сонце дощами вогняними,-
Сонна земля ожила.
Бризнуло небо піснями весняними:
О, це весна вже прийшла!
Ранні пташки задзвеніли над вітами.
Довше черешня терпіть не змогла,-
Глянула, бризнувши білими квітами:
О, це весна вже прийшла!
Падали квіти з черешні, [прощалися],
Пчілка дзвеніла, фіалка цвіла,
Брості поволі в саду розпускалися:
О, це весна вже була!
17.04.1911
«В той
