Вигнання з раю - Загребельний Павло

А коли подавав заяву —г— був я ним чи ні?

— Треба було повідомити інститут, що ви вже пе належите до виробничої сфери.

— Пе належу? А як же Продовольча програма і єдиний агрокомплекс?

— Треба ще розібратися, чи належите ви до агрокомплексу.

— А до чого ж я наложу?

— Запитувати дозвольте мені. Ми маємо заяву про те, що ви порушили положення про прийом до інституту. Заява підтвердилася.

— Хотів би я знати, чия то заява! і 378

"~ — Bona адресована нам, так що про це не будемо. Йдеться іро інше. Ви заслуговуєте покарання. Так само, як ті, хто дав вам іальшпві довідки і рекомендації.

— Рекомендацію мені дали загальпі збори колгоспу! Недайкаша пе слухав Гриші, вів своє:

— Ректора ми покараємо за те, що допустив вас до екзаменів.

— Ие було екзаменів! Тільки бесіда. ' Той так і в'ївся:

— Яка бесіда? З ким?

— Ну, з професором, з доцентами. 1

— Покараємо й їх.

Якими марними могли б видатися суперечки філософів усіх часів про те, чи є в людини душа, чи немає. В оцьому чоловікові цуші не знайшли б ніякі академії наук. Гриша ГОТОВИЙ був пошаткувати його, як капусту, а він спокійнісінько перелічував, кого греба покарати, кого попередити. І за віщо ж? Що це робиться на зілім світі!

— Ми перевірили,— тягнув своєї Недайкаша,— ви ис привезли для керівництва інституту ні поросят, ні індиків, ні сала, ні меду — і це свідчить на вашу користь.

— Я ж приїздив до інституту, а ис на базар! — вибухнув Гри та.

— ЇЗДЯТЬ по-всякому. Ллє до вас у цьому плані немає претензій. Ми тільки зауважуємо вам, вказуємо на порушення і анулюємо вашу заяву. Бо ви порушили існуюче положення.

— Та воно неправильне — ви ж самі бачите?

— Поїш положення існує, його треба виконувати. Зміниться положення — тоді інша справа.

— І що ж оце мені? Ждати, поки воно зміниться? А скільки ждати?

— Цього я вам пе можу сказати. Наберіться терпіння.

— Та я набрався його ще від народження. А особливо — на зимових ремонтах техніки. Вп коли-небудь чули про ці ремонти? В петоплеїшх майстернях, без запчастин і матеріалів і дванадцять ре в місяць!

— Зрозумійте мене правильно,— підвівся нарешті Недайкаша з-за столу, і Грпша побачив, що віп невисокий на зріст і досить хворобливий па вигляд,— наш обов'язок дотримуватися законів, стежити, щоб не було ніяких порушень. Ваш випадок особливий, і коли б не ця заява па вас, ми б не втрутилися. Але тепер — треба почекати. Думаю, все буде гаразд і з часом можна буде повернутися до цього питання...

і Тут в дусі старовинних романів Недайкаша мав бп вигукнути: "Я прощаю вас за несвідомий обман!", а Гриша, в свою чергу: "Л я прощаю вас за надмірну прискіпливість!", а тоді кинутися в обійми один одному, поцілуватися й заплакати. ( Гай-гай, хто ж обіймається, цілується й плаче в наш атомний вік? До того ж ми знаємо, чим кінчаються всі ці солодкоспівні прощення. Хіба в безсмертній поемі "Фауст" над нещасною Маргаритою, кинутою до темниці, не лунає голос з неба: "Врятована!" — всупереч безжальним словам Мефістофеля: "Вона приречена!"? А що виходить насправді? Перемагає не всепрощаючий голос з неба, а жорстока дияволічна сила.

Коротше кажучи, Гриша міг пошкодувати, що надів нові штани. Не обов'язково надівати нові штани тільки для того, щоб опинитися в Стані апорії. Зате він тепер переконався в слушності мудрої поради Ганни Панасівни читати закони і постанови. Щоб жити щасливо, треба знати те, що твердо встановлене. А, як казав філософ, дещо твердо встановлене не тому, що воно само по собі очевидне або переконливе, а тому, що воно утримується тим, що лежить довкола нього.

Гриша повертався автобусом до Веселоярська, розстилалися довкола широкі лани багатої рідної землі, знову мовби літав над тою землею невидимий хор, але вже не на золотистих, а на чорних крилах, і хоч співав знов про просо, та не так, як перше, а навспак:

А ми просо витопчем, витопчем! Ой дід-ладо, витопчем, витопчем!

Найбільше він боявся сказати про це Дашуньці. Ну як тут поясниш? Але вона все .зрозуміла без пояснень'. . — Не прийняли? Ото тільки й клопоту! Однаково приймуть — куди вони подінуться! Нездари он усякі по десять разів здають екзамени і прориваються до інститутів. А ти ж у мене розумний! Розумний же?

— Та, мабуть, не дуже дурний,— похнюпився Гриша, а тоді просяяв і стрепенувся і вже з свіжими силами постав перед Ганною Панасівною, яка, на жаль, не володіла потрібною для таких випадків чутливістю і не піднесла Гришиного настрою ще на кілька градусів, а навпаки, різко опустила його, повідомивши:

— Тут, поки вас не було, депутатська група по торгівлі й побутовому обслуговуванню обстежила продмаг і виявила відсутність у продажу пшона.

— Пшона?

— Ага. Вони будуть вам доповідати, щоб ви вжили заходів, Григорію Васильовичу.

— По пшону?

— По пшону.

Гриша згадав, як ще перед відкриттям веселоярівського музею

під відкритим небом заблукав сюди звідкись дурень зі ступою, тя-

гав її скрізь, допитувався в піонерів: —

— Звідки пшоно береться?

— З магазину!

— А там де береться?

— Привозять!

—■ Хочете, я покажу, як ваші предки добували пшоно?

— Не хочемо!

~ Ніхто нічого не хоче знати, а кожному дай! Тепер ось давай

пшона. А хто сіятиме просо? Коли пропадає озимина, пересіваємо

тільки ячменем, так наче всі ми пивовари. А де взяти пшона? І спи-

тати б його: навіщо він оце їздив у область? Щоб повернутися

і тобі сказати: нема пшона? Коли б його зустріли вістями, що за

час його відсутності' на Веселоярськ наповзли нові хмари зали-

цяльників до Дашуньки, він би не здивувався. Але зустріти пшо-

ном? 1

і Тут автор, може, вперше пошкодував, піо кинув свого героя

напризволяще. Доктора ерудичнихнаук Кнурця відправив на пен-

сію, сам засів у столиці, до Веселоярська навіть не навідувався.

|А був би поряд з Гришею Левенцем у таку скрутну хвилину його

ркиття, то й пояснив би йому, що пшоно дуже корисне, що на пшо-

'ні трималася вся цивілізація Київської Русі, всі звитяги нашого

козацтва, пшоном вигодуванї і Ярослав Мудрий, і Сковорода, та й

Іван Петрович Котляревський, про що він недвозначно, заявив

іу своїй безсмертній "Енеїді", вже в першій її" книжці серед улюб-

лених наїдків, згадуючи класичну страву пшоняну — куліш: "Тут

;їли різнії потрави, і все з полив'яних мисок, і самі гарнії приправи

з нових кленових тарілок: свинячу голову до хріну і локшину на

переміну, потім з підливою індик; на закуску куліш і кашу, ле-

мішку, зубці, путрю, квашу і з маком медовий шулик". Ясна річ,

нічого подібного в "Енеїді" Вергілія ви не знайдете, так що може-

те й не шукати. Немає там нічого й про пшоно, а от у "Енеїді"

Котляревського про пшоно йде мова і в частині третій, і четвертій,

і в п'ятій, як, скажімо, хоч би ось таке місце: "Дали їм в сотники

панів, на тиждень сала з сухарями, барильце з срібними рублями,

муки, пшона, ковбас, коржів".

Пісня про просо, яка вчувалася Гриші Левенцю так і сяк при його нефортунній поїздці до області, налічує, мабуть, понад тисячу років (автор забув нагадати, що пшоно — це крупа, яку одержують з рослини, яка зветься просом), а ще ж була колись гра в просо, поширена в нашій землі так само, як гра в "довгої лози" або в "ховачка". Дівчата й хлопці ставали в коло (озиратися заборонялося), а один з гравців "молотник" ходив поза колом з хусточкою або паличкою і злегка торкав то одного, то другого по плечу, примовляючи: "А я просо сію... Жну... Жну... Молочу... Шеретую..." Тоді клав кому-небудь на плече свого "ціпа" і гукав: "Кашу варю! Варю кашу!" Після цього молотник і той викликаний щосили бігли в протилежні боки уздовж кола — хто кого випередить і стане в коло. Хто програє — той молотник. Тепер ця гра так само непопулярна, як непопулярне серед голів колгоспу просо (малі врожаї порівняно з пшеницею). Слова "шеретувати" ніхто вже й не знає, зате всі знаємо "хула-хуп", "кібернетика", "турбулентність" і "ескалація", а грати в дідівські ігри нам ніколи, та й не витримують вони конкуренції з вокально-інструментальними ансамблями, жвавими й перестрибливими, як колорадські жуки на картоплі Що вдієш?

ДУМОГРАФІИ

Гроші цивілізація тим пасом принесла новий службошш клопіт, навзамін ис даючи нічого. Але він і не вимагав нічого, бо клопоти були передбачені посадою, па яку його обрали веселонрівці.

Подзвонив заступник голови раігвпкопкому Крикливець і попросив приїхати.

— Підскоч на годинку,— сказав віп добродушно,— парадку тут невеличку треба провести.

В район молена було й на мотоциклі. І педалеко, і люди там свої. В'їздив у райцентр Грпша саме о такій порі, яку описав колись наш класик, памалювавшп картину пробудження такого собі дореволюційного райцентру: "І сонце злізло височенько, уже час сьомий ранку був; уже закушував смачненько, хто добре пінної лигнув, уже онагри захрючали, ворони, горобці кричали, сиділи в лавках крамарі, картьожппки же спать лягли, фіндюрки щоки підправляли, в суди пішли секретарі".

Автор навмисне павів ці рядки для того, щоб показатп, які разючі зміни сталися в наших сільських районних центрах. З усього тут зображеного лишилися хіба що горобці та воропп. А так все нове. Машини на вулицях, телефони в установах, засідання з самого райку, трудовий ритм...

Отже, Гриша в'їздив у наш НОВИЙ І прекрасппй райцентр, і на душі в нього тож було прекрасио.

Криклпвець зустрів його заклопотано, але до цього всі звнклп, бо не було в районі затурканішого і замученішого своєю посадою чоловіка.

— Ну. Левенець, тп даєш! — почмнхав носом Крикливець.— У мене й так сорок сім постійних комісій, а тут ще створюй тимчасову заради тебе.

— Комісію? Заради мене? !

— Тобі нічого, а мені новпй клопіт. Добре хоч голову з області прислали.

— Голову?

— Голову комісії. А двох для членства я вже своїх додав. !

— Знов кози? У нас уже була комісія.

— Та які кози? Заради тебе. Персональна справа.

— Справа? Персональна? Товаришу Криклпвець, я не розумію...

— Розуміти й пе треба. Наше діло яке? Відповідати. Здохла, кобила — відповідай. Не здохла — теж відповідай: чому пе ожеребилася. Ну, давай я тебе познайомлю з комісією.

(Коли б тут був доктор ерудпчних наук Варфоломій Кпурсць, він пояснив бп Гриші Лсвепцю, що слово "комісія" іноземного походження і означає "клопіт", в чому легко переконатися, згадавши Грибоедова: "Что за комиссия, создатель, быть взрослой дочери отцом!" Але давайте подумаємо: хіба від цього нашому героєві стало б легше? Тільки й того, що своє улюблене