Вигнання з раю - Загребельний Павло

Левепець! Просимо прибути до інституту для вияснення питання про ваші вступні екзамени".

Заяву до інституту (па заочне відділення, ясна річ) Гриша подав два місяці тому. Рекомендацію дали йому загальні збори колгоспу, все як годиться, мав він намір трохи підготуватися й до екзаменів (бо вже все з школи позабував), але тут сталися непередбачені зміни в його житті і вилетіло все з голови: і заява, і екзамени, й інститут: Гриша покрутив листівку в руках, *

— Пишуть якось химерно,— погмикав Гриша,— і по добереш, що воно і як.

— А що там добирати? Готуйся, підчитай що-небудь за ніч, а завтра — на автобус!

— Могла б і машиною мене підвезти. Сама б у області побувала, по магазинах походила, з культурою ознайомилася.

— Завтра бичків треба переводити на новпй пастівппк. Пі сама пе можу, ні машини тобі ие дам. Доберешся автобусом!

Все-таки жінка в колгоспі велика сила. А ще коли вона з вищою освітою — тоді вже спаси й помилуй! Не завжди жінка здатна прокласти чоловікові шлях до влади, але вона може зробити його гідним влади, хоч би для цього довелося трясти його, як чорт суху грушу.

Та однаково Гриша був щасливий. І коли він, надівши нові штани, сідав удосвіта на перший автобус до райцентру, щоб там пересісти па той, що йде до області, то все в його душі раділо й співало і здавалося, що над полями літає па золотистих ангельських крилах хор сприяння і доброзичливості і виспівує:

Л мп просо сіялп-сія.тп! Ой дід-лад", сіялн-сіяли!

А може, то літав вертоліт автоінспекції або рибоохорони, яка вистежувала браконьєрів? Хто ж то знає?

АПОРІЯ

Хай читачі не лякаються цього слова, що нагадує скорочену назву якоїсь пової установи. Скажімо, майстерні побутового обслуговування, де порють старі штани, не шиючи нових. Установ у наших селах і містах досить, не будемо вигадувати нових, надто що наша розповідь все ж не про організаційні структури, а про рай. А рай — це міф, міф — це стародавні греки, а в греків був славетний філософ Сократ, який володів властивістю іронічного ставлення до світу, досягав же цього тим способом, що приводив свого співбесідника до апорії. Отак: з апорії почали, нею й закінчили, а що ж воно таке? Це — знання про свое незнания. Тобто коли вам ласкавенько й делікатненько втовкмачують у голову, що коли ви й знаєте що-небудь, то хіба те, що їдять, а вам не дають.

Та повернемося до нашого героя. Левенець прибув до інституту і виявив, що його там ждуть. Такс відкриття кожному було б приємне, і кожен би задоволено вигукнув: "Ах, як приємно, що земля кругла!.." Або: "Ах, яка радість, що вода кипить при ста градусах Цельсія!"

Нетерплячі одразу ж вчепляться в цю воду і стануть допитуватися: до чого тут вода і її кипіння? Терпіння, дорогі товариші, а також апорія! Пам'ятаймо про апорію і, коли дозволено буде так висловитися,— апорізуймося.

Мояша разом з пашим героєм, можна іі згодом, бо Левепцсві Іапорізуватвся доведеться все яг у першу чергу.

Отже, Гришу ждалп. Страшеппо ввічлива і страшенно приемпа секретарка одразу повела його високими й світлими коридорами,' привела в ще вищу й світлішу, ніж ті коридори, кімнату, власне, й не кімпату, а справжній зал, і там представила чотирьом страшенно симпатичним і страшенно поважним чоловікам в однакових сірих костюмах, тільки з неоднаковими галстуками: в одпого галстук був синій, у другого червоний, у третього в смужечку, в четвертого в мачок. Грпша повідомив, хто він, чоловіки зробили те саме. Троє виявилися доцентами, одип — той, що мав галстук у мачок,— професором. В такому товаристві Гриша опинився вперше в житті і, нриродпо, трохи знітився. Виду він, щоправда, не подав, але професор на те й професор, щоб бачити навіть невидиме.

— Ви не хвилюйтеся, товаришу Левёнець,— доброзичливо мовив він.

— А я іі не хвилююсь.

— Тут товариші вас дещо хочуть поспитати.

— Будь ласка. Я готовий. У мене тепер така посада, що тільки й питають.

— От і гаразд,— усміхнувся професор, випромінюючи доброзичливість з кожної мачпнки на своему галстуці, а тоді звернувся до того, що з червоним галстуком: — Прошу, колего.

Той одразу взявся до діла.

— Скажіть, товаришу Левепець,— тпхепько проказав він,— ви не могли б пригадати, коли була революція тисяча вісімсот сорок восьмого року?

— Революція?

— Саме так.

— Вісімсот сорок восьмого?

— Надзвичайно точно.

— А що — хіба її перенесли на інший рік?

— Такого повідомлення пе було.

— Тоді навіщо ж питати?

— Для перевірки, тільки для перевірки. А ось ще одне. Чи пе могли б ви сказати, хто керував пугачовським повстанням?

— Хто керував?

— Саме так.

— Я все-таки за Омеляна Пугачова.

— І не масте сумнівів?

— Ніякісіньких. Ще можу вам розповісти, що Пугачов, перш ніж підняти повстання, жив у пас на Чернігівщині в селі Добрян-ці. Я в училищі механізації з одним хлопцем із Добрянки спав поряд, він все вихвалявся Пугачовим...

— Я задоволений вашими відповідями,— заявив доцент з червоним галстуком, і тут за Гришу взявся той, що з синім.

— Товаришу Левенець, дозвольте запитати: у вас у колгоспі коні е?

— Трохи зосталося.

— А як ви вважаєте: скільки кінських сил у колгоспному коневі?

— У живому?

— В натуральному. Не в теоретпчпо-уявпому, а саме в натуральному.

— Тепер такі коні, що й по півсплп не папткребеш,— не став приховувати Гриша.— Хіба що та пара, на якій їздить наш фуражир Петро Безтурботний. А так — миршаві п загодовані. Район і зняв коней з статистики, корми па них пе плануються, звідки ж тут сили? От розповідають, до війни у нас в колгоспі було дві ко— били — фонд Червоної Армії. Доглядав дід Утюжок. Мазурка; й Баропеса. Так ті сил по дві кожна тягли. Я вам ще й не таке скажу. Ви думаєте, в тракторах і комбайнах мотори справді з отими силами, що значаться в технічних паспортах? Не завжди! Все залежить, який завод, в якому кварталі і в якій половині місяця ви-1 пускав мотор. Щастя, коли не заклинює колінвал або в блоку дірок помає. А вже ті сили — збирай їх до самого заводу! А ще пальне. Одне сил ніби й піддає, інше — все пускає димом. А зветься однаково.

— То що ж: в сільгоспмашинах хронічна нестача потужності?

— Як брати написапе. А так — чого ж? Вистачає, ще й зостається. К-700 заженеш па поле, то він своїми колесярами чорнозем до самого Чорного моря розгортає! А як на перезволожений лан запустять десяток агрегатів? Хоч кричи: рятуйте!

— Це ж чому?

— А тому, що змішають усе грішне з праведним. До кожного методу ще голова потрібна!

— Кажуть, ви тепер голова сільради? — обережно втрутився той, що мав галстук у смужечку.

— Та піби,— скромно потупився Гриша.

— Можна вас поздоровити з обранням? — усміхнувся професор.

— Коли не жалко.

— Як же це сталося? — знов той, що з смугастим галстуком.— Ви ж механізатор?

— А як ви думаєте — звідки беруться голови сільрад? Вирощують їх у розсадниках чи привозять з міста? В колгоспи голови приїздили. Робітничий клас. Тисячник. У Шолохова Давидов од путіловців ким приїхав до козаків? Головою колгоспу. А голова сільради в Грем'ячому Лозі свій — Размьотпов.

— По літературі я поставив би вам п'ятірку,— сказав той, що з галстуком у смужечку.

— То й поставте! — добродушно порадив Гриша.

• — Я б поставив,— повторив той, і Гриша не став доскіпуватися, чому ж цього пе робить, бо відчув, що тут приховується якийсь підтекст, як ото завжди водиться в тій хитромудрій літературі.

— Оцінки непотрібні,— заявив професор уже без підтекстів, тобто навпростець*— Нам доручено провести з вами бесіду, і ми це зробили.

— Бесіду? — здивувався Гриша.

— Так.

— Л екзамени?

— Назвіть це екзаменами. Особисто я пе проти. Можу сказати, що ви себе проявили. Ваш рівень мене задовольняв. Думаю, що мої колеги теж не мають до вас претензій.

Колеги покивали, поусмГхалпся, поблагодушествували. Справді: претензій ніяких.

— А тепер же мені як? — нічого пе міг второпати Гриша.

— Тепер вам треба пройти до кабінету ректора. Там теж хочуть з вами мати... гм... бесіду.

: — Сам ректор?

! — Цілком можливо. З свого боку ми вам бая*асмо... [ Знов усмішки, взаєморозуміння і доброзичливість. І В кабінеті ректора Левенця ждав чоловік мовби й солідний і віку [поважного, але на ректора якось не схожий. Надто вже в'їдливі були в нього очі. Та ще весь час шурхотів паперами. Щойно Левепець у двері, той уяЄ й зашурхотів. І пе переставав шурхотіти, хоч ти плач.

— Товариш Левенець?

— Так.

— З Весслоярська?

— Точпо.

Чоловік кивнув, смикнувся, піби хотів подати руку, але не подав, сказав тільки:

— Недайкаша.

— Не пойняв про кашу,— простодушно поглянув па нього Гриша.

— Це моє прізвище, — пояснив чоловік.— Так ви з Веселояр-ська?

— Та піби.

— Це нове село?

— Як вам сказати? Новозбудоване. Після затоплення старого. Новозбудовапе і двічі вже перейменовано. А так — йому понад триста років.

— Але тепер цс пе відстале, а взірцево село?

— Можна сказати й так.

— І люди в ньому повиппі бути які? Взірцеві?

"Куди він хилить? — подумав Гриша.— І до чого тут уся ця взірцевість? Якимсь гадством тут пахпе".

— А що такс? — вдаючи суцільну наївність, спитав він.

— Особливого нічого.

І знову шурхотить, як миша в сухому кукурудзинні.

— Ви подавали заяву до інституту?

— Подавав. На факультет механізації сільського господарству Заочний.

— З якою метою?

— Та з якою ж? Підняти свій рівень.

— Рівень мехапізатора?

— Точпо.

— Ось тут у мене характеристика, підписана головою колгоспу. На вас ця характеристика?

— Коли на мепе, значить, па мепс.

— Тут написано, що ви механізатор.

— Написало — значить, паппсаію.

— Але це не відповідає дійсності.

— Та й справді. Паиисалн "мехапізатор", а треба було: "механізатор широкого профілю". Бо я — па всіх машинах.

— Вп хочете видати баяеане за дійсне.

— Щось я не доберу...

— Адже вн тепер не механізатор, а голова сільради.

— Голова? І вяЄ не'механізатор?

— Вже ні.

— А коли почнуться другі жнива, піде кукурудза, піде Оуряк, ви думаєте, я сидітиму в кабінеті? Я сяду на комбайн!

— Несерйозно, товаришу Левеиець.

— Що — несерйозно?

— Голова сільради на комбайні — це песерйозно.

— Слухайте,— підхопився Грпша.— Он якось був я в Києві і бачив, як заступник Головн Радп Міністрів ВИХОДИТЬ З держав-пих дверей, сідає в машину, ключик — у замок запалювання, чик-чик і поїхав! Це що, по-вашому?

— Несолідно, товаришу Левенець!

— Що несолідно? Що ключик — у запалювання і ЧИК-ЧИК без шофера?

-т— Несолідно обманювати державу.

— Як-то обманюю! — аж підскочив од праведного обурення Гриша.

— Видаєте себе за механізатора, не будучи ним.

— Ну, гаразд, хай сьогодні я по мехапізатор.