Вигнання з раю - Загребельний Павло

Я питаю, ви відповідаєте.

— Л тоді?

— Коли треба — підпишете. Припустимо, так. "Жигулі" ви справді купили?

— Купив. Як передовому мехаиізаторові, продалп без черги.

— І подарували дружині?

— Натіш дарувати? Треба — їздить. Треба мепі — поїхав я.

— Припустимо. А дітей нема?

— Яких дітей?

— У вас з дружниою дітей нема?

— Нема.

— А "Жигулі" купплп?

— Купили.

— Отжо, ви пе заперечуєте, що "Жигулі" купили, а дітей нема?

Гриша дивився Кошсретпому в рот, звідки вплітали ці безглузді запитання, і впіймав себе на думці, від якої аж засвербіло на язиці.

— Слухайте, товаришу Конкретний,— не втримався він від спокуси негайно поділитися своєю думкою,— а де рот у чоловіка?

— Рот? — ошелешено поглянув па нього Копкретнпй.— Який рот?

— Ну,, отой, що ми їмо борщ, а тоді просторікуємо. Де він? На голові чп де?

— Ну, припустимо, на голові.

— А голова думає?

— Припустимо.

— Тоді чому ж не думає рот?

— Конкретно, що ви хочете?

— Конкретно ваш рот. Що з нього вилітає? "Жигулі" з дітьми? І оце вся ваша демографія? На чому ж вона базується? Па якомусь Шпугутькалі й "Жигулях"? А хочете — я до "Жигулів" ще кольоровий телевізор дочеплю?

— Телевізор?

— "Електрон-724". Сам купив, сам додому привіз, сам аптепу зварив у майстерні Сільгосптехніки.

— А дітей пема?

— Нема. А ще — веранду скляну па двадцять квадратових метрів до будинку прпкалабачив.

— А дітей пема?

— Та нема ж. Тепер бачите, до чого мп можемо добалакатися. Конкретний швидкісним методом пошкрібся в себе в голові

спершу з одного боку, тоді з другого, але пічого не вишкрябав, глянув на Гршну трохи розгублено.

— Але ж я повинен скласти довідку!

— Складайте хоч сто штук! Коли хочете — можу засвідчити н підписати.

— Припустимо, ми самі.

— Самі, то й самі. А я поїхав.

Прощалися в дусі взаєморозуміння. Про взаємоповагу промовчимо. Не було належних підстав.

Крпклпвця Гриша не розшукував. Повідомити його, що Левспця не згризуть, як м'якенький пиріжечок? Гай-гай! Щкода зусиль. Посміятися разом з ним? Коли весь час сміються, то вже ніби й по смішно. Міг би, міг би товариш Крикливець розібратися й сам і не гапьбити його, Левепця, перед людьми, а от же вмив руки. На ньому весь район висить! А що висить па тобі?

Грпша гнав мотоцикла по дорозі і непомітно для себе став розмовляти з мотоциклом, з дорогою, з иолямп, з пебом, з хмарами і птахамп. Отой ПТпугутькало, чп як там його, хоч і негідник, а поцілив у болюче місце. Як порятуватися від пекучого болю в душі? Ой червоний бурячок, зеленая гпчка... Газону ти б спересердя так, щоб мотоцикл зірвався з горбка, і полетіти світ за очі. Приземлишся в автоінспекції. Путі несповідпмі... І корови могли б літати над фермами, помахуючи рожевими крильцями. А з ким доведеться мати справу Дашуньці? Тут чудеса потрібні інші. Щоб просо само ставало пшоном; щоб помідори росли в шкаралущі, як волоські горіхи, і не гнили, ждучи транспорту; щоб у цукровому буряку цукор збирався в грудочку, як кісточка в абрикосі, щоб... Кожному б хотілося навчитися літати в просторі, жити без їжі, взнавати майбуття і взагалі... А за кого виходити дівчатам заміж у селі? За трактори й комбайни? Ой знав, нащо брав таку невеличку, мене мати годувала, як перепеличку. Чужу любов ненавидять, коли своєї не мають. Орати впоперек. Школярів на поля, школярів на поля! А в раю діти були? Десь там міста й містечка оголошують себо без'ядерними зонами. Крапля в морі. А в пас усі стели без'ядерні й безракетні, тільки пшениці та кукурудзи, буряки та гречки. А пам'ять? Чому мало дітей родиться в степах? Факти дійсно мали місце. Мої коні, твоя бричка, моя жінка химерпчка. Питання треба обговорювати. Вживати конкретних заходів. А дітей мало і в степах українських, і в білоруських лісах, і в Прибалтиці. Вважаємо критику правильною. Гірка пам'ять війни, закодована в свідомості молодих матерів. Взяли підвищені зобов'язання. А дітей мало. Бешихо колюча-болюча, тут тобі не стоять, кості не ламать... Всі, як один. "Мы — эхо, мы — эхо, мы — нежное эхо друг друга..." А може, я не голова, а "самозванець"? Як отой Лжедмптрій? I на мене все валиться, мов спіг на голову. Становище гірке, як жовч. "Жигулі" вже без черги. А дітей мало. Іди собі в краски, там будеш ппть і гулять і вигоду мать... Тверда порода українська! Чоловік каже: ячмінь, жінка каже: гречка. Чоловіки керують, а жінки царствують. Хор наївних виспівував: "Ой хто в лісі, озовпся!" А віп був у степах і не мав ніякого наміру зміняти їх на всі приваби і принади світу. Гримів на чорному мотоциклі, в чорному диму, в чорних думах пам'яті й незлагод. Не знав модних внутрішніх монологів і архети-пів словесних структур — звертався до самого себе і до степу, до неба й до сопця, і слова спліталися давні й пові, а душа рвалася поза ними і попад ппми, хотіла безмежжя й сили, як в оцього степу, як в оцієї весплодючої могутньої землі з її потужними грудьми і щедротним лопом, з вигинами-перегинами, заломами-переломами, сплесками-персплесками.

Дашуньку знайшов на фермі, хотів розповісти їй усе, але сказав тільки одне слово:

— Думографія!

— Ти вже, бачу, скоро здурієш на цій роботі,— співчутливо поглянула вопа на Гришу.

— Пошапи ще не заробив, а знущання самі сиплються! — зітхнув він.

ОЙ ЛОПНУВ ОБРУЧ...

Гриші приснилося, піби він головний міністр або візир фараопа, і ось віп стежпть за розбудовою і прикрашанням царської столиці, наглядає за спорудженням дому вічності фараопа, тобто гробниці, насолоджується виглядом корів, захоплюється веденням польових робіт, а слуги кричать йому: "Прийми свіжі продукти і їж, о начальнику города і візирю, щаслпве начало, щасливий рік, вільний од зла".

Він прокшгувся і трохп полежав, не наважуючись розплющити очі. До чого б вопо такий дурний сон? Дапіупькп не спитаєш, бо вже побігла на перше доїнпя, та Дашунька в спи й пе вірила — вопа вірила в ідеали. А ідеалів у жінок багато, і всі вонп великі і пе маліють, розростаються до безмсяшості й безконечності. Скажи Дашуньці про такпй сон — засміє і затюкає. Куди, мовляв, тобі до візирів, як тп на посаді голови сільради нічим не можеш відзначитися! А чим тут відзначишся, коли дядько ЗноЕобрать лишив йому такий спадок? Все нове, все вже збудоване, відкрите й пущене в діло, все діє, функціонує, справляється з обов'язками, ви-копує своє призначення, а ти тількп спдл і читай закопи, як підказує Ганна Панасівна.

Щоправда, в нього всо почалося з неприємностей. Якісь безглузді перевірки, якісь заяви, дописи, сигнали. А може, це вппро-буваияя па міцність? Без неприємностей життя стає пісне і взагалі втрачає ціну.

Переснідавшн (чашка молока і окраєць хліба), Гриша па мотоциклі підскочив до сільради, сказав Ганні Панасівні, що поїде в поле, де вже почали копати буряки, і помчав до свого колишнього напарника Подана.

Педан переживав епоху відродження й розквіту. Кінчилися часи, коли йому спихали стару техніку, тепер уже він одержував і освоював тількп пове і найновіше, і вже йому випрасовуватися на гогаках пошани, в президіях зборів, па газетних сторінках. Що ж, заробпв чоловік, дотерпівся і досягнув. Хто заздрить — хай спробує стати на Педанове місце. Тут пе знають такігх конкурсів, як у технікуми готельного господарства або па юридичний.

А от Гриші кортіло зпов вернутися иа комбайн. Зернові скосили й без нього. Там простіше. А бурячок — зілля строге. Копай його — не перекопаєш.

Комбайн у Педана був новісінький, щойно з дніпропетровського заводу. Синенький, як каструлька, акуратний, мов космічний апарат. Не реве, не переривається, тількп клекіт від нього і якесь піби полегшене зітхання після кожної порції бурячків, видобутих з твердих обіймів землі. Копання ще тільки почалося, перші дні, а вже на полі купкп буряків, уже пе встигають вігвозпти, вже бракує машин. Що ж буде далі?

Педан підійшов до краю загіпкп, Гриша скочив до нього, прилаштувався поряд, потиснув йому лікоть.

— Здоров!

— Здоров.

— Конаєш?

— Копаю.

— А вивозять?

— Погано.

В Грпшшіій голові запрацював мехапізм нових обов'язків. Ну, поговорити з Зінькою Федорівною — цс ясно. А ще? Негайно створити депутатську групу для допомоги. Віп сам її і очолить. А для оперативнішого втручання попроситися па комбайн. Зміпппм до Педана. Щоб агрегат не зупинявся.

— Прийшов проситися твоїм змішкім! — крикнув віп Педа-

нові в вухо. і

— А чого ж, давай.

— Зіпька Федорівна не буде проти? .

— Вламаємо.

Гриша кричав Педанові у праве вухо, а ліворуч від комбайнера всілася, пе зпати звідки й прилетівши, довгохвоста сорока і скрекотіла йому в ліве вухо.

— А це звідки? — здивувався Гриша.— Вісті па хвості приносить?

— Це Маргося,— усміхнувся Педан.— Привчена. У мене па груші гніздо, сороченя й вивалилося. Я підібрав, вигодував, тепер не відстає.

— А Маргося — що цс?

— То я під оту вередшощу прем'єршу назвав. І навчив, хоч що там учити, як воно богом так создапе, що цупить усе па світі. Ось подивися.

Він дістав з кишені обшмугляшш олівчик, замахнувся ним, ніби наміряючись ппсатп, гукнув до сороки:

— Мнргосю! А глянь-ио!

Сорока націлилася непорушним чорним оком на олівчик, влучила мить, коли пальці Педанові ледь розслабилися, з голосним криком шугнула навскоси перед обличчям комбайнера, вихопила олівчик і кинулася навтьоки, переможно вискрекочуючи.

— Бачиш,— зареготав Педап,— вкраде, ще й хвалиться!

— В роті шмат дерева, а вона скрекоче? — пе повірив Гриша.

— А чорти її маму знають, як це в пеї впходить. Може, вона в кігтях тримає. В неї ще дві товаришки є — ото бандитки! Кинув я колись своєму Рябкові маслацюру, Маргося враз примітила, пурх-пурх, а маслацюра більший за неї. То вона тоді як? Прикликала вмить своїх союзниць, сама Рябкові вуха клює, віп лиш одмахусться та гарчить, а ті дві налітають, ириноровлюються з двох боків до маслацюрн — і гайда. Маргося за ними, а Рябко тільки зубами поклацав навздогін.

— Мені б таку пташечку,— сказав Гриша.

— Можу позичити. Пару раз нагодуй її чим-псбудь смачним — полетить і за тобою.

— Це коли знадобиться.

— Тільки свисті — та й уже! У мсие після тих курей з птаством контакти на найвищому рівні!

— І після того, як тп Самуся з'їздив півнем? — засміявся Гриша.

— Самусь пройдений етап. Утік на камсполомню, посвпсти йому вслід. А нам з тобою втікати нікуди.

— Втікати не будемо.