Вигнання з раю - Загребельний Павло

Одпн з раіїплану, другий зі стапції захисту рослий. Третьому лишилося очолювання комісії. Для цього прибув сюди з якихось сфер, інстанцій чи престо географічних пунктів. Хлоп'яга такпй високий, що, мабуть, ставав навшпиньки, щоб надягти собі на голову картуз. Молодий, голова чесана, рот розстебнутий, обличчя недозріле. Такі молоді ще на Гришу не паскаку-Ьалті. Йому відлягло від серця.

І — Так, товариші,— бігом прохамаркав Крикливець,— ось вам товариш Левенець, а я побіг, бо на мені весь район впситьі

Хлоп'яга здивовано загиготів, довідавшись, що на такому непоказному чоловікові виспть цілий район, тоді простягнув Гриші широку, як лопата, долоню, вхопив його за пальці, хотів стиснути, але Грпгаппа рука виявилася твердішою, і пальці злпплися у хлоп'яги. Хлоп'яга (тобто, за всіма ознаками, голова цієї саморобної комісії) потріпав рукою, ще більше розстебнув свій веселий рот і доброзичливо поцікавився:

— Можна припустити, що ви Левенець?

— Можна,— дав згоду Гриша.

— Припустимо, я — Конкретний.

— Припускає корова молока, коли кормп підходящі,— засміявся Грпша.

Але Конкретний був народжений тільки для того, щоб слухати самого себе. Він пе звернув ніякісінької уваги на ущипливий Ле-венців сміх, ухопив стільця, поставив його край столу, показав Гриші па іпший стілець, вигукнув:

— Припустимо, сядемо?

Всілпся. Вмостплпся. Поборюкалися поглядами.

— Куритимемо? — спитав Конкретний.

— Некурящий,— сказав Грпша.

— Припустимо, і я некурящий. А товаришів попросимо потерпіти. Діла в пас тут — раз чхнути.

— Подзвоппли б мені по телефону, я б вам чхнув — ото п усієї радості,— знизав плечима Гриша.

— Припустимо, в мене документ. І треба розписатися.

— Треба, то й треба,— не став заперечувати Гриша.

— Загалом кажучи, я займаюсь питаннями загальними, а тут — конкретне.

— Прізвище? — уточнив Гриша.

— Тобто моє? Ні, питаппя конкретне. Припустимо, що мається заява. І не заява, а заявка. ї но заявка, а так собі — писулька.

— Па мене, чи що?

— Припустимо.

— Про кіз чи про заочну освіту?

— Припустимо, вперше чую.

— Перевіряли мене по козах і по заочній комісії. Думав, знову. То, може, від Жмака?

— Хто такий Жмак? Пе чув. Тут демографія.

— Що-що? — не збагнув Гриша.

— По моїй спеціальності. Демографія. "Демос" — "народ", "графо" — "пишу, описую".

— А-а, цього в нас повно! — недбало махнув рукою Гриша. Конкретний сполошився.

— Де у вас? В селі?

— Та в нас же, в пас, у Веселоярську.

— І що — демографічні дослідження? Справишя демографія в простому селі?

— А які ж? І димографія, і домографія, і дамографія, і дюмо-графія, і думографія.

-г Припустимо, я цього не записуватиму, а почуть почув би,— застрибав на стільці Конкретний,— може, треба мені було доїхать до вашого Веселоярська?

— &їожна було б і доїхати.

— Так що це за ДОСЛІДЛЇЄПНЯ у вас? Хто їх веде?

— Хто веде? А самі й ведемо.

— ЯКИМ ЧИНОМ?

— А як? Спершу було як до ВІЙНИ, а тепер ніби все по-новому?

— Але що, що? Про це ніхто не чув і ніяких сигналів!

— Ми й без сигналів. Димографія, для прикладу, що таке? Паливо для колгоспників, пально для техніки. Все те, що йде димом. З паливом у пас усе гаразд. Мій попередник навів порядок. Фонди отримуємо справно. Все занаряджене вибираємо вчасно. Хто економить, у того й запасець збирається років на три чи й на всі п'ять, так що тут нам ніякі загрози не страшні. Ні загрози, ні морози. Що ж до пального, то воно є тоді, коли його не треба, і його нема, коли треба. Ось починаються паші другі жнива, йде бурячок, ідеї кукурудза, а сімдесят шостого бензину — дуля! Хтось десь закру-! тив краник — і вже не тече, і хоч тп з шапки вбийся. Ось вам і вся| наша димографія.

— Припустимо,— посовався на стільці Конкретний,— тут щось є; Може бути нова паука. А далі? Як там у вас далі?

— Далі може йти домографія. Це значить: дім і в домі, житло нашого колгоспного трудівника як таке, а також його внутрішність, або, як пишуть у газетах і в книжках,— інтер'єр. То що ж нам показує сьогодні домографія? У Веселоярську хата як така, як пе-режнток минулих відсталих епох щезла безслідно, нозоставшись тільки для нагадування нащадкам у нашому музеї під відкритим небом. Замість хати маємо сучасний будинок, з усім комфортом і естетикою, що відповідає гідності трудівника. Так? Так. Але це у Веселоярську. Які ж села ще є поблизу Веселоярська? Пережитки минулого. Глиняні хати. Солом'яні стріхи. Скажемо

[прямо: небагаті, убогі хатп. Ось вам і домографія. Щоправда, і в кгбогпх, зовні сіаросвітськпххатах знайдете ви те саме, що й у столичних квартирах: дорогі меблі, килими, електротехніку, комфорт а прогрес, а також дефіцит, який паші дядьки вміють призбирувати, як піхто па світі, а ховають так, що бий тебе божа сила з усіма її ангелами і архангелами, та однаково ж не взнає і не зпайде. Та все ж: про що свідчить наша домографія? Треба пришвидшувати темпи перебудови. Треба й треба!

— Дамографія — це вже з колоди карт, — пореготав Конкретний.— Ну, пікову даму, припустимо, знаємо ще від Пушкіна. А далі кинемо наших червових дівчат, найвродливіших па світі, бубнових дам, які гризуть чоловіків навіть у космосі й під землею, і дам жпрових, для яких перша половина життя присвячується поправлянню, друга — намаганню схуднути. Така ваша дамографія?

— Навряд,— сказав Гриша.—Наша дамографія — це дармо-графія для чоловіків. Дамографія — це доярки, свинарки, птахар-ки, городниці, садівниці, буряківниці, це всі жінки, перед якими треба впасти ниць усім благополучним, благонадійним, благословенним, благоустроєним і благопристойним.

— Припустимо, припустимо,— в тональності ведучого телевізійної програми "Очевидне — неймовірне" пробурмотів Конкретний.— Специфіка моїх демографічних обстежень не охоплює усіх цих ваших маргінальних відхилень, але мене зацікавило словосполучення "дюмографія". Воно пе має нічого спільного з нашою семіотикою, і просто дивно, що в якомусь глухому селі народжується такпй дивогляд.

— А що тут дивпого? — погмикав Левенець.— Письменника Дюма чули? А як у вас особисто з "Трьома мушкетерами" і "Королевою Марго"? Так, як і в нас? От вам і дюмографія! А вже до неї так і кортить дочепити ще й думографію, бо думати ми ніби вміЄіМо, та не кожен хоче. Може, не так?

— Припустимо, що я приїхав сюди не думати, а...— 8 цими словами Конкретний ухопив на столі своїми чіпкими пальцями топепьку ианочку з барвистого пластика і вжикпув синтетичною ж змійкою па ній.

"От гадство,— подумав Гриша,— навіть па нерп замикаються зміючкамп!"

Конкретний тим часом видобув з папочки аркуш паперу, обписаний з обох боків, тримаючи в пучках за самий ріжок, підняв високо пад головою, потрусив ним у повітрі трохи зневажливо, а може, й брпдлпво. За хвіст та на сонце! Тоді поклав аркушик па стіл, ляпнув по пьому долоиею-лопатою, зітхнув:

— Припустимо, що до моїх наукових занять це не тичеться ніяким боком, але доручено — тут уже нічого не...

— Заява? — здогадався Гриша.

— Припустимо.

— На мене?

— Ще раз припустимо. • — Анонімна?

— Вся сила в тім, що пі. Є підпис. Дата. Місце.

— Підпис? Не може бути.— Гриша навіть забув поцікавитись, про що заява, так приголомшило його те, що хтось не тільки написав на нього, але й підписав!

— Ось,— здалеку показав йому Конкретний.— Прошу. Шпу-гутькало. Без ініціалів, але розбірливо. Шпугутькало.

— Такого чоловіка у Веселоярську нема,— заявив Гриша.

— Може, жінка?

— І жінки нема. І ніколи не було. І дітей таких пе було. І нікого пе було.

— Припустимо, псевдонім.

— Як пе апсиім, то псевдонім? То що це — ЯКИЙСЬ поет уже на мене паиисав, чи що?

— Поезії мало,— зітхнув Конкретний.— Сама проза. Жорстока проза. ВИ одруженпй?

— Ну!

— Дружину вашу звуть Дарина Порубай?

— Ну!

— Чому вона пе взяла вашого прізвища?

— А цо ви в пеї спитайте.

— У дружини освіта вища?

— Вища. Л в мене середня. Хотів на заочний — отака заява не дала.

— Припустимо, що заочна освіта — це не зовсім вища",— розвеселився Конкретний.

Гриші трохи відлягло від серця. Хоч хлопця веселого прислали з цією гадською анопімко-псовдонімкого!

— Та я й сам так вважаю,— сказав він,— а треба ж.

— Отже,— враз посуворішав Конкретний,— ви не заперечуєте, що одружилися із спеціалістом з впщою освітою, переслідуючи корисливі цілі?

— Хто вам таке сказав? — підстрибнув од обурення Грпша.

— Так тут написано.

— А що там ще написано?

— Ще тут написано, що Дарппа Порубай, будучи старшою за вас на три роки і маючи вищу освіту, пішла заміяс за механізатора, який багато заробляв, з корисливою метою, але тепер вичікує, щоб знайти вигіднішого чоловіка, про що свідчить її небажання народжувати дітой від Левенця, тоді як машину "Жигулі" в подарунок від нього вона прийняла...

Гриша онімів од такої нахабної правди. Написано все ніби так, як воно є, але водночас чистісінька брехня.

— А що там ще написано? — насилу стримуючись, щоб не скреготнути зубами, поспитав він.

— Ще що? Ну, закінчує автор так: "По всьому райопу поповзли нездорові чутки, і трудові маси сколихнулись і обурились".

— І оце ви приїхали розбирати? Про те, що поповзли чуткп? — не повірив Грпша.

Конкретний хптнув головою без видимого ентузіазму.

— Л от уявіть, щоб до вас прпїхав хтось із села і почав про вашу дружину, про сім'ю, про дітей. Як воно?

— Нежонатий. Мені протипоказано. Я вегетаріанець.

— Хто-хто? 1

— Закусую солоними огірками.

— Л-а, тоді ясно. То що, ви мепе писатимете по оцій псевдо-пімці, а мені відповідати?

— Припустимо.

— Л як відповідати — по суті чп так, як по телевізору?

— По телевізору? — Конкретний враз пожвавішав.— А як це?

— Ну, питають, скажімо, голову колгоспу, по скільки центнерів пшениці з гектара маєте намір зібрати в цьому році. Л голова їм так: взявшп підвищені зобов'язання, трудівники нашого колгоспу докладають усіх зусиль, щоб одержати в цьому році врожай зерповпх на всіх посівних площах в середньому па три-чотири центнери вищий, ніж торік.

— Дуж-же цікаво! — поцмокав Конкретний.— Але в нас мало слухачів. Нам би конкретніше.

— Та я — за,— сказав Грпша.— Найконкретніше було б порвати цю писульку і пустити за вітром.

— Не маю права.

— Дайте мені — я порву.

— І вп пе маєте права. Ніхто не має права. Заяву можна тільки закрити. Для цього створена комісія.

— Як же вп її закриватимете?

— Дуже просто.