Домбі і син - Чарльз Діккенс

- Дорадник - так,- сказав Турбот.- Підлесник - ні. Певне запобігання, мушу зізнатися, мабуть, є. Але багатьох із нас розрахунок і вигода спонукують виголошувати те, що не лежить нам на серці. Тож партнерство з розрахунку й вигоди, ділові зв’язки з розрахунку й вигоди, дружба з розрахунку й вигоди, шлюби з розрахунку й вигоди - речі нині буденні.

Едіт закусила червону, як кров, губу, але пильний, похмурий погляд її не здригнувся.

- Мадам,- сказав містер Турбот, з якнайуважнішим, якнайпоштивішим виглядом сідаючи на стілець коло неї.- Чого мені, людині, цілковито відданій вам, не говорити відверто? Для жінки ваших обдарувань природно було вважати, що вона може змінити до певної міри вдачу свого чоловіка й зліпити з неї щось краще.

- А для мене це неприродно, сер,- заперечила вона.- Таких думок чи намірів у мене ніколи не було.

Гордовите, небоязке обличчя Едіт показувало, що вона не прийме жодної з пропонованих ним масок, а навпаки, готова розкрити себе до кінця, незалежно від враження, яке може справити на такого, як він.

- В усякому разі,- продовжував він,- природним було те, що ви вважали за можливе жити з містером Домбі як його дружина, не скоряючись йому, але й не заходячи з ним у такі жорстокі конфлікти. Але, мадам, ви не знали містера Домбі (у чому й пересвідчилися згодом), коли ви це думали. Ви не знали, наскільки він вимогливий і гордий, наскільки - коли можна так висловитись - він раб своєї величі і, запряжений, як тягло, у свою ж тріумфальну колісницю, не бачить і не визнає нічого поза тим, що сам тягне і що мусить тягти, попри все і крізь усе.

Зуби йому блиснули, злостиво смакуючи оригінальність цього художнього образу, і він повів далі:

- Містер Домбі й справді не більше здатний рахуватися з вами, ніж зі мною, мадам. Порівняння надто далекосяжне,- я навмисне роблю його таким,- але цілком правдиве. Відчуваючи свою владу, містер Домбі попросив мене - особисто сказав мені це вчора ранком - бути за посередника між ним та вами, бо знає, що ви мене не любите, і хоче, щоб моя особа була для вас карою за непослушенство, а, крім того, він і справді вважає, що приймати як посланця його власного наймита є образою для гідності - не леді, з якою я маю щастя розмовляти, вона для нього не існує,- а його дружини, частки його самого. Ви бачите, як мало зважає він на мене, як не припускає навіть можливості, що я можу мати свої власні думки й погляди, коли відкрито заявляє, що призначує мене на цю роль. Ви бачите, як не зважає він і на ваші почуття, коли погрожує вам таким посланцем. Факт цей ви, звичайно, пам’ятаєте.

Едіт уважно, як і раніше, стежила за Турботом. Але й він стежив за нею й бачив - цей натяк на його обізнаність з тим, що зайшло між нею та її чоловіком, пік і ятрив її горді груди, наче отруєна стріла.

- Кажу це не для того, щоб поглибити прірву між вами та містером Домбі, мадам,- боронь, боже! Та й яка була б мені користь з цього? - а тільки на доказ того, що довести містерові Домбі необхідність рахуватися ще з кимсь, коли йдеться про нього самого,- безнадійна справа. Всі, хто довкола нього, кожен зі свого боку і рівня, внесли свою лепту, смію сказати, щоб утвердити його в такому способі мислення, та якби ми цього не зробили, це зробили б інші - або не були б при ньому; і це завжди, від самого початку, складало головний стрижень його життя. Коротше, досі містер Домбі мав справу тільки з людьми покірними і залежними, що схиляли перед ним і коліна, і шию. Він ніколи не знав, що це таке - бунт враженої гордості і сила гніву.

- Зате тепер знатиме! - здавалось, промовила вона, хоч губи її не ворухнулись і в очах нічого не змінилося. Він бачив, як знов затремтіла легка її накидка, як на мить притиснула вона до грудей рештки крила рідкісного птаха, і розпустив ще одне кільце із скрутня, у який був звився.

- Містер Домбі, хоч він і вельми високоповажана людина,- сказав Турбот,- коли наштовхується на опір, то, внаслідок властивого йому хибного способу мислення, виявляє неабияку схильність до перекручення навіть прямих фактів у згоді з власним бажанням. Наприклад,- і кращого прикладу не знайти! - він щиро вірить, що (даруйте мені безглуздість цих слів, але вони не мої) суворість, з якою він висловив свої погляди теперішній дружині за певних, мабуть, пам’ятних їй небуденних обставин,- незадовго до смерті незабутньої місіс Ск’ютон,- справила на цю дружину приголомшливе враження і в ту хвилину цілковито зламала її!

Едіт засміялася. Зайве казати, який жорстокий, немелодійний був той сміх. Досить зазначити, що він слухав його з радістю.

- Мадам, з цим я вже кінчив,- озвався він.- Ваші власні погляди такі певні і, гадаю, такі непохитні,- останні слова він мовив повільно і дуже виразно,- що, боюся, знову викличу ваше незадоволення, коли скажу, що, незважаючи на всі вищезгадані хиби, дуже добре мені відомі, я все ж таки звик до містера Домбі й високо ціную його. Але кажу я це, повірте, зовсім не для того, щоб похизуватися почуттями, які настільки несумісні з вашими, що не можуть викликати у вас симпатії,- ох, як чітко й виразно, як промовисто це було сказано! - а тільки для того, щоб ви упевнились, який я ревний прихильник ваш у цій нещасливій справі і яка огидна мені та роль, що мені в ній відведена!

Вона сиділа без руху, немов боялася одвести від нього очі. А от тепер - розгорнути останнє кільце!

- Вже пізно,- по короткій паузі мовив Турбот,- і ви, як кажете, втомилися. Але я не можу забути про другу мету цієї розмови. Я мушу порадити вам, мушу якнайсерйозніше прохати вас, маючи для цього достатньо підстав,- будьте обережніші у виявах ваших симпатій до міс Домбі.

- Обережніші! Що ви хочете цим сказати?

- Щоб ви стереглися виявляти надмірну прихильність до цієї молодої леді.

- Надмірну