Домбі і син - Чарльз Діккенс
- Чи є там хто? - гукнув містер Домбі.- Де слуги? Де служниці? Там що, нікого нема?
- Коли я вчора ввечері пішла від моєї панночки,- анітрохи не знітилася Сюзанна,- вона ще не лягала спати, і я знаю чому, бо ви хворієте, сер, а вона не знала, що з вами, і цього вистачило, щоб зробити її нещасною, і я бачила, яка вона нещасна, а не годна слухати того плачу, я, може, й не павич, але й у мене є очі, 69 - і я посиділа трохи в себе в кімнаті, думаючи, може, їй сумно буде самій, і вона покличе мене, і бачила, як вона скрадалася сходами до цих дверей так, ніби то злочин який - подивитись на власного тата, а потім так само вислизнула і пішла в оті порожні вітальні, і так плакала, що годі слухати. Я не годна слухати того плачу.- Сюзанна Ніппер витерла свої карі очі й безбоязко втупила їх у роз’яріле обличчя містера Домбі.- Я вже не вперше чую, як вона плаче, і не раз, а щоразу й віддавна; ви не знаєте дочки вашої, сер, ви не знаєте, що ви робите, сер, і я скажу це всім і декому,- викричала Сюзанна Ніппер наостанок,- що це гріх і сором!
- Ну і ну! - почувся голос місіс Піпчін, і в кімнату ввірвалися чорні шовки цієї неоціненної Перуанської копальниці.- Це що таке?
Сюзанна обдарувала місіс Піпчін поглядом, винайденим спеціально для неї ще при їхньому знайомстві, і поступилася правом на відповідь містерові Домбі.
- Це що таке? - ледь не пінячись, повторив містер Домбі.- Що це таке, мадам? Ви повинні керувати тут господарством, зобов’язані давати йому лад, і ще питаєте про щось? Ви знаєте цю жінку?
- Я знаю про неї дуже мало хорошого, сер,- закрякала місіс Піпчін.- Як ти сміла ввійти сюди, нахабо? Забирайся!
Та незламна Заводіяка лише вшанувала місіс Піпчін ще одним поглядом, не зрушивши з місця.
- Це у вас називається керувати господою, мадам,- дозволяти, щоб отакі особи приходили говорити зі мною? Щоб до джентльмена - в його власному домі, в його власній кімнаті - вдиралися безсоромні служниці!
- Що ж, сер,- з мстивим огником у жорстокому сірому оці відповіла місіс Піпчін,- мені надзвичайно шкода. Це більш, як неподобство, це виходить за всякі межі і не піддається розумінню; але, на жаль, мушу сказати, сер, що ця жінка - особа цілковито некерована. Її розбестила міс Домбі, і вона не слухається нікого. Сама це знаєш,- гостро сказала місіс Піпчін, скинувши головою до Сюзанни Ніппер.- Сором тобі, нахабо! Забирайся звідси!
- Якщо в моїй господі знаходяться служниці, що не підлягають керуванню, місіс Піпчін,- сказав містер Домбі, знов повертаючись лицем до вогню,- то, гадаю, ви знаєте, що з ними робити. Ви знаєте, навіщо ви тут? Заберіть її.
- Я знаю, що мені робити, сер,- відповіла місіс Піпчін,- і, звичайно, зроблю. Сюзанно Ніппер,- це було сказано особливо гостро,- за місяць од сьогоднішнього дня ви вільні.
- Ой! Невже? - гордо вигукнула Сюзанна.
- Так,- сказала місіс Піпчін,- і не смійся мені, ледащо, бо досмієшся! Геть звідси! Цієї ж хвилини!
- Я й піду цієї хвилини, можете бути спокійні,- відрізала язиката Заводіяка.- Я пробула в цьому домі дванадцять років біля моєї панночки, але й години не пробуду, відколи мене звільнюють різні так звані Піпчіни, повірте мені, місіс Пі.
- Боже спасіння від злого насіння! - мовила розгнівана стара леді.- Забирайся, або зараз тебе виведуть!
- Я тішуся тим,- не вгамовувалася Сюзанна, озираючись на містера Домбі,- що сказала нині трохи правди, яку треба було сказати давно і варто б казати частіше й без оглядки, і що ніякі Піпчіни, скільки б їх там не було - а, сподіваюсь, їх не так уже й багато (тут місіс Піпчін вкинула своє, дуже гостре «Забирайся!», а міс Ніппер повторила свій погляд),- що ніякі Піпчіни не скасують того, що я сказала, хай би вони давали звільнення хоч за рік наперед, од десятої рано і до півночі, без передишки, і померли б від утоми, що, звичайно, було б великим святом!
З цими словами міс Ніппер виступила з кімнати поперед свого ворога, з великою гідністю й на великий розпач місіс Піпчін, що душилася від люті, побралася сходами до своїх апартаментів, де сіла серед скринь і розплакалась.
З цього розм’яклого стану, справивши вельми благотворний, підбадьорливий вплив, вивів її невдовзі голос місіс Піпчін за дверима.
- Збирається ця нахаба задрипана скористатися з місячного терміну чи ні? - спитала люта Піпчін.
Міс Ніппер одповіла через двері, що згадана особа не проживає в цій частині будинку, але зовуть її Піпчін, і її треба шукати в кімнаті економки.
- Ах ти, брудна шмаркачко! - заволала місіс Піпчін, калатаючи клямкою дверей.- У цю ж хвилину забирайся мені звідси! Зараз же спаковуй манатки! Як ти смієш отак говорити з благородною дамою, яка бачила кращі дні?
На це міс Ніппер одповіла зі своєї фортеці, що їй шкода кращих днів, які бачили місіс Піпчін, і сказала що, як на неї, то єдине, на що вона заслуговує,- це найгірші дні року, хоч і ті занадто хороші для неї.
- Тільки дарма ви знімаєте шум під моїми дверима і паскудите своїм очищем замкову щілину,- додала вона,- бо я вже пакуюся і йду, можете дати розписку.
Благородна вдова з цього приводу висловила величезне вдоволення і, кинувши кілька загальних зауважень щодо поріддя молодих негідниць
