Домбі і син - Чарльз Діккенс

Предмет її жалкувань не забарився завітати до неї, бо чутка про те, що Сюзанна погиркалася з місіс Піпчін, що розсуджував їх сам містер Домбі, що в кабінеті його розігралася небувала сцена і що Сюзанна виїжджає, хутко оббігла весь дім. Останній пункт був настільки правдивий, що, коли Флоренс зайшла до Сюзанни, та щойно замкнула останню свою скриню і, одягши капелюшок, сиділа на ній.

- Сюзанно! - скрикнула Флоренс.- Ти йдеш від мене!

- О, на бога, міс Фло,- схлипуючи, сказала Сюзанна,- не кажіть мені ні слова, бо інакше зганьблюся перед тими Пі-і-і-пчінами, а я не хочу, щоб вони бачили, як я плачу, міс Фло, нізащо в світі!

- Сюзанно! - сказала Флоренс.- Дівчинко моя, товаришко моя вірна! Що я без тебе робитиму? І ти можеш мене отак покинути?

- Ні-і-і, голубонько моя, міс Фло, не можу,- хлипала Сюзанна.- Але так мусило статися, я тільки виконала свій обов’язок, справді, міс, виконала. Я тому не винна, і нема на те ра-а-ади. Я не можу лишатися на той місяць, бо інакше вже ніколи не покину вас, моє серденько, а мушу-таки, скорше чи пізніше, і не кажіть мені нічого, міс Фло, бо хоч я й твердої вдачі, та все ж не стовп мармуровий.

- Але що сталося? Чому сталося? - питала Флоренс.- Ти що, не хочеш мені розповісти? - Бо Сюзанна заперечливо хитала головою.

- Н-і-і-і, моє серденько,- відповіла Сюзанна.- І не питайтеся, бо я не маю права, і ні в якім разі не просіть, щоб мене залишили, бо цьому не бути, а ви лиш собі нашкодите, і прощайте, моє золотко, нехай вас бог благословить, і даруйте мені, коли я чим скривдила вас за всі ті роки!

З цими благальними і вельми щиросердими словами Сюзанна вхопила свою панну в обійми.

- Багато хто, може, ще прийде до вас на службу, моє серденько, і з радістю прийде, і буде служити вам вірою й правдою,- сказала Сюзанна,- але ніхто не любитиме вас так ніжно й так сердечно, як я, і в цім - моя втіха. Проща-а-а-йте, солоденька моя міс Фло!

- Куди ж ти підеш, Сюзанно? - спиталася залита сльозами її панна.

- У мене є брат на селі, міс,- фермер в Ессексі,- відповіла прибита горем Сюзанна,- він там корі-ів і свиней розводить. Я туди диліжансом поїду і жи-и-итиму в нього, а ви не турбуйтесь за мене, бо я маю гроші в ощадному банку і поки що не потребую йти до когось на службу, та й не змогла б... не змогла, не змогла б, панночко моя найдорожча! - І Сюзанна вибухнула тужними риданнями, які, на щастя, перепинив голос місіс Піпчін, що долинав знизу,- почувши цей голос, вона витерла набряклі, зчервонілі очі і вдалася до сумного комедіантства, весело гукаючи містера Тавлінсона, щоб викликав для неї кеб та зніс її речі.

Бліда, зажурена й стривожена Флоренс, боячись утрутитися в цю справу, аби не спричинитись до нових незгод між батьком та мачухою (чиє суворе, обурене обличчя кілька хвилин тому послужило їй достатньою пересторогою), і здогадуючись, що якимсь чином, сама того не відаючи, вже спричинилася до звільнення своєї давньої служниці і приятельки, плачучи, спустилася слідом за нею до будуару Едіт, куди пішла Сюзанна, аби попрощатися.

- Ну, ось тобі кеб, ось - речі, і давай, забирайся! - мовила місіс Піпчін, що в одну мить з’явилася там же.- Вибачте, мадам, але розпорядження містера Домбі - категоричне.

Едіт, віддана рукам покоївки - вона збиралася їхати на званий обід,- не змінила свого погордливого вигляду, ніби й не чула нічого.

- Ось твої гроші,- сказала місіс Піпчін,- що у згоді з власною системою і на спомин про копальні - вміла викопати собі слуг звідки завгодно, так само, як викопувала, навіть з-під землі, своїх брайтонських вихованців, чим навіки затруїла життя юного Бісерстона,- і що раніш твоєї ноги тут не буде, то краще.

Сюзанні не стало снаги навіть на погляд, що по праву належав місіс Піпчін, тож вона вклонилася місіс Домбі (та, уникаючи дивитись на будь-кого, крім Флоренс, мовчки нахилила голову) і востаннє обнялася з своєю панночкою. На лиці бідолашної Сюзанни в цю критичну хвилину завдяки силі її почуттів і відчайдушним намаганням збороти сльози, щоб ані схлипом не дати місіс Піпчін підстав для тріумфу, відбився цілий ряд найунікальніших фізіономічних явищ, які будь-кому доводилось бачити.

- Вибачте, міс,- озвався з-за дверей Тавлінсон, що тягнув скрині,- але в їдальні сидить містер Тутс, передає вітання і питається про здоров’я Діогена та пана.

Швидка, наче думка, Флоренс кинулась униз, де містер Тутс, у найпишнішім убранні, тяжко сопів від надміру сумнівів та хвилювань, пов’язаних з її приходом.

- О, як ся маєте, міс Домбі? - сказав містер Тутс.- Господи помилуй!

Останній вигук виразив глибоке занепокоєння містера Тутса тим болем, який він помітив на обличчі Флоренс,- він навіть хихотіти перестав й обернувся на статую розпачу.

- Любий містере Тутсе,- мовила Флоренс,- ви такі люб’язні зі мною і такі чесні, що я напевне можу попросити вас зробити одну послугу.

- Міс Домбі,- відповів містер Тутс,- тільки скажіть слівце, і ви... І ви повернете мені апетит. Якого,- розчулено додав він,- я давно вже не знаю.

- Сюзанна, мій давній, мій найдавніший друг,- сказала Флоренс,- несподівано кидає нас і їде зовсім сама, бідненька. Їде додому, на село, це недалеко. Можна попросити вас провести її до диліжанса?

- Далебі, міс Домбі,- відповів містер Тутс,- ви чините мені велику честь і ласку. Таке ваше довір’я до мене, після того, як я, майже по-свинськи, повівся в Брайтоні...

- Так...- перебила його Флоренс.- Ні... забудьте за це. Значить, ви будете такі ласкаві... і підете? І перестрінете її, коли вона вийде з дому? Дякую, дякую тисячу разів! Мені аж легше стало. Тепер їй не буде так самотньо. Ви не можете уявити собі, яка я вам вдячна, наскільки певна, що ви - справжній друг! - І Флоренс,