Домбі і син - Чарльз Діккенс

що трохи применшувала їхню іскристість і наводила на думку - неймовірну за звичайних обставин,- що інколи й вони можуть заплющуватись. Помітно було також, що повіки її набрякли, немов вона проплакала цілу ніч. Однак Ніппер-заводіяка, що не знала занепадів духу, була як ніколи жвава та енергійна і, здавалось, зібрала всі свої сили для якогось великого, геройського вчинку. Це було видно навіть з її сукні, чепурної й тіснішої, ніж звичайно, і з того, як вона раз у раз, ходячи по будинку, струшувала головою навдивовижу промовисто та рішуче.

Одне слово, вона прийняла рішення, і рішення відчайдушне: не менше, як... добутись до містера Домбі й побалакати з цим джентльменом віч-на-віч. «Я не раз збиралася,- грізно й часто струшуючи головою, казала вона собі того ранку,- а зараз візьму і зроблю!». Гостро, як могла тільки вона, підострожуючи себе здійснити цей несвітський намір, Сюзанна Ніппер цілий ранок ганяла по сходах і холу, не знаходячи слушної нагоди для атаки. Анітрохи не збита з плигу такою невдачею, що, навпаки, ще більше надихнула її й додала завзяття, вона не зменшила пильності й десь надвечір нарешті спостерегла, що її запеклий ворог, місіс Піпчін, пославшись на те, ніби не спала цілу ніч, куняє в своїй кімнаті, а містер Домбі лежить у себе на софі без усякого нагляду.

Труснувши - цим разом не просто головою, а й цілим тілом, Сюзанна навшпиньках підійшла до дверей містера Домбі й постукала.

- Заходьте! - озвався містер Домбі.

Сюзанна підбадьорила себе, труснувшись востаннє, і ввійшла.

Містер Домбі, задивлений на вогонь у каміні, вражено глипнув на гостю й аж підвівся на лікті. Сюзанна чемно вклонилася.

- Вам чого треба? - спитав містер Домбі.

- Прошу, сер, мені треба поговорити з вами,- відповіла Сюзанна.

Містер Домбі поворушив губами, ніби повторював ці слова, але, здавалось, був настільки приголомшений зухвалістю цієї жіночки, що так і не спромігся їх вимовити.

- Я служу у вас, сер,- заторохтіла як завжди Сюзанна,- вже дванадцятий рік покоївкою міс Фло, моєї панночки, що навіть ще говорити не вміла, як я прийшла сюди, і я вже тут давно була своя, коли місіс Річардс ще тільки прийшла, і хоч я й не Мафусаїл, 67 але й не немовлятко.

Містер Домбі, спершись на руку й дивлячись на неї, ніяк не прокоментував цю вступну частину з викладом фактів.

- Нема й не було панночки урочішої та любішої за мою панночку, сер,- сказала Сюзанна,- і мені краще це знати, ніж декому, бо я бачила її в смутку і бачила в радості (хоч її небагато було, тої радості), бачила її з братиком, бачила її саменькою, а дехто її таки ніколи й не бачив, і я кажу декому, і всім кажу - так, кажу! - тут чорноока труснула головою і навіть притупнула,- що то найурочіший, найлюбіший ангел, міс Фло, з усіх, що жили на світі, і я це казатиму, хай мене і на шмаття рвуть, казатиму, хоч, може, я й не великомучениця Фоксова. 68

Містер Домбі ще більше, ніж після свого нещасливого падіння, зблід від ошелешення й гніву, і дивився на ораторку так, наче не вірив ні власним очам, ні власним вухам.

- Міс Фло не можна не бути відданим і вірним, сер,- вела далі Сюзанна,- і я... не хизуюся своєю дванадцятирічною службою, бо я люблю свою панночку... так, і кажу це всім і ще декому - люблю! - Тут кароока знов труснула головою, знов тупнула ногою й притлумила схлип.- Але вірна і віддана служба моя дає мені, сподіваюся, право говорити, і я мушу й буду говорити, з правом чи без права.

- Що ви собі думаєте, жінко?! - скрикнув містер Домбі, прошиваючи її поглядом.- Як ви смієте?

- Що я думаю, сер, то це поговорити з вами поштиво й без образ, але відверто, а як смію, не знаю, але смію! - відповіла Сюзанна.- О, ви не знаєте моєї панночки, сер, справді, не знаєте, бо інакше хіба б ви знали про неї так мало?

Розлючений містер Домбі потягся було до дзвоника, але шнурок був по той бік каміна, а підвестися й дійти туди він без сторонньої допомоги не міг. Швидке око Заводіяки зараз же виявило його безпорадність, і вона зрозуміла,- як розповідала згодом,- що взяла над ним гору.

- Міс Фло,- сказала Сюзанна Ніггпер,- найвідданіша, найтерплячіша, найкраща й найкрасивіша в світі дочка, і кожен джентльмен, сер, хай навіть такий вельможний та багатий, як усі вельможі та багачі англійські вкупі, міг би пишатися нею, і пишався б, і повинен би був пишатися нею. Та якби він знав їй справжню ціну, він волів би всю свою вельможність і багатства втратити і піти жебракувати попід чужими дверима, так, кажу я, він волів би це! - викрикнула Сюзанна, зайшовшись плачем,- аніж мав би завдати її серденьку того жалю, яким воно крається в цьому домі!

- Жінко! - крикнув містер Домбі.- Покиньте цю кімнату!

- Прошу пробачення, хай би я мала навіть службу покинути, сер,- відповіла на це непохитна Заводіяка,- на якій стільки років перебула і стільки всякого набачилась - хоч маю надію, вам вистачить серця не проганяти мене від міс Фло через це - але я не піду, поки не скажу всього; я, може, не індійська вдова, сер, і не буду нею, але коли вже я вирішила спалити себе живцем, то так і зроблю! А вирішила я сказати все до кінця.

Про що ясно свідчили не тільки слова, а й вираз обличчя Сюзанни Ніппер.

- Серед тих, хто служить вам, сер,- вела далі кароока,- ніхто ніколи не чув такого благоговійного страху перед вами, як я, а коли не вірите, то я вам навіть таке скажу, що я сотню, тисячу разів думала поговорити з вами і ні разу не могла рішитися, аж до вчорашньої ночі, тільки вчора вночі я рішилася.

В нападі люті містер Домбі знову потягся до дзвоника, якого там не було, і, за браком дзвоника, смикнув бодай за власне волосся.

- Я бачила,- сказала Сюзанна Ніппер,- як тяжко жилося міс Фло ще змалечку, а таке то дитя миле було й терпляче, що й найліпшим