Твори Івана Сурика - Павло Грабовський

картуз і подався до великого кам’яного мосту... ні душечки; дощ ріже по виду... сперся на бильця мосту... плюскає Москва-річка... з води висувається блідне личко... от і друге смугляве,- сльози капотять з розплющених очей... мов дитина плаче... Нещасний хапається за голову і безсило хилиться додолу... проходить півгодини... знову збирає сили, щоб разом кинутися вниз... з туману встав образ матері: «Ріднесенький!» Очунявся трохи, а кругом уже ранок, їдуть на базар... згадав матір і подався на її могилку, припав і довго лежав над нею... відси побрів по городу, опинився з якимсь «капитаном» в шинку, напився, а на завтра теж і так далі; попродав усе, навіть книжки, щоб забутись у горілці... Але опам’ятався і знов перейшов жити до батька, котрого саме обікрала та покинула жінка; знову становиться Сурик за лаву, продає залізо та вугілля, знову купує книжку за книжкою, складає цілу бібліотеку, живе самотою, працює над власним розвитком, нікуди не показується. Помітивши природний дар у хлопця сусідської крамниці, Сурик зайнявсь його освітою, і з того хлопця виробився потім писатель-самоучка (вірші, оповідання). Так почав складатись кружок писателів-самоучок.

1871 року вийшло перше видання творів Сурика (54 вірші): «Иллюстрированная газета» напечатала життєпись з портретом. Дух піднявся, гадка згромадити писателів-самоучок для спільної роботи росла та дужчала. Сурик виголосив поклик - видати збірник поезій, утворених самоучками: посипались листи, вірші, портрети (для взаємного познакомлення); в Москві склався кружок; збирались у трактирі, пили чай, читали один другому твори, обсуджували, спорили...

1872 року кружок видає у Москві збірник «Рассвет», стрічений деякими часописями прихильно, але не розкуплений громадою. Сурик став осередком, до якого стікались твори самоучок з усяких країв російських, а він уже давав їх до сеї або іншої часописі. З 1873 року Сурик почина хворати і лічитись. «Мені уже байдуже стає письменство,- каже він про сей час... сили моєї душі всі виснажені». 1875 року він знав, що в його сухітка, що смерть недалеко. Загадує відчинити бібліотеку-читальню, то купити друкарню, а то видавати часопись... нічого того не міг здійснити.

1875 року виходить друге видання творів (77 віршів) і розкуплюється в два роки. В кінці 1875 року «Общество любителей русской словесности» в Москві, після слів Ф. Міллера та Буслаєва, вибирає Сурика своїм членом, і він бере участь у зборах та відчитах громади докупи з ученими та поетами.

1877 року твори виходять третім виданням (102 вірші). З 1878 року Сурик лічиться то в самарських степах, то в Ялті, працюючи під псевдонімом Келлера. «Літературний фонд» призначує, після предложення поета Плещеєва, 300 карбованців на ліки.

Весною 1880 року Сурик умер і похований рядом з матір’ю. На могилі стоїть простий пам’ятник.

 

 

* * *

 

Не блискучий у Сурика був талант, але справжній, симпатичний, добре напрямлений. Крім відгуків творчості щиро народної, в його поезії почуваються часом мотиви з Некрасова, Кольцова, Нікітіна і дуже значно, як ми уже казали, Шевченка (перечитайте, наприклад, стихотвір «Верба»); все те, однак, не пошкодило красі та самобутності, на котру вказував ще в перших спробунках поет Плещеєв. Головний мотив Сурикової музи - то боління нещасною долею простого люду, журливе марення селом з його радощами, а більше - горем, поклик до любові та братерства, співчуття до всього, що знижене, придавлене або зневолене. Сурик не ридає розпучно, не карає завзято людських кривд, ні, він плаче нишком, десь у глибу пошматованої душі, увесь перейнятий сумом та скорботами за чоловіка; його лагідна, м’яка поезія обвіяна подиханням меланхолійної туги, перелита краплями таких невпинних сліз. 2 Сурик - поет-громадянин, людина дуже тяжкої долі, але світлого образу та кращих ідеалів (перечитайте хоча стихотвір: «Поете! Шлях твій повний труду!..»). Чималий поділ займають у Сурика вірші, присвячені дітям; вірші ті визначуються певною вартістю, простотою та задушевністю, а подекуди й природною ідилічністю. Щодо нашого письменства, то Сурик не тільки добре знав і переймався Шевченком, а читав навіть інших письменників українських та був знакомий і з народною поезією нашою, відки не раз черпав мотиви. З Шевченка Сурик переклав на мову московську вісім п’єс, а саме: 1. На городі коло броду...; 2. Не вернувся із походу...; 3. На улиці невесело...; 4. Калина; 5. Думи мої, думи...; 6. По улиці вітер віє...; 7. І досі сниться; 8. На Великдень на соломі... З Куліша переклав «Чумацькі діти» (Міцкевичів «Powrót taty»), що надруковано в «Основі» за 61 рік. В поділі «Из украинских мотивов» подибуємо три такі вірші:

 

1

В поле гладкая дорога

С Ромен до Полтавы...

 

2

В чистом поле при дороге

Ярая пшеница;

Жнет ту ярую пшеницу

Молодая жница...

 

3

Шли коровы из дубровы...

 

В поділі «Песни» маються отсі річі без ознаки, що то майже дослівні переклади з української мови:

 

1

День я хлеба не пекла…;

 

2

Сиротой я росла,

Как былинка в поле...;

 

3

Что шумишь, качаясь,

Тонкая рябина?..;

 

4

Я ли в поле да не травушка была...

 

Знаходимо і переклад звісної української пісні:

 

Ой на горі жито

І в долині жито;

Під білою березою

Козаченька вбито...-

 

уже раз переложеної московським поетом Меєм. Між власними віршами Сурика одна починається словами:

 

И вот опять пришла весна,

И снова зеленеет поле;

Давно уж верба расцвела,-

Что ж ты не расцветаешь, доля?..

 

Треба запримітити, що ся вірша є також дослівний переклад українського стихотвору:

 

Прийшла і знов весна красна,

І знов зазеленіло поле,

І розвилась верба рясна...

Чом ти не розцвітаєш, доле? і т. д.

 

Що Сурик кохався в письменстві українському, чимало читав наших поетів і був навіть добре ознайомлений з нашою мовою, можна довідатися хоча б з того, що він, москаль-ярославець, листувався іноді по-українськи з приятелями, також москалями; ось один з таких листів цілком:

«Друже мій щирий, як би можно було буть птахою, то прилетів би до тебе, но крил нема. Гірка доля: друкуй вік віковічний, і нічого нема!..» (Писано 1872 року до поета-самоучки