Твори Івана Сурика - Павло Грабовський

Грабовський П. А.

Збірка

«ТВОРИ

ІВАНА СУРИКА»

Іван Сурик 1 цікавий для нас яко поет щиро народний, а вдруге - яко поет, що виробився переважно під впливом творів Шевченкових і в значній часті слідував тим творам. Родився 1841 року в Углицькому повіті, Ярославської губернії, кріпаком графів Шереметових і змалечку ріс серед жіночого гурту. Мужики ходили на заробітки до Москви,- дома оставалися тільки бабуся, тітка та мати. На який час хлопець стоваришився з дяченком-однолітком, брати котрого семінаристи оповідали чимало дечого про город, про науку, а найбільше про шкільні кари: «Вліпили сто ліз...», «закатували...»; м’який серцем та чулий зроду, не раз плакав Сурик, слухаючи оті страховини, а почувши з бабусиної казки, як «навіжений» шукав правди, поклав своєю дитячою головою дійти до царя за таким указом, щоб не бито поповичів... «Навіжений, візьми мене з собою!» - жахався спросоння. Дяченка посадили за часословець,- ні з ким було Сурику бавитись. 1849 року його одвезли до Москви помагати батькові, що держав овочеву крамницю. З личаками кинув він усе миле, щасливе, тепле; задухою, пилом, самотою та батьківськими кулаками («без того не живе дитина») повітала Москва хлопця. На десятому році його оддано до школи, що держали дві сестри Фіногеїхи,- і тут Сурик був одиноким; Фіногеїхи вчили тільки дівчат, купецьких дочок; через півроку він розбирав гражданську і церковну печать та писав скрізь по плотах «Ваня Сурик», за віщо батько намняв йому чуприну, другого року Ваня перейшов на «житія» та «прилоги».

Раз він найшов списану на листочку пісню «Стонет сизий голубочек», загублену Фіною Фіногеїхою, зачудувався нею, але на другий день вернув.

«Тітко Фіно, дайте мені ще який стишок... щоб жалібніше...» Дала «байки» Ів. Дмитрієва; Ваня почав їх виспівувати (як се робив колись і Кольцов), за Дмитрієвим познакомився з чулими романсами Мерзлякова, піснями Циганова і деякими іншими віршами. Фіна Фіногеїха своїми стишками прихилила будучого поета до солодкого романтизму, тоді як під впливом її сестри Ганни він гадав про подвижництво. Після сестер Ваня вчився в свого кватиранта Ксенофонта Добротворського; то був дяконенко, що не помирився з схоластичністю семінарської науки, вийшов з філософічного відділу, добрався пішки до Москви, жив відчитами, вкінці нанявся до Сирітського суду, щоб не вмерти з голоду; часто він робився сумним, висловлювався сміло та образливо, гудив сучасність, дуже багацько читав («зачитався»,- казали про нього) і... «вірував у мужика». Тим часом батько, здобувши коштів з крамарства, почав вдавати справжнього купця, самодурничав; Ваня тікав його зору; раз лежав у холодку під повіткою та читав.

«Ти чого, дармоїде, ховаєшся?» - напустився батько. «Я... нічого... книжку читаю...» - «Що розлігся, мов який панич?» - і підняв його догори за волосся; Ваня заплакав. «Щоб нога твоя не була у Ксенофонта, чув?» - «Чув, татусю...»

Батько послав його до мучників провірити лічбу; мучники давай глузувати з такого вірника. Боліла душа у Вані. Раз, після розмови з Ксенофонтом, він сказав: «Людей жалувати треба... прощати... любити і прощати... Тоді полегшає всім... і мені...» - «Щоб любити,- відповів учитель,- треба розуміти, для сього чимало знати, чимало вистраждати...» Слово «знати» запало до серця Сурику, і він став ще дужче читати книжки, хоч і мусив сидіти в крамниці за лавою; Ксенофонт учив граматики, арифметики, історії та краснописі. Нищечком Ваня складав віршики, описав пожар і показав Ксенофонтові, Ксенофонт похвалив і заохочував писати дальше. Зав’язуються знайомства з прикажчиками та крамарчатами, котрих також тягло до книжки. Сурик починає писати вірші,- батько обурюється, переслідує (те переслідування не кінчалось літ 12). Згодом батько посадив Сурика в окремій крамниці, хлопець зітхнув трохи вільніше; з ним познакомилась дочка властителя дому Маруся Любникова, давала книжки, журнали (то був найкращий час для розвитку поета). Склався збірничок.

1857 року шістнадцятилітній Сурик, після рекомендації Любникових, поніс свої твори на «просвічений суд» до старого писателя 30-40-х років. «Крамуй!» - коротко відмовила значна людина. Сурик не стратив віри до себе, писав і рвав написане, особливо працюючи над формою. Але батькові діла підупали, він закрив крамницю, виїхав на село; молодий Сурик з матір’ю остався у дядька, чоловіка крутого, котрий заставляв поета мести хати, розвозити на собі печиво по базару, а за все те дорікав дармоїдством; жити в вогкій кухні стало невмогу; 1859 року викликали з села батька, найняли за 10 карбованців на місяць кватиру і стали крамувати залізом, ганчірками, ржавою міддю тощо. Знову Сурик вернувся до книжок та віршів. 1860 року одружився з тихою, скромною дівчиною Марусею Єрмаковою, котра зрозуміла його і являлась порадою під час негод. Торгівля розширювалась. Сурик почав купувати вугілля лантухами, а продавати дріб’язком, поки таким робом не відкрив цілого складу, куди привозили вугілля з сіл. 1862 року Сурик познакомився, через Любникову, з видатним поетом Плещеєвим, котрому показав свої твори. Плещеєв одшукав у них риси самобутності, а переважно душевності, глибоке почуття та правду. 1863 року вірші Сурика друкуються в «Развлечении» Федора Міллера і других дрібних виданнях, а з 70-х появляються в товстих журналах: «Дело» і др. Сурик працював з побільшеною охотою, навідувався до Плещеєва; батько неохочо споглядав на «байдики» сина і раз завів цілу бучу, дорікаючи, що він «батька поніс до печаті» (набалакав хтось). 1864 року вмерла гаряче люблена мати; Сурик плакав гірко, безутішно. Батько засумував, стратив розум,- два місяці якась знахурка одчитувала його Іваном Златоустом; скінчилось на тому, що через три місяці після похоронів він одружився з старою дівчиною, котра не давала жити поетові своїм самодурством та злістю. Сурик одійшов від батька, шукав роботи - роботи не було; тижнів три-чотири мав переписку - скінчилася. Іде з рекомендацією до друкарні - найнятись за наборщика,- прийняли, та не міг працювати через близькорукість, до того захорував і мусив покинути. Ходив у старому, подертому пальто, застудився, придбав поганку, боровся з тиждень і нарешті звалився - пролежав з місяць. Нужда пекла без краю. Дружина заробляла шитвом, але того не вистачало; заставили все, що можна було,- одіж, ікони... Хорий бажав смерті, насувалась думка все покінчити разом... Довго точиться хмура, осіння ніч... не спиться Сурику... підвівся - тихо, дружина спочиває... обув діряві чоботи, схопив