Тайммен - Зиненко Дмитро

Було відчуття наче після післяопераційне, коли дія наркозу закінчується.

— Встановити контакт з....— промовив Яр. Він не закінчив речення, бо не знав де зараз Міо.

— Ок, шукаю Міо, за її генеологічним деревом... Вона тепер Офелія. Установлюю зв'язок з нею, — вслух думав Ярослав.

Пощастило, що вони знаходилися в одному місті. Секунда і з'явився зв'язок між Яром в Міонеллою, що трансформувався в так званий "блютуз навушник":

— Міо, ти чуєш мене? Це Яр. Я тепер мій батько Олександр, а ти прапрабабуся Офелія. Тепер використовуємо ці імена. Ти зрозуміла? — запитав Яр.

— Так, — промовила Міо, звичайним тоном,але занадто гучно для аудиторії, в якій проходила лекція.На жаль, супутниця нашого героя не мала щастя стати студенткою і не знала як себе поводити в такій обстановці,тому нарвалася на гнів викладача:

— Кожедуб, ви зі мною, я чую,згодні чи відповідали комусь на якесь запитання?— промовив Орест Володимирович,викладач філософії.

— Так , я з вами згодна у всьому— промовила Офелія

— Закрий на хвилинку очі і підключи архів спогадів бабусі та архів інтернету,— ледве чутно промовив у навушник Олександр

— Отже, Оресте Володимировича ,я згодна з вами, що епоха Відродження відома такими філософами,як... — промовила Офелія. І далі зантажилися дані, вона все розповідала,наче ведуча якогось свята,яка вивчила текст, чи актриса кіно або театру,що вжилася в роль і виконує її бездоганно,наче це не уявний,а реальний персонаж і дія відбувається зараз.

— Здивували так здивували, Кожедуб, навіть я деякі аспекти вашої відповіді так досконало не знав,що ж, ставлю вам автоматом залік,несіть сюди свою залікову книжку, — промовив захопливо викладач.

Офелія здивовано не знала, що робити і що він від неї хоче.

— Офеліє, здається, я можу передумати,ви не хочете автомат?— промовив Орест Володимирович

— Це така синя книжка, вона має бути в твоїй сумочці,біжи хутчіш до викладача,а там зімпровізуєш, — промовив Олександр в навушник.

Офелія побігла до викладача і за декілька хвилин пошуку в сумочці знайшла залікову і віддала викладачу.

— Бездоганні знання. Більше б таких студентів! — промовив викладач.

-Відпросися в нього з пари, поки він в гарному настрої, — промовив Олександр

— Оресте Володимировичу, можна мені в вас відпроситися з пари? — злякано запитала Офелія.

— Звичайно, мені вас вже вчити нічому, а навпаки ви мене ще багато чому цікавому можете навчити. Тільки от не потрапляйте на очі декана. Раптом чого вам погано, і я вас відпустив, — на кінці пошепки промовив викладач.

-Хто ще хоче зараз отримати автомат, повідавши мені про епоху Відродження? Бачу ніхто, тому продовжуємо, — промовив викладач.

— Скажи "до побачення" йому, — промовив Олександр.

— До побачення, Оресте Володимировичу, — промовила Офелія.

— До побачення, — відповів викладач, продовжуючи далі лекцію.

Вийшовши з аудиторії, дівчина одразу звернулася до напарника:

— Що далі?

— Тобі треба не потрапити в поле зору декана. Декан — чоловік, як я тіки що дізнався на сайті інституту. Тому прямуй до жіночого туалету, а звідти трансформуєшся до мене. Там вирішимо.

— А де ця дамська кімната?

— У кінці коридору зліва кімната. Там побачиш на дверях буква "Ж".

— Зрозуміла.

Тим часом непомітно підійшла Олександра, яка підслухала кінець розмови:

— А з ким це ти теревениш, Ольфович? Чи не з коханкою бува? — сердито запитала Олександра.

— Ні, ти що, — зніяковіло промовив Олександр.

— А що це за підказки про жіночий туалет? — не відставала насідати дружина

Декілька секунд пройшли в ступорі, і тут вийшла дівчина на зв'язок.

— Пам'ятаєш, я грав в онлайн-квест? — повторив за Офелією Олександр.

— І що? — запитала Олександра.

— Уявляєш, Ігор, той що з відділу менеджменту, сьогодні погано почував себе зранку і вирішив залишитися вдома. Зателефонував мені, запитав мене чим себе зайняти. Я йому порадив цю гру. А це він завис на левелі та не міг пройти, знову ж таки набрав мене і спитав,що робити. Я йому і підказав, бо сам над ним колись мучився ,а нещодавно пройшов, — черговий раз повторив Олександр за Офелією.

— Як все просто. Вибач за ревнощі. Піду далі працювати, — промовила Олександра.

Вони поцілувались на прощання і мама Яра зникла.

— Трансформуй мене, бо я вже навіть встигла використати за призначенням туалет, — сердито промовила Оффа.

— Виконую, — промовив Олександр.

Офелія опинилася вже через секунду біля Олександра:

— Який план? — запитала дівчина.

— Вмикаємо режим невидимки, трансформуємося в машину співака. Поки він сідає за кермо, ставимо таймер на ймовірний час зіткнення, краще навіть раніше трохи,потім коли запікає таймер, наче будильник,тобто закінчиться час, ми трансформуємося у те місце призначення,куди він прямує, — промовив хлопець.

— Гарна ідея, звичайно, та і план взагалі,але ти не врахував одного: як він сприйме цю телепортацію?

— Це я не врахував.

— А, може, все як ти сказав. Тільки в центрі плану буде молоковоз?

— Слушне зауваження і думка. Зробімо, як ти кажеш, тільки починаймо,бо я тебе хочу поцілувати. А моя мама може подумати, що я в образі свого батька,їй зраджую з гарною студенткою.

— Твоя правда.

Як тільки ввімкнувся режим невидимки наша пара злилася в довгому та солодкому поцілункові.Лабораторія змінилася на салон молоковозу.

— Я аж заскучала за нашими цьомчиками, — відповіла Офелія ввімнувши режим телепат, щоб не злякати водія.

— Навзаєм, — відповів Олександр, також ввімкнувши режим телепат.

— Може, прочитаємо думки водія?— запитала дівчина.

-Давай— відповів хлопець.

Через декілька хвилин вони, почувши думки водія,були шоковані висновком ,до якого вони не додумалися. Водій— це найманий вбивця, якого в кінці змінять на справжнього водія.Замовником є хтось з тих, кому поперек горла був музикант.

— Зламаймо машину? — запропонував Олександр.

— Але як? — запитала дівчина.

— Шукаю варіанти, бо з такою технікою не мав справу,сама розумієш.О,знайшов. Я здійсню електромагнітний імпульс, який виведе з ладу роботу акумулятора.

— Дій.

— Машина заглохла і водій, вживши ненормативну лексику, поліз,відкрив двері машини ,захлопнув і почав дивитися під капот.

— Я тільки що врахувала і цей фактор, проте результат не зміниться ,бо він добра людина і не омине бідолашного водія. Або ще багато жахливих варіантів, загалом замовники не відступляться ,поки не досягнуть цілі.

— Значить, шукаймо, де він їде зараз, потім за декілька метрів стаємо на узбіччя,вимикаємо режим невидимки, ловимо його машину. Я тільки-но дізнався з матеріалів минулого, як це правильно зробити. Він нас підвозить, а далі імпровізуємо. Сподіваюсь, цього разу не облажаємося, — промовив хлопець

Здійснивши всі маневри, професор і студентка опинилися на узбіччі і побачивши білий внедорожник, вони витягнули руки і машина зупинилася:

— Сідайте підвезу, бо в такий мороз ви далеко не доберетеся, — промовив співак.

Далі зав'язалася розмова. Наші герої вдали, що вони його знають,порозмовляли за політику:

— Ваші відео кльові. Ви для нас як наставник, бо говорите правильні речі,а ваше волонтерство,заслуговує поваги, —промовила Офелія,яка вже зчитувала інформацію з думок своєї бабусі та враховувала дані з інтернету.

— А я обожнюю ваші пісні"Кинули","Люди, як кораблі" , " Старі фотографії"... Ви символ української нації, — промовив Олександр,який також наповну вже користувався власними думками і смаком свого батька.

— Дякую вам! Хочете поспіваємо? — промовив співак

— Безсумнівно! — з посмішкою майже одночасно промовили обоє.

Залунала пісня по всій машині, атмосфера була наче зібралися найкращі давні друзі.

— Аналізуй можливі перешкоди— промовила Офелія, ввімнувши функцію телепат.

— Ти також. Я прикинуся сонним і буду телепортувати всі перешкоди за наше авто, а ти мені підіграй, — промовив подумки Олександр.

— Ок, — подумки відповіла Офелія.

— Вибачте, Андрію, можна я трішки передрімаю. Ми їдемо з конференції додому, а моя помічниця складе вам компанію, —імпровізував Олександр.

— Та без питань! Дівчино, якщо хочете, пересядьте на переднє сидіння, щоб ваш начальник краще вмостився, — відповів музикант

— Гарна ідея! — з посмішкою відповіла Офелія.

Культовий музикант і дівчина говорили, а Олександр, ввімнувши аналізатор та просторове бачення,почав прибирати перепони.Їх було чимало,бо водій молоковозу ,якого підлітки взагалі телепортували в безкрає поле, ледве сповістив про проблему з машиною своєму роботодавцю,бо зв'язок не ловив Доводилось на кілька кілометрів вперед розчищати трасу і при цьому враховувати різні варіанти.Врешті — решт вони зібралися до кінцевої точки живі і неушкоджені.

— Дякуємо вам! Було приємно поспілкуватися з такою легендою як ви ,— промовила Офелія.

— Навзаєм,— промовив музикант.

— А ще, бережіть себе, бо всі слова і всі ваші дії безцінні для нашого сьогодення. Якби ви балотувалися в Президенти, я б не роздумуючи обрав вас,— промовив Олександр.

— І вам дякую. дякую за компанію,— промовив Андрій.

Попрощавшись і зарядившись позитивною енергією від співака, вони обійнялись і поцілувались.

— Проаналізуймо майбутні варіанти і чи ми його врятували? — запитав Олександр.

— Мій аналізатор показує, що так, — промовила дівчина.

— Мій також. Та навіть більше. Увесь той жах, який ми бачили після нашого куполу, його не буде,бо він своїми піснями,своєю діяльністю,виграє вибори 2019 і військові, підняті патріотичним духом такого Президента,зможуть закінчити війну достроково і відвоювати всі анексовані території, — гордо заявив хлопець.

— Отже, ми на правильному шляху. Які далі плани? — запитала Офелія

— Прорахуй краще ти, у тебе це ліпше виходить, — відповів Олександр.

— Спочатку трансформуймо в столицю наших предків, бо, по-перше , вони не мають тут зараз бути,а, по-друге, ще чого доброго, опинившись поруч,закохаються і все піде шкереберть, — заявила Офелія.

— Згоден.

Обоє через хвилину опинилися в Києві.

— Я в лабораторію.

-А я в гуртожиток.

Ще через секунду вони покинули свідомості своїх родичів, хоча відключення пройшло трохи довше,бо довелось з сервера поєднання стирати пам'ять,яку копіювали.

— Спробуймо все-таки вибори ще раз, але 2004 року, — промовила дівчина

— А що там? — промовив хлопець.

— Достатньо врятувати майбутнього президента від отруєння, бо бачиш він був успішним політиком,а потім ,як його отруїли, він докорінно змінився ,так принаймні кажуть в серії розслідувань "Дорога на банкову" про його президентство.

— Тоді діймо.

— Перед виборами 2004 потрібно не допустити його появи на таємній вечері.

— Що робимо?— запитав хлопець

— Ти, як в ближчому до нього оточенні,умовляєш його її не відвідувати і все.

— А якщо він відмовиться?

— Спробуймо цей варіант, — відповіла дівчина.

-Ок, де це ми взагалі зараз?

— Ми в передвиборчому штабі.