Не той став - Нечуй-Левицький
- Думав я про той сон, вгадував, проти чого то воно таке снилось, та ніяк не вгадав. Ходив я до старих дідів: і до Онупрія, і до Оверка, та й ті нічого не вгадали. Та це вчора я ходив в Пилипчу аж до Гарасима, того, що живе сам в землянці та богу молиться. Та вже аж той мені розтовмачив.
- Що ж він сказав? Проти чого то воно? - спитала зацікавлена Зінька.
- Казав Гарасим, що цей сон проти того, що в нашій церкві дуже гарно співає півча; так гарно, як ні в одному селі; той мед - ніби ті співи в нашій церкві, - сказав з повагом Филін.
- Може, й так, може, воно й справді так. бо в нас таки й справді так гарно співають, як у Києві,- сказала баба Зінька.
- А мені здається, що воно так собі приверзлося вам, як мені тієї ночі приснився ведмідь, та такий здоровий, як бугай, та ніби бігає по нашому дворі та хвицав лапами. А проти чого б це снився мені той ведмідь? Ні проти чого. Так собі приверзлося, та й годі! - обізвався Денис.
- Так собі… Говори! В кого язик довгий, тому буде так собі… - сказав Филін поважним голосом, - де ж воно так собі! Все то воно до чогось йдеться та приходиться, як ниточка до клубочка.
Денис одхилився за Зіньчину спину і осміхнувся до Романа.
«Еге! Адже ж це прийшов до мене в гості той, що незабаром буде моїм сватом. Швидко прийдеться до його дочки старостів слати. Треба в його запобігати ласки: вітати та частувати», - подумала Зінька і встала з ослона.
- Слухала б вас. Филоне, та й не наслухалась, а вже час і полуднувати. Де ж це моя Настуся загаялась? - сказала Зінька.
- Пішла до дівчат в гості, - обізвався Роман.
- Побіжи ж, сину, в хижку та принеси пляшку з горілкою, а я заходжуся поратись коло печі, - сказала Зінька.
І Зінька почала запобігати ласки в Филона: набрала в полумисок холодних вареників, що зістались од обіду, зібрала з глечика сметану й поставила на стіл, нарізала сала. Роман приніс з хижки горілку. Зінька почастувала гостя, почастувала й Дениса: вона примітила, що її дочка впала в очі Денисові, а Денисів батько був багатенький.
Филін випив чарок зо дві горілки, закусив варениками, став жвавіший і розбалакався. Розказував про своє жито, про свою ярину. Хліб в його того року вродив добре. Филін був дуже радий цьому.
- Хвалити бога, й озимина, і ярина цього року в мене добра, багато краща, ніж торік, та тут мені, Зінько, лихо трапилось. А! бодай не казати. Якась лиха людина вчинила мені капість, - сказав Филін. і його ясні очі неначе аж пригасли. Він і голову похилив.
- Яка ж там біда трапилась? - спитала Зінька.
- Якась лиха людина закрутила на моїй пшениці аж двадцять закруток! Таки так покручувала з усіх чотирьох боків, ще й одну закрутку закрутила на самісінькій середині!
- Ой боже мій! - аж крикнула Зінька. - Ото скажіть! І є ж такі лихі люде на світі.
- Здається, нікому я й лиха не бажаю, а хтось мені вчинив таку капість, - сказав засмученим голосом Филін.
Денис одхилився за Зіньку і реготався, поглядаючи на Романа.
- Це я йому понакручував закруток, - сказав тихісінько Денис до Романа і тикнув себе пальцем в груди,
Роман усміхнувся і глянув докірливими очима на Дениса, ще й похитав головою: не в міру, мов, жартуєш ти.
- Прийдеться йти до баби Вівді, - сказала Зінька, - кажуть, вона одкручує закрутки.
- Піду оце на вечерню та спитаю попереду в батюшки, може, він мене якось порадить, - обізвався понуро Филін.
Зінька знов почастувала Филона. Филін не одмовлявся і, здається, забувся про своє горе: він знов розбалакався.
- Дядьку Филоне! Чи то правда, що ви бачили, як гроші горять? - спитав Денис.
- Авжеж бачив! Ще я тоді був парубком, таким, як оце ти, та на «діянія» ми дзвонили вдвох з другим парубком в усі дзвони. Дивлюся я з дзвіниці, а на дяковому городі горить аж в двох місцях саме коло тину; в одному місці горить червоним огнем, а в другому білим. Ото де горить червоним огнем, там закопані червінці, а де горить синє або біле, там закопано срібло та мідяки. Я бачу з дзвіниці, а другий парубок нічого не бачить. А воно горить так, аж на дяковій хаті сяє та блищить. Питаю я парубка, чи ти бачиш? А він каже: «Не бачу». А я бачив, бо то мені так бог дав, - сказав гордовито Филін і все чогось дивився на мисник, неначе він і тепер бачив одлиски од червоного та синього огню на миснику.
- А чом же, дядьку, ви не викопали тих грошей, коли бачили, де вони горять? Я б зараз пішов з штилем та виштиляв місце, викопав би гроші та накупив би собі волів та коней… - сказав Денис.
Денис натякав на бідність дядька Филона.
- Еге! так то й викопати! Не кожний потрапить це зробити. Викопати то не штука, та взяти гроші трудно, бо їх стереже сатана, не при хаті згадуючи, - сказав Филін.
- Сатана! - аж крикнула Зінька. - Ой боже мій! Ото страх!
- А чом же ви, дядьку, не прогнали сатани? Прогнали б його, а гроші забрали б собі в скриню, - сказав Денис.
- Еге! так то й прогнати! Тоді я був молодий та дурний, то ще не знав, як його прогнати.
- А тепер вже знаєте? - спитав Денис і глянув на Романа, ще й ліктем торкнув його під бік.
- А тепер знаю, та це трудне і небезпечне діло, - сказав Филін, - ти думаєш, що сатана так і пустить самохіть до закопаного скарбу? Він наведе на чоловіка таку ману, таке страхіття, що й про гроші забудеш.
- Ой боже мій! я б і грошей тих не схотіла через той страх. Цур їм, тим грошам, коли коло їх стоїть така страшна сторожа, - сказала баба Зінька.
- Бо в вас, Зінько, і своїх грошей є доволі, а в кого їх нема, той не побоїться і страшної сторожі, аби забрати гроші, - сказав Филін.
В той час у хату увійшла Настуся, промовила “добридень”, уклонилась Филонові і стала коло печі.
- Де ти, дочко, так барилася? - спитала Зінька в дочки.
- Ходила до дівчат