Безталанна - Іван Карпенко-Карий

мо­ло­ди­ця, нi вдо­ва! На­що ж спiз­на­ла я тi хви­лi пе­ку­чо­го ко­хан­ня? Кра­ще б дiв­кою зос­та­лась, лег­че б ме­нi бу­ло б!.. Ой! Хтось iде… Вiн, Гнат! Звiд­кi­ля ж це? Чи не був у ме­не до­ма?.. При­та­юсь. (Хо­вається за ку­щем.)

ЯВА IX

Гнат iде до ха­ти, а по­тiм Вар­ка.

Гнат. Те­пер ме­нi не страш­но! Ну, Цим­бал! За­шив у ган­чi­роч­ку якесь зiл­ля, по­че­пив ме­нi сам на шию i як по­дув на вид, так на­че щось зсу­ну­ло­ся з ме­не, i так ме­нi лег­ко ста­ло, мов на свiт на­ро­див­ся.

Варка (ти­хо пiд­хо­де). Гна­те!

Гнат. Вар­ка?!

Варка. Я, мiй го­луб­чи­ку. Жда­ла те­бе - не йдеш, ску­чи­ла i прий­шла са­ма. (Кла­де на нього ру­ку.) Чо­го ж ти не ви­хо­диш?

Гнат. Дай ме­нi спо­кiй.

Варка. Ти чо­гось, ма­буть, розг­нi­вав­ся на ме­не?

Гнат. Чо­го ме­нi на те­бе гнi­ваться…

Варка. А ко­ли не гнi­ваєшся, то глянь же на ме­не, глянь ме­нi в вi­чi, глянь так, щоб сер­це в'яну­ло вiд пог­ля­ду.

Гнат. Чо­го то­бi тре­ба?

Варка. Те­бе, мiй Гна­точ­ку. Чо­го ж ти та­кий знов чуд­ний?

Гнат. Я… спать хо­чу.

Варка. Ха-ха! Бре­шеш ти! Ти чо­гось сли­ни роз­пус­тив, як ба­ба Гор­пи­на, що па­се панських гин­ди­чат! Ха-ха! Спать вiн Хо­че… (Шеп­че.) Ну, хо­дiм.

Гнат. Одiй­ди вiд ме­не, не ча­руй ме­не, не по­мо­же..

Варка. Що з то­бою?! Ти цу­раєшся ме­не?..

Гнат. Вар­ко! Не то­пи моєї i своєї ду­шi - грiх.

Варка. А дур­ний, а бо­же­вiльний! Яко­го ж ти ще грi­ха боїшся, ко­ли вже грiш­ний! Ти ди­вись на ме­не! Лю­би­ла те­бе дiв­кою до за­ги­ну, i те­пер лю­бить не пе­рес­та­ла, i в пек­ло пi­ду за те­бе - ме­нi не страш­но.

Гнат. А Со­фiя?

Варка. Во­на то­бi чу­жа, ти не її, а ме­не лю­биш!

Гнат. Не­хай те­бе чорт лю­бить!

Варка. Та чорт же й лю­бить! (Обнi­ма йо­го й цi­лує.) Оцей, оцей, оцей!

Гнат (трем­тить i го­во­ре пiс­ля кож­но­го по­цi­лун­ку). Вар­ко… Вар­ко… Вар­ко… Я при­ся­гав Со­фiї.

Варка. Я твоя суд­же­на, а не Со­фiя! Ти ме­нi ра­нiш при­ся­гав, ти ска­зив­ся то­дi, вiд­дав ме­не Сте­па­но­вi; вiзьми ж ме­не, вiзьми ме­не те­пер, по­ки не­ма Сте­па­на, i ви­пий з ме­не кров мою! Гнат! Кров мою ви­пий з ме­не те­пер, те­пер, по­ки я вiльна, а Сте­пан вер­неться… то­дi… го­дi вже! Бу­де нам му­ка - вiч­ная роз­лу­ка.

Гнат. Вiч­ная роз­лу­ка… (Без си­ли опус­кає ру­ки.)

Варка. Чуєш, чуєш? При­гор­нись сю­ди, до мо­го сер­ця… Слу­хай, як во­но лю­тує, ки­пить, ма­ло не вис­ко­че! На­що ж мар­но тра­тить час? Мо­же, Сте­пан i завт­ра прий­де…

Гнат тяж­ко й гли­бо­ко зiт­хає.

Мовчиш? Цу­раєшся? (Одпи­ха йо­го вiд се­бе.) Сли­ня­вий! Ду­рень! Со­лом'яний дiд! Про­щай! Бу­деш ти бi­гать за мною, бу­деш шу­кать, як пер­ше, та не знай­деш! Про­щай! (Iде.)

Гнат (мов про­си­пається). Вар­ко! (До­га­ня її.)

Варка. Чо­го?

Гнат. Пост­ри­вай! (Хва­та її за ру­ку.)

Варка. Геть вiд ме­не! Не пiдс­ту­пай!.. Ти й так ви­му­чив ме­не - чо­го то­бi тре­ба? Я че­рез те­бе тут кис­ну, че­рез те­бе не най­ня­лась до ка­ли­нiвсько­го па­ни­ча, че­рез те­бе про­па­даю, сох­ну, в'яну! Я з ума зiй­ду! А ти сли­ни тiлько пус­каєш! Про­щай!

Гнат (при­дер­жує її). Вар­ко!

Варка. Не за­чi­пай ме­не!

Гнат. Стри­вай, ку­ди ж ти?

Варка. Завт­ра чуть свiт пi­ду в Ка­ли­нiв­ку!

Гнат. В Ка­ли­нiв­ку?! I най­меш­ся до па­ни­ча у гор­ни­цi?

Варка. Най­мусь. А то­бi яке дi­ло?

Гнат (ски­пiв). Як яке?

Варка. Ха-ха-ха! Який сер­ди­тий! У те­бе жiн­ка є, а я вiльна пташ­ка, по­ки Сте­пан не вер­неться: що за­хо­чу, те й зроб­лю - нiх­то ме­нi не за­бо­ро­не, а вер­неться Сте­пан - i на по­рiг нi­ко­го не пус­тю!

Гнат. Так ти пi­деш?

Варка. Атож.

Гнат. Не йди!

Варка. Ха-ха-ха! Що ж ти ме­нi зро­биш? За­бо­ро­ниш? Од­че­пись, ка­жу! Пi­ду, ку­ди схо­чу! Пi­ду в го­род; i там є кра­щi й ро­зум­нi­шi вiд те­бе.

Гнат. Не йди, ка­жу! Бо я те­бе й пiд зем­лею знай­ду i уб'ю, як со­ба­ку!

Варка (лас­ка­во). Бо­же­вiльний! Єй-бо­гу, бо­же­вiльний. Ти сам не знаєш, чо­го хо­чеш. I цу­раєшся ме­не, i не пус­каєш.

Гнат. Не мо­жу я вiд те­бе вiд­цу­раться, не­ма у ме­не си­ли, - i зiл­ля не по­ма­га. Ти ме­не при­ча­ру­ва­ла на­вi­ки; як пi­деш вiд­цi­ля - гро­ба­ки за­то­чать моє сер­це… Я те­бе скрiзь знай­ду… Я те­бе й се­бе за­на­пас­тю, - не йди…

Варка. Чо­го ж ти му­чиш­ся, чо­го ну­диш­ся? Ска­же­ний, я те­бе не по­ки­ну, я не пi­ду нi­ку­ди вiд­цi­ля без те­бе, а з то­бою пi­ду ку­ди ти схо­чеш, ку­ди зве­лиш! Уте­че­мо, уте­че­мо на край свi­та, щоб тiлько сон­це зна­ло, де ми бу­де­мо жить, уд­вох ми бу­дем скрiзь щас­ли­вi… Уте­че­мо! Сьогод­ня, за­раз…

Гнат. На, бе­ри ме­не, всього бе­ри, муч ме­не, тiлько не йди нi­ку­ди, щоб я те­бе хоч ба­чив щод­ня, хоч зда­ле­ку, або дай ме­нi та­ко­го зiл­ля, щоб я за­був те­бе.

Варка. Та­ко­го зiл­ля не­ма на свi­тi. Ти ж мiй… на­вi­ки мiй… (Обнi­ма йо­го.)

Завiса.

ДIЯ П'ЯТА

У Гна­та в ха­тi.

ЯВА I

Ганна (одна). Ку­ди ж це Гна­та за­нес­ло - i до­сi не­ма? А та, пев­но, по­бiг­ла од­шу­ку­вать йо­го! Шу­кай, шу­кай - знай­деш, як­раз! Вiн вiд те­бе тi­ка, як чорт вiд ла­да­ну, бо ти тiлько пла­кать умiєш. Спа­ру­вав­ся!.. Ко­ли б ме­нi ста­ро­го чор­та зди­хаться, я за те­бе прий­мусь не так. Яка нiж­на, все б тiлько ле­жа­ла, а по ха­зяй­ст­ву без за­га­ду i не заг­ля­не.

ЯВА II

Входе Со­фiя, роз­дя­гається й сi­да.

Ганна. Я ж ка­жу, що так! Хо­дить, ти­няється, на­че па­нi яка!.. Чо­го ж це ти ру­ки згор­ну­ла, чом во­ди не при­не­сеш?

Софiя. Та во­ди, ма­мо, пов­на дiж­ка. Я ще вран­цi на­но­си­ла, хоч i по­ди­вiться! Ку­ди ж її но­сить?

Ганна. Куди? Ку­ди? Ще то­бi тре­ба по­ка­зу­вать, ку­ди й во­ду но­сить! Як­би ти бу­ла з ха­зяй­сько­го за­во­ду, то й без по­ка­зу, i без за­га­ду зна­ла б своє дi­ло. На­но­си­ла б у ча­ву­ни та пос­та­ви­ла б сви­нi по­ло­ву по­па­рить.

Софiя. Та он же гляньте - в пе­чi обид­ва ча­ву­ни сто­ять, пов­нi по­ло­ви з дер­тю.

Ганна. А сви­ня тим ча­сом го­лод­на, отам риє пiд присьбою та гу­де!

Софiя. На те во­на сви­ня!

Ганна. О, я знаю, що ти на язик гост­ра, як брит­ва, а до дi­ла не­ма хис­ту! Як­би ти не язи­ком, а ру­ка­ми ро­би­ла, то й сви­ня бу­ла б прив'яза­на на па­ко­лi i не ри­ла б.

Софiя. Та во­на ж бу­ла на па­ко­лi, а Гнат вчо­ра взяв на­щось вiрьовку. Чим же я її прив'яжу?

Ганна. Найшла б чим, як­би хо­тi­ла, а то все з