З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни - Віталій Масловський

брак вагомих і всебічних документів й аналітичних досліджень, ми тепер достовірно знаємо, що бандерівська акція перших днів окупації Львова — широкомасштабна і доволі відчайдушна: від проголошення «Акту 30 червня» до кривавого побоїща по винищенню радянських активістів, представників польської інтелігенції та єврейського населення. Керував цією акцією, безперечно, М. Лебедь — шеф служби-безпеки ОУН, а дещо пізніше — провідник всієї ОУН-бандерівців у краї. Його підручними стали: його заступник по службі безпеки ОУН Є. Врецьона та керівник крайової екзекутиви ОУН-б «Легенда» (І. Климів), лейтенант гестапо Я. Мороз та керівники «Нахтігалю» Т. Оберлендер, А. Херцнер і Р. Шухевич. Хоч над усім цим тяжіла важка рука гестапо (Г. Крігер) й Абверу (Т. Оберлендер).

Спеціаль-батальйон Абверу «Нахтігаль» спільно з 1-м батальйоном полку «Бранденбург-800», загонами фельджандармерії та боївкарів ОУН із ресорту «Легенди» — Климіва брали безпосередню участь у кривавих оргіях перших днів окупації Львова.

Подальша «доля» спеціаль-батальйонів

Після невдалих «порозумінь» з гітлерівцями в час створення «Акту 30 червня 1941-го», тобто так званого проголошення самостійної України у Львові, яке здійснив Я. Стецько («Карбович», перший заступник Бандери), з допомогою «Нахтігалю» імені С. Бандери та за наказом Бандери, та після арештів учасників цієї затії обидва спеціаль-батальйони були відізвані з фронту і наприкінці жовтня об'єднані в одне формування, яке негайно розпочало вишкіл для нового призначення.

В середині березня 1942 р. об'єднаний (тепер уже шуцманшафт) батальйон під командою Є. Побігущого («Рена») був посланий в Білорусь і діяв у трикутнику Могильов — Вітебськ — Лепель в складі 201-ої поліційної («охоронної») дивізії генерала Якобі проти білоруських партизанів і мирного населення.

В збірнику «Дружини українських націоналістів в 1941–1942 роках» (видання 1953 р.) Є. Побігущій пише: «Малярі мали б прекрасні мотиви для малювання», описуючи і вражаючись прекрасними білоруськими краєвидами тих місць, куди їх привезли.

Але їх сюди прислали, звичайно, не для малювання на пленері, а для того, щоб «охороняти мости», зауважує Побігущій. Ми добре знаємо, що «охоронці мостів» не воювали з партизанами, а лише охороняли мости постійно, день у день несучи цю службу. Водночас добре знаємо і про те, що «охоронці війська» гітлерівської Німеччини охороняли не мости, а несли охоронну службу в тилах гітлерівських військ, а це озночало, що вони постійно проводили каральні акції проти «бандитів» (як називав червоних партизанів Побігущій) та місцевих жителів, які допомогали «бандитам».

Відомо також і те, що шуцманшафт-батальйон, чотирма ротами, якими командували Р. Шухевич, М. Бригідер, В. Сидор і Павлик, став підрозділом 201-ої поліцейської дивізії і бригад та окремих оперативних батальйонів, якими командував фон-дем Е. Бах-Зелевскі, обергруппенфюрер (генерал-полковник) військ СС. Цей обергруппенфюрер СС керував боротьбою з партизанами на окупованих теріторіях Радянського Союзу і Польщі, особливо в Білорусі та в північній частині України. Підзвітні йому частини були переважно есесівськими, а тому 201-ша поліційна дивізія змушена була діяти як і вони.

Стає дещо яснішим, коли Побігущій — «Рен» пише про «бойові операції» (які, звичайно, аж ніяк не проводили «охоронці мостів») та про те, що обергруппенфюрер СС фон Бах «сказав на відправі всіх командирів, що це мій найліпший відділ, то він говорив це не для пустого говоріння, а заслуга в тому — старшин». Відомо також, що тих старшин, в тому числі Шухевича і Побігущого, не за «охорону мостів», а за «бойові доблесті» гітлерівці відзначили «залізними хрестами». Побігущій при тому констатував: «легіон виконав своє завдання. Так, і то на 100 процентів». Тут же він хвалиться, що командування дивізії прохало «легіон» охороняти командира дивізії. Отже, заслужили колишні нахтігалівці та роландівці такої честі! Недаремні, звичайно, такі відзнаки!

Той же Є. Побігущій у своїх спогадах більш відвертий: «Безумовно, що були часті бої проти партизан, перешукування лісів, напади на їх місця постою…Курінь виконав добре своє завдання, як це говорив фон Бах, ствердивши, що з усіх 9 куренів, що охороняли середнє запілля Східного фронту, — наш курінь виконав найкраще завдання…» 35

Тепер уже цілком ясно, що не «охороняли мости», а «охороняли середнє запілля» групи гітлерівської армії «Центр», яка наступала на Москву.

Інший автор, М. Кальба в книзі «Нахтігаль» (курінь ДУН) в світлі фактів і документів» (Денвер, 1984) пише, що «Нахтігаль» ніколи не був диверсійним формуванням і жодних диверсійних актів не виконував, хоч тут же визначає, що курінь «був прилучений до «Бранденбургу». А далі Кальба посилається на німецького автора Вернера Брокфорда, який писав про формування «Бранденбург» і, між іншим, вказував, що «Нахтігаль» «виявляв фантастичні діяння» в дусі «воєнного фільму американської продукції». Що мав конкретно на увазі Брокфорд поки-що невідомо, залишається поза кадром, але «фантастичні діяння» в дусі «воєнного фільму американської продукції» інтригують не тільки фантазію автора.

Однак, вже сьогодні досить чітко визначено, що шуцманфафт-батальйон не «мости охороняв» в партизанському краї в Білорусі, а діяв у складі каральних формувань обергруппенфюрера СС фон-дем Баха-Зелевскі проти білоруських партизанів і мирного населення, брав участь у каральних операціях «Болотяна лихоманка», «Трикутник», «Котбус» та інших. Що сусідом 201-ої охоронної дивізії і заповзятливим партнером у бойових діях проти партизанів і селян Білорусі була горезвісно відома в часи війни «бригада Дірлівангера», сформована із кримінальних злочинців, професійних садистів та убивць. Кілька чот «українського» формування в складі 15-го поліцейського полку брали участь у каральній акції, описаній в документальній повісті Володимира Яворівського «Вічні Кортеліси», в результаті якої звіри з людськими іменами стерли з лиця землі разом з жителями волинські села Борки, Заболоття, Борисівка і Кортеліси.

Той же Побігущій-«Рен» згадує, що перед Різдвом 1943-го р. «легіон розв'язали». Причини цього досі не з'ясовані. Чудово служили, отримували «залізні хрести», були найкращими в каральних військах СС фон-дем Баха-Зелевскі і раптом…, «розв'язали»! Побігущій згадує і про те, що обергруппенфюрер СС фон Бах заявив йому особисто, що «всі легіонери» (так Побігущій та інші автори називають поліцаїв-карателів) «поїдуть малими групами додому і там мусять зареєструватися в поліції у Львові». 36

«Демобілізація» відбулася, але при дуже таємничих обставинах. Проте у Львові частину українських офіцерів та підофіцерів, в тому числі і Побігущого, гітлерівці тримали «в арешті», але «зміна політичних умов врятувала нас…». Йдеться тут, зрозуміло, про те, що в час формування 14-ої гренадерської дивії СС «Галіцієн» їх покликали молодшими офіцерами тепер уже есесівського формування, де Побігущій — «Рен» спочатку був командиром полку, а затим батальйону в чині штурмбанфюрера (майора) СС. Так, нарешті, вимріяні офіцерські кадри з абверівсько-поліційних перетворились в есесівські. «Яка ж користь від ДУН?» — питав Степан Бандера в одній із своїх статей і тут же відповідав: «Особливе,