Казки про богатирів та лицарів - Автор невідомий - Народні казки

Єрусланові набридло записувати. Побачив, що в діда — золота борода, й висмикнув її. Дід закричав:

— Так ти, суча донько, прийшла по мою бороду?

— Я ні…

— А хто? Я іншого не бачу. Йди, проклята, геть!

— Але чекай, — каже старому витязька, — нехай собі запишу — о котрій годині, хвилині й секунді звідси вирушаю.

І Єруслан собі записав.

Так сіли кожен на свій килим-самоліт і летять назад. Єруслан думає собі: «Вона не буде вірити ні письму, ні бороді. Відрубаю я з її килима бодай один ріжок».

Так і зробив. Приїхали. Старша витязька позначила собі, яка була година, хвилина і секунда. Він записав собі. Витязька пішла спати, а Єруслан вернувся до свого короля. Уранці встали, і Єруслан каже:

— Йдемо сватати. Нà оцю книжку, цю бороду й ріжок з килима-самольота, бо витязька не буде твоїм словам вірити.

Прийшли в палац. Старша дівка каже:

— Ну, молодий королю, першим ділом скажи, як було…

— Багато говорити, а нічого слухати, — відповів король, як навчив його Єруслан. — Нà книжку і читай.

Взяла книжку і бачить — усе так, як вона записала. Але не вірить:

— Ти вчений і все зі своєї голови придумав.

Тоді король вийняв золоту бороду:

— Нà дідову бороду.

Але вона каже:

— Це не дідова, таких борід досить.

— Не віриш? Тоді ось ріжок з твого килима.

Витязька аж зблідла:

— Ану, сестри, занесіть мій килим-самоліт.

Занесли. Приклала той ріжок — він якраз пасує.

Тоді витязька повірила. І нараз встали всі троє і їдуть до короля. Вийшли в поле. Бачать — криниця в холодку. Каже дівчина:

— Сідаймо спочити — дамо коням сіна.

Сіли і поїли. Витязька прикинулась, що спить. І Єруслан каже королеві:

— Ну, повартуй, бо я ще не спав, відколи тебе сватаю.

Заснув твердим сном. А король повартував недовго — задрімав і сам. Старша дівка встала, взяла шаблю і відтяла Єруслану ноги. Витязь почув, що його заболіло, і нараз прокинувся:

— Ой, я добре походив!

Король пробудився. Побачив, що сталося, й почав плакати.

— Ну, не плач, — заспокоює його Єруслан. — Казав я тобі, щоб ти повартував.

Король мусив залишити витязя, бо не міг його ні повести, ні понести. А Єруслан зостався на дорозі, і всі обходили його. Подумав собі:

— Потягнутися би в ліс, щоб люди мене не боялися.

Поклав ноги в кишені й потягнувся до лісу. Раз — біжить на нього лев. Силач схопив лева і положив під себе.

— Відпусти мене, — заговорив лев, — бо біжить за мною витязь Тимко Безрукий.

— Ні, не пущу, хай іде сюди!

Прибіг Тимко Безрукий, а Єруслан і його схопив і положив під себе. Той почав проситися:

— Пусти мене, Єруслане Лазаровичу, будемо братами до самої смерті. Ти будеш старший, а я — молодший.

Єруслан їх відпустив — і Тимка, і лева. У Тимка були ноги, в Єруслана — руки. Могли одне одному трохи допомогти.

Єруслан каже:

— Тимку, сюди народ ходить по дрова. Попроси сокири, я нарубаю дерева і зробимо хату.

Пішов Тимко і приніс сокиру. Нарубали дерева й поставили хату.

Але недалеко було місто, де жив один цар. Була в нього дочка, яка ніяк не могла вийти заміж. Дивилася на портрети і не могла вибрати собі легіня. Батько їй каже:

— Донько, чому не віддаєшся?

— Тому, що немає по мені легіня. Ми зробимо так. Покладете мені на голову вінок, і я вийду на найвищий, дванадцятий поверх. Хто пострілом зіб’є мені вінок, за того і вийду — хоч принц, хоч простак.

І цар розіслав по світу новинки з об’явою: «Хто моїй дочці зіб’є одним пострілом з голови вінок — за того вона вийде».

Дістав оту новинку і Тимко Безрукий. Читає і сміється. Єруслан питає:

— Чого ти смієшся?

— Сміюся, бо тут таке смішне написано.

— Ану, дай мені новинку.

Прочитав Єруслан царську об’яву й думає: це може бути правда!

І почав сходитися народ до царя з усієї держави. Каже Єруслан:

— Тимку, неси й мене.

Прийшли вони і бачать: витязі один за одним почали стріляти, але бояться, що уб’ють царівну. Каже Єруслан:

— Тимку, йди до царя і скажи, аби привіз найбільшу гармату.

Тимко пішов і передав цареві слова Єруслана. Цар наказав запрягти шість пар коней. Привезли гармату і величезну кулю.

Стрілив Єруслан — і вінок одразу полетів з голови царівни. Народ заплескав у долоні. Царська донька спустилася вниз і підійшла до Єруслана Лазаровича. Друзі повернулися з царівною до своєї хати, і Єруслан каже:

— Тимку, оце твоя жінка.

— Не моя, — відказує Тимко, — бо ти вінок збив.

— Так, але мені жінки не потрібно — бачиш, я без ніг.

– І я не можу її взяти, бо не маю рук, — не пристає Тимко.

— Ну, коли не можеш, то не буде ні твоя, ні моя. Буде нашою сестрою. Але не смій її чіпати, бо голову зніму.

Через якийсь час молода царівна геть змарніла. Єруслан у всьому запідозрив свого побратима і дуже розсердився:

— Тимку, що ти робиш? Казав я тобі, аби ти взяв її за жінку. Не схотів, відмовився. А тепер її чіпаєш? Голову зніму!

— Я їй нічого не роблю, — відповів Тимко.

Покликали царівну. Єруслан питає:

— Сестро, скажи правду, чіпає тебе Тимко? Але чисту правду, бо обом вам постинаю голови!

— Ні, він мене не рушає, — сказала царівна.

— То що тобі є?

— До мене щоночі прилітає шаркань (дракон) і ссе мої груди.

— В який час?

— О дванадцятій.

Єруслан подумав і сказав:

— Ну, Тимку, ти станеш у дверях, а я — біля вікна. Коли шаркань з’явиться, ми спіймаємо його.

О дванадцятій годині дванадцятиголовий змій спустився біля хати і тягне свої голови прямо до дівчини. Єруслан схопив його за шию і гукає:

— Тут є, брате!

Шаркань почав проситися:

– Єруслане Лазаровичу, відпусти мене…

— Не пущу, бо ти мою сестру зовсім виссав!

— Я більше не прийду, тільки відпусти.

— Пущу тебе, якщо принесеш цілющої і живлющої води.

— Принесу.

— Але не думай, що втечеш від мене, я тебе знайду і в другій державі!

— Ні, не втечу. Принесу…

Єруслан його пустив. Шаркань приніс у двох ротах води. Єруслан не вірив. Відрубав одну зміїну голову, а потім помазав цілющою водою, приложив до шиї і помазав живлющою водою. Голова ожила. Тоді відпустив шарканя. У кишенях знайшов свої ноги, змочив