Казки про богатирів та лицарів - Автор невідомий - Народні казки

Дали знати про це королю. Король зупинив військо і прийшов до витязя. Питає його:

— Чому ти вбив двадцятьох солдатів?

— Я не вбив… З мене сміха робили, штовхали, плювали, а як один ще й харкнув, я схопив його і кинув. То він убив двадцятьох солдатів, а не я.

Король не знав, що діяти, і дав команду йти далі.

Єруслан Лазарович запитує солдатів:

— А куди ви йдете? Куди вас веде король?

— Йдемо на війну, — сказали солдати. — Є дванадцять витязьок. Одинадцять уб’ємо, а дванадцяту візьме король за жінку.

— Скажіть своєму королеві, якщо він такий дурний, най вас не веде нікуди. Ви — жонаті люди, то лишите сиріт. Я сам за нього висватаю витязьку.

Так король вернув військо додому. А вони двоє ідуть далі — цар при коні, а Єруслан піший. Тут він згадав свого коня. Покликав гучним голосом:

— Коню мій, коню, де ти дівся?

І кінь почув, і заіржав, і прибіг до нього. Сів Єруслан на коня і їдуть. Приїхали на границю, де жили витязьки. Каже Єруслан до короля:

— Ти будеш господарем, а я буду слугою. Чим тебе не будуть пригощати, сам не куштуй, бо ти слабосильний, а кажи — нехай поїсть слуга.

Зайшли в дуже красну траву і квіти. Ніхто туди ще не ходив, лиш птахи літали. Поставили військове шатро — колибу. Єруслан говорить:

— Коли під’їдемо до ґанку, у нас, витязів, є такий звичай: дівчина повинна зійти вниз, до витязя, і під руку вивести його на дванадцятий поверх. Та не чекай, аби тебе дівчина знімала з коня, бо відчує, що ти слабосильний. Ти зіскоч сам.

Та витязьки помітили, що в їх траві лежать двоє хлопців, і старша сказала молодшій:

— Сестро, бери дротяний батіг і дай їм платню.

Дівчина прийшла і почала кричати:

— Що ви, песі сини, тут робите?

Та й дротяним батогом — раз, другий раз, третій раз вдарила Єруслана. А він засміявся:

— Витязька рука не так б’є. Це тобі — якби блоха вкусила.

Схопив її за волосся, відібрав батіг і коли раз ним свиснув — лиш кров бризнула:

— Так б’є витязька рука! Раз — та гаразд!

Дівка, ревучи, кинулася до старшої сестри і розповіла, що сталося. Старша посилає ще одну:

— Йди ти…

— Я не йду — вони й мене наб’ють, — каже дівчина.

— А ти йди не так… Вклонися, подай руку і запитай, чого до нас прийшли?

Вона так і зробила — вклонилася й питає:

— Чого, молоді витязі, до нас прийшли?

— Ми прийшли вашу сестру сватати, — відповів Єруслан.

— Можна, можна… Заходьте.

Зайшли в палац і сіли за стіл. Старша витязька каже:

— Чи хочеш, молодий королю, напитися вина з моєї чари?

— Хочу.

— Ну, йдіть і занесіть чару вина, — наказала витязька.

Занесли й поклали на стіл. Подивився король — там стільки вина, що він би втопився!

— Хай покуштує мій слуга, — сказав король.

Єруслан підняв чару, поклонився до витязьок і випив до дна — ще й потер у руках чару. Каже:

— Та хіба з такого дають витязям пити? У нас із такого жони свиней поять!

Старша дуже розсердилася. Але спитала мирно:

— А може, молодий король хотів би із моєї гармати вистрелити?

— Чого би ні, хочу, — відповів король.

— Ну, йдіть, сестри, занесіть гармату і кулю.

Коли він побачив, яка то гармата, аж налякався.

— Хай спробує мій слуга, — сказав витязькам.

Єруслан заладував, пальнув і тут же в руках поламав гармату. Каже:

— Ви з такого даєте стріляти? У нас із такого діти горобців б’ють.

Тоді старша каже:

— Може, молодий король хоче на моєму коневі поїздити?

— Хочу.

— Ну, йдіть, сестри, приведіть коня.

Пішли і привели коня за вуздечку. Король нараз бачить, що він і ту вуздечку не зможе підняти.

— Хай спробує слуга.

Єруслан сів на коня, а кінь почав зніматися вгору, як літак. Хлопець його вдарив межи вуха, і кінь одразу здох.

— Та ви такого здохляка витязям даєте? У нас таких коней запрягають у циганський віз.

Каже старша дівка:

— Тепер ще сватання не буде. Я ще вам одну загадку загадаю. Як відгадаєте, тоді зробимо сватання. Я поїду до свого діда, котрий живе у другій державі. Якщо мені молодий король скаже, коли вирушу — о котрій годині, хвилині й секунді, що буду з дідом говорити — о котрій годині, хвилині й секунді, коли буду повертатися — о котрій годині, хвилині, секунді, — то вийду за нього.

Витязі повернулися у своє шатро. Коней пустили пастися, самі полягали. Слабосильний король заснув, а Єруслан Лазарович не спить. О дванадцятій годині ночі чує крик: десь б’ються і сваряться. Він пішов туди. Бачить — то чорти. Каже:

— Що ви робите, на чому б’єтеся?

— На тому, — відказують хлопцеві чорти, — що няньо помер і залишив три речі: шапку-невидимку, чоботи-скороходи і килим-самоліт. І не можемо поділитися. Шапку-невидимку нам не треба, бо нас і так не видно, чоботи-скороходи нам не треба, бо й так можемо швидко ходити. Лиш килим-самоліт не можемо поділити. І через те б’ємося.

— Я вас поділю, — каже Єруслан. — Кину залізну палицю, і котрий швидше принесе, той дістане килим-самоліт, а інші нічого не дістануть.

Кинув палицю, і чорти побігли. Один одного ловить, не пускає, щоб разом добігти. А Єруслан забрав усі три речі, сів на килим-самоліт і вилетів прямо до витязьок на поверх. Там одягнув шапку-невидимку, і його не бачать. Старша збирається до діда. Коли одяглася, взяла свій килим-самоліт і собі записала: «О такій годині, о такій хвилині і секунді рушаю до діда». І Єруслан записав.

Сіла на свій килим-самоліт, а хлопець — на свій. Летять. Вона його не бачить. Прилетіли до діда — і записала. І Єруслан собі записав.

Питає дідо:

— Чого, донько, до мене прилетіла?

— Я прилетіла порадитися. Прийшли мене сватати. Сват — витязь, а жених — слабосильний. Але я не можу про його силу дізнатися. Дала випити вина із чари, що ви мені залишили, а він передав її своєму слузі. Слуга випив, розтрощив у долонях чару й посміявся: «У нас із такого жони свиней поять!» Тоді я дала королеві вистрелити із моєї гармати, а він і на те: «Хай попробує слуга». Той вистрелив, поламав гармату і сказав: «У нас із такого діти горобців