Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко
Є чоловічі імена Манджудева — «Бог краси», Манджуґхоша — «Чарівноголосий» (манджуґхоша також — різновид качки), Манджумані — «Прекрасна коштовність» (манджумані також означає топаз), Манджупушпака — «Чарівна квітка» тощо. Жіночі імена: Манджуґаті — «З чарівною ходою», «Чарівнохода» (манджуґаті також — фламінґо), Манджулата — «Чароп’янлива», Манджуматі — «Прекраснодушна», «Чарівносерда», Манджутара — «Найвродливіша», Манджула — «Чарівна», «Вродлива», «Полоняча серце», «Весна» тощо (HN, 251).
Жіноче ім’я Манджуліка — «Красуня», «Вродливиця» має одна з героїнь «Океану сказань» кашмірського поета Сомадеви (ХІ ст.), санскритського твору, частково перекладеного й українською. Манджуліка тут — дружина царя ватсів, племені, яке жило в міжріччі Ґанґи і Ямуни (Серебряков, 212). Давньоіндійські пурани знають річку Манджула, свого часу досить відому. Цікаво, що і в Україні є низка подібних назв, серед них і на означення річки. Це річка Манжалія на Полтавщині (Глобинський район), права притока Псла. Інші різновиди назви: Манжелія і, що особливо прикметно, Манжейліка. Остання форма напрочуд близька до санскр. manjulika й жіночого імені Манджуліка.
В тому ж Глобинському районі є село Манжелія (інші форми назви — Маджала, Манджалія, Манджелія), на правому березі Псла, за 45 км від райцентру. Село має чотири кутки, які до 1962 року були окремими населеними пунктами. Один із цих кутків — Манжелія. У 1923–1928 рр. існував Манжеліївський район в складі Кременчуцького округу. В селі розташований Манжеліївський ботанічний заказник (з 1982 року). На околицях села, біля Псла, виявлено поселення черняхівської культури, в урочищі Рудакова Гора — групи курганів. Назва Манжалія вважається тюркською, її пов’язують із турецьким mancha — «їжа», «харч», татарським mahchana — «бак для води», manchinin — «водосховище» (ЗН, 24). Проте переконливіша індоарійська етимологія.
Є і ріка Манчулів, ліва притока Дихтинця (л. Путили, п. Черемошу, п. Пруту, л. Дунаю); тут же село і гора Манчулів (Путильський р-н Чернівецької обл.). Ю.О.Карпенко виводить цю назву від назви гори Манчулів, яка названа, гадає дослідник, від власного імені Манчул (ТСУ, 223). Привертає <244> увагу й назва потоку Монджіл (л. Іршави, п. Боржави, п. Тиси, л. Дунаю) біля села Чорний Потік Іршавського району на Закарпатті (СГУ, 374). Вона цікава тим, що має і форму Монджул і може споріднюватися з санскр. manjula, хінді manjul, тим більше що Закарпаття входить у ареал західної гілки індоарійських мов.
Щодо деякої розбіжності у фонетичному оформленні обох прізвищ — Мандзуленко й Манджеленко, то вона пояснюється фонетичними особливостями самих індійських мов. Скажімо, звукосполучення хінді дж маратхська мова (штат Махараштра) передає як дз: прізвище хінді Джоші у маратхів звучить Дзоші.
8. Моруженко
Моружченко Тиміш (РВЗ, 140; Корсунський полк, сотня Івахниченка).
Оскільки в Україні багато слідів давнього поклоніння Шіві-Рудрі, Вішну-Крішні, Деві-Махеші (Діві-Мокоші), а в самому Корсунському й сусідніх полках чимало козацьких прізвищ з виразним індоарійським забарвленням, то й прізвище Моружченко може бути цікавим у цьому плані. Воно передбачає основу у формі Моруга, і таке прізвище справді побутує в нинішніх українців. Його, наприклад, мав український поет Василь Моруга, що передчасно пішов із життя.
Індійська міфологія знає давньотамільське божество на ім’я Муруґан, або Муруґа, якщо відкинути кінцеве н, що його дравідійські мови додають до імен: Крішна — Крішнан, Ґопала — Ґопалан (споріднене з Аполлон), Чандра — Чандран, Нарендра — Нарендран тощо. Ім’я Муруґан із тамільської мови означає «Юний», «Гарний», «Запашний». Муруґа-Муруґан син Коттравей — богині війни, перемоги й полювання в давніх тамілів, втілення руйнівного аспекту жіночої енергії — шакті. Вона функціонально тотожна дружині Шіви на ім’я Дурґа. Коттравей зображається як жінка, що стоїть на голові бика, вона вкрита шкурами слона й тигра, з мечем у руках, зі зміями й півмісяцем у волоссі. Це все також атрибути богині Дурґи.
Муруґан втілює юність, красу й воїнську доблесть. У давніх тамілів на півдні Індії, які відносяться до дравідійських народів, це божество полювання, війни, перемоги, тісно пов’язане з рослинністю, сонцем і вогнем. Згодом культ його злився з культом Сканди-Картикеї, богом війни. Його атрибут — червоний спис із тризубцем на вістрі. Він прикрашений квітковими гірляндами, на стягові його зображений павич. Дружина його — Девасена, дочка <245> Індри, але місцева традиція більше уваги приділяє його другій, місцевій дружині Валлі, дівчини з мисливського племені куруварів. Міф про кохання Валлі й Муруґана надзвичайно популярний в Тамілнаді, країні тамілів, де Муруґан має статус національного бога. Першопочатково храми йому зводилися на горах та узвишшях. З горами пов’язуються і Шіва з дружиною, сам Шіва має ім’я Ґіріша (хінді Ґіріш)— «Гірський владика», а Парваті — «Гірська». Зображається Муруґан із шістьма обличчями, дванадцятьма руками й очима (МНМ, ІІ 182).
Одні міфи вважають, що Сканда, бог війни, з яким злився Муруґан — син Шіви та його дружини Парваті. Проте народила його не Парваті. Бо коли Шіва усамітнився з дружиною, то в їхню кімнату проник бог Аґні в подобі голуба, і розлючений Шіва бризнув на нього своїм сім’ям і воно потрапило у води священної Ґанґи. Шість апсар-русалок на ім’я кріттіки, що саме купалися в річці, відразу завагітніли. Ці шість апсар народили по сину, які дивовижним чином поєдналися в одній незвичній шестиголовій істоті з дванадцятьма руками й очима. Це і був Сканда, «Пагін» або Карттікея — «Син апсар-кріттік». Його ще називають Кумара (хінді Кумар) — «Син», «Царевич».
Інший варіант цього міфу мовить, що коли сім’я Шіви потрапило в води Ґанґи, то від нього в тростинових заростях народилося божественне немовля. Його знайшли там і виховали дружини сімох мудреців-ріші. Згодом дружини мудреців здійнялися на небо й
