Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко
Водночас слово каві переосмислилося як царський титул і, отже, втратило негативний відтінок. І поряд почали існувати два слова-омоніми: каві (множина — кавії): правителі «девівської» віри, не-зороастрійці, і Кавії (Кеяніди, Кеї) — царі напівлегендарної династії, яку мусульманські автори пов’язують з Бактрією, Біруні — з <235> правителями Нововавилонського царства (VII–VI ст. до н.е.), а сучасні дослідники з Дранґіаною (ЗМ, 226–227). Пехлевійська традиція уявляла Кеїв як праведних правителів і борців зі Злом, хоча деяким представникам їх приписувала негативні якості й діяння — порушення клятви, пихатість, богоборіння тощо. Таке двоїсте ставлення до Кеїв-Кеянідів відчутне в «Шахнаме» Фірдоусі. Характерно, що на престол арійських країн Кавії зійшли після царів-першозаконників з династії Парадата. Це цікаво у зв’язку зі скіфами, про яких Геродот каже, що одне зі скіфських племен — паралати (IV 6). Причому історик зазначає, що воно походить від наймолодшого брата, тобто Колаксая. Для етноніма паралати (читають і парадати) прийнята іранська етимологія, за якою паралати-парадати означає «поставлені на чолі» або «створені раніше/першими». Щоправда, існують різні думки щодо того була це племінна або родова назва чи суспільна верства. Принагідно зазначимо, що санскрит знає чимало важливих термінів з елементом puro, який означає «перший», «попереду», «передній» (див. статтю про боспорське ім’я Перісад).
На індійському грунті санскр. kavi означає жерця-кудесника, чародія або людину, посвячену в таємне знання, а також мудреця й поета. Саме в значенні «поет» воно побутує в сучасних індійських мовах. Рабіндранат Таґор, автор знаменитої збірки «Ґітанджалі» («Жертовні пісні»), відзначеної 1913 року Нобелівською премією, мав титул Махакаві — «Великий поет».
Виявляються цікаві паралелі між Україною, Києвом, Кеянідами й Бактрією, де, як вважають, Кеяніди правили десь у ІІ — І тис. до н.е. Стяг Кеянідів іранська міфологія пов’язує з героєм-ковалем на ім’я Кова, який підняв повстання проти тирана, змія Заххака, що силою захопив іранський престол. Йому щодня мали приводити двох юнаків, щоб нагодувати двох змій, які росли на його плечах. Сам Кова мав 18 синів, і 17 із них зжер Заххак. Коли Кова прийшов до нього, щоб той помилував останнього сина, Заххак погодився. Але за це Кова мусив перед народом вихваляти його царювання. Кова кинувся геть з палацу, пішов до людей і переконав їх повстати. Прапором повстання став його ковальський фартух, прикріплений до списа. Народ скинув Заххака з трону й прикував у жерлі згаслого вулкану: за народними переказами, гуркіт, що долинає звідти — то стогони змія. На престол сів праведний Фаридун. На честь перемоги над змієм він запровадив мехрґан — зороас<236>трійське осіннє свято врожаю. Воно відзначається п’ять днів, із дня осіннього рівнодення. Фаридун (в «Авесті» — Траетаона) правив 500 років.
За іншим сюжетом, Заххак зберігає подобу змія. Образ його сходить до авестійського Ажі-Дахака, де ажі, санскр. ahi етимологічно тотожні укр. вуж, рос. уж. Ажі-Дахак — триголовий дракон, що правив у Ірані після падіння першоцаря Йіми. Одним із семи подвигів легендарного Рустама, героя «Шахнаме», було якраз убивство чудовиська Аждаха, чий «язик — як дерево, а рот — як печера». Аждахари (аждаха, аждахо), за іранськими середньовічними легендами, охороняють підземні скарби, отже, функціонально тотожні індійським наґам-зміям. У таджицькій міфології аждахари — дракони, що живуть у гірських ущелинах і печерах, виригують зі страхітливих пащ вогонь, дим та отруту і з такою силою втягують повітря, що з його струменем людина потрапляє в драконячу пащу.
Це перегукується з київськими легендами про змія, який щодня вимагав для себе жорстоку данину людьми, й про коваля, що врятував місто від чудовиська. У київських легендах фігурує Тугарин, що може означати мешканця Тохаристану, країни по сусідству з Бактрією.
Кеяніди, як згадувалося, легендарна царська династія в іранській міфології, назва її — від кавіїв-кеїв, царів-жерців, тобто від назви жрецького стану. Є старші й молодші Кеяніди. До старших відносяться Каві Кавад (Кей Кубад), Каві Усан (Кей Ковус), Каві Хосрава (Кей Хосров) та інші. Головне заняття кеянідів — війна з ворожими племенами туранців, очолюваних Афрасіабом. Серед молодших Кеянідів чільне місце посідає Каві Віштаспа, при дворі якого знайшов притулок Заратуштра; Віштаспі приписується ширення по світу зороастрійської віри. У пізній «Авесті» Кеяніди зображаються борцями з силами зла й хаосу. Поряд із цим деякі джерела наділяють їх віроломством, підступністю, чаклунством, богоборством («Шахнаме»).
Кеяніди — великі царі Ірану, але могутністю і перемогами над ворогами вони зобов’язані затятому язичнику, згодом непримиренному ворогові зороастризму — богатирю Рустаму. Ім’я Рустам тотожне індійським іменам Врішоттам і Ґотам (Ґаутам) — всі ці імена означають «Найдосконаліший Бик». Ім’я Ґотам мало чимало видатних постатей індійської міфології й історії, серед них Будда — «Пробуджений», родоначальник буддизму, найбільшої зараз у світі за кількістю сповідників релігі. <237>
Серед старших Кеянідів особливу увагу привертає Каві Усан (Кей Ковус) — другий цар цієї династії, богоборець, образ якого сходить до індоіранської, тобто арійської епохи. На вершині світової гори він просить у богині Ардвісури Анахіти влади над людьми й богами. На цій світовій горі демони споруджують йому 7 чарівних палаців із золота, срібла, кришталю тощо, в яких немічним і старим повертаються сили й молодість. Згодом він захотів піднятися на орлах на небо, щоб захопити небесний трон, але був скинутий звідти. За жрецькою зороастрійською традицією, Каві Усан (так він зоветься в «Авесті») — негативний персонаж, бо виступає проти верховного божества Ахурамазди. У «Шахнаме» хоробрий Каві Усан, посівши престол після свого батька Каві Кавати (Кей Кубада), родоначальника кеянідів, править 150 років. Аби знищити зло, він вирушає в похід проти девів у Мазендаран, але його, осліпленого, полонить Білий дев. Каві Усан прикликає на допомогу богатиря Рустама, який і визволяє його з полону і повертає йому зір (МНМ, І 610).
Індійська міфологія знає персонаж із майже таким іменем, тільки з переставленими компонентами — Ушанас Кав’я. Таке ім’я має мудрець Шукра, син Бгріґу. А Шукра, як уже відомо, батько Деваяні, матері Яду. Тобто Бгрігу — дід Деваяні
