Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко

Тож назву столиці Відарбги-Бгоджі — Кундіна, де правив цар Бгішмака й народилася Рукміні, цілком правомірно пов’язувати з кунда (хінді кунд) — «волхв», «кудесник», «жрець». І кундін — «наділений магічними властивостями», «наділений магічною здатністю», тобто жрець, волхв. Тож назву Кундін можна тлумачити як «Жрецьке місто», «Жречин». І якщо індійські далбги-бгоджі споріднені з дулібами-бужанами, то тоді споріднені й індійське Кундін та українське Кудин.

Слов. кудин, споріднене з кудесник, має і форму чудин. У такому разі назва Болохівська земля несе первісне значення «Волхвівська-Волохівська земля», «Жрецька земля», бо для жерця-кудесника є ще один давній слов’янський термін — волхв. Терміни кудин-чудин рясно відбиті в іменах і прізвищах запорожців, в українських прізвищах, іменах і назвах. Сюди ж стають не менш рясні на українському грунті прізвища Волох-Болох, Влох-Блох, Волоховець-Болоховець, які містять основу із значенням «волхв», «кудесник», «жрець». Наприклад, у «Реєстрі»:

Болох Степан (РВЗ, 270; Кальницький полк, сотня Борщагівська); Болоховець Радко (42; Чигиринський полк, сотня Смілянська); Болоховець Федір (136; Корсунський полк, сотня Вергуненкова); Болоховець Матвій (270; Кальницький полк, сотня Борщагівська); Болоховець Хома (366; Кропивнянський полк, сотня Городиська); Болоховець Андрій (382; Миргородський полк, сотня Поповського); Болоховець Грицько (386; Миргородський полк, сотня Устивицька); Болоховець Яків, Болоховець Опанас (396; Миргородський полк, сотня Константинівська); Болоховець Андрій та Ісай (414; Полтавський полк, сотня Зінківська); Болоховець Демко та Логвин (418, 420; Полтавський полк, сотня Богацька); Болоховець Юсько та Клим (446; Прилуцький полк, сотня Сріблянська); Болоховець Івашко (469; Ніжинські полк і сотня); Болоховченко Петро (439; Прилуцькі полк і сотня). <241>

Найбільше в «Реєстрі» прізвищ Болоховець — 14, вони засвідчені у 8 із 16 полків (Кальницький, Корсунський, Кропивнянський, Миргородський, Ніжинський, Полтавський, Прилуцький, Чигиринський). У Миргородському полку їх — 4, Полтавському — 3, у решті 6 полків — по 1. Тобто миргородсько-полтавський регіон знову виявляється епіцентром — цього разу прізвища Болоховець.

Лопашенко Хома (РВЗ, 53; Черкаські полк і сотня).

Санскр. lopasha, lopashaka — «лисиця», «шакал» (SED, 485). Давньоіндійському lopasha, яке згадується ще в «Ріґведі» (Х, 24.4), тотожні іранське raupasa, пехлевійське ropas, перське robah, ruoap тощо (Топоров, 87). Дослідники відзначають численні «лисячі» назви в топонімії і гідронімії типу Лисиці, Лисички, Лисичники, Лисичниці, Лисичанськ тощо тільки в Україні — їх вважають перекладами первісних назв на скіфську, слов’янські й балтійські мови. Зокрема, подібне слово знає латиська мова — laps, «лисиця», яке відбилося в латиській антропонімії, наприклад, Lapsa — «Лисиця» (Сталтмане, 95). Щоправда, щодо назв Лисичники, Лисичниці й Лисиці, то дехто вважає, що всі вони утворені від прізвища Лис (ЗН, 99). Щодо Лисичанська, райцентра на Луганщині, на Сіверському Дінці (басейн Дону) то існує місцевий переказ, що в урочищі Лисичий Байрак була колись слобода з такою назвою. 1710 року українські козаки заснували тут селище Лисиче, яке згодом стало Лисичанськом (ТСУ, 209).

Надзвичайно цікаво, що в Млинівському районі на Рівненщині поряд розташовані два села — Лисин та Лопавше (РО, 430). Вони, як на нас, семантичні двійники, бо в обох назвах наявний компонент із значенням «лисиця» різними мовами. Що підтверджує наше тлумачення козацького прізвища Лопашенко як Лисиченко. Крім того, засвідчується струмок Лопашівка біля колишнього села Ходачків на Тернопільщині і Лопачин Яр біля річки Нетриус (СГУ, 326). Що дозволяє долучити до прізвища Лопашенко й прізвище Лопаченко, яке теж фіксується в запорозьких козаків, наприклад, Нестор Лопаченко в тому ж таки Черкаському полку (РВЗ, 89; Золотоніська сотня). У цьому ж полку, в сотні Шубцева засвідчені козаки Мусій і Богдан Лисиця, Овсій Лисиченко (65, 66). Чим іще більше підтверджується правомірність семантичного ототожнення прізвищ Лопашенко, Лопаченко, Лисиченко.

Цікава назва Лопань (Лопин, Лопина, Лопаюс), що її має річка, <242> ліва притока Уди, теж у басейні Сіверського Дінця. У цій та деяких інших назвах — Лопанка, права притока Ропші (басейн Десни, Росія), деякі дослідники вбачають балтійський гідронім типу Lopin. Звідси давньопрусське Lapino, Lapounen, лит. Lapines, Lapane, лат. Lapaine в розумінні «Лисиця». Сюди ж лягає назва Ропша з іран. «Лисиця», річка Лисиця в басейні Ворскли й Сули. Як вказують дослідники, в цьому районі наявне унікальне сусідування балтійських, іранських та слов’янських етнічних елементів (ТСУ, 212). І індоарійських, додамо ми.

Назва Лапинка й собі вважається спорідненою з лит. lape — «лисиця», що є нібито згадкою про далекі часи Великого князівства Литовського. Матері в Лапинках нібито розповідають дітям, що «лисичка згорнулася в клубочок, укрилася пишним хвостом, тільки одну лапку й видно», через що й назва села (ЗН, 98).

Цікаве й те, що в часи Страбона в гирлі Дону був відомий чималий острів Алопекія, пізніша назва якого — Лютик, а сучасна — Перебойний. Назву Алопекія дехто пов’язує з грецьким alupiks — «лисиця». О.Трубачов вважає, що сталося переосмислення туземної назви. Сюди ж, на його думку, лягає і назва Алупка (ІА, 50, 60).

Мандзуленко Грицько (РВЗ, 277; Кальницький полк, сотня Дашовська); Манджеленко Радко (205; Уманські полк і сотня).

На Черкащині засвідчене прізвище Манжула Г.П. (с. Піщане, шофер, депутат сільради) і Манжула С.М. (бригадир тракторної бригади з Монастирищенського району, нагороджений орденом Леніна; ЧО, 289, 479).

Санскр. manjula — «гарний», «вродливий», «чарівний» (СРС, 489; SED, 417). Вживається як чоловіче й жіноче ім’я. Синонімами до чоловічого імені Манджула є Сундар і Манохар. Синонімом до manjula є manju, яке може бути окремим чоловічим або жіночим іменем із значенням «Врода», «Краса», «Чарівність». А може входити й компонентом у назви й імена богів: Манджуґарта, досл. «Прекрасний трон» — у давніх джерелах назва країни (теперішній Непал); Манджукешін, «Прекраснокосий» — епітет