Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко
Наше цар похідне з індоіранського kshatr-hshatr-hshahr — «сила», «влада», «воїнський стан», через проміжні kshahr — hshahr — hshar — цар. Цей самий компонент у формі ksay і з тим самим значенням «правитель», «цар» наявний в іменах скіфських родоначальників — Ліпоксай, Арпоксай і <251> Колаксай. Іранські терміни шах, шох (є українські прізвища Шах і Шох) та падишах теж мають цей компонент. Численні українські прізвища Цар, Царко, Царик, Царук, Царенко, Царченко, Царевич тощо засвідчують, що предки їхніх теперішніх носіїв належали до воїнського стану.
Тож pur — «син» в імені Шапур сходить до індоіранського putr, яке в іранських мовах прибрало форм: парф. puhr, cуч. перс. pur, cередньо-перс. puch, давньо-перс. рush, вірм. puh (СЯ, 179). Те, що первісне putr у деяких іранських мовах прибрало форм puch (пуч) i push (пуш) спонукає думати, що ці форми властиві й українській мові, де виконують функції суфіксів — ук, — юк, — енко тощо в творенні українських прізвищ. Скажімо, українське прізвище Климпуш, очевидно, можна віднести саме до цієї категорії. Воно в такому разі означає «Син Клима», «Климів син» і є семантичним двійником українських прізвищ Климук, Клим’юк, Климко, Клименко. Що засвідчує й іранський слід у творенні українських прізвищ.
Щодо shahr, shah, то й вони служать для творення давніх і сучасних іранських імен: Шахзада — «Царський син», «Царевич»; Шахбудан — «Царський нащадок», «Царевич»; Шахдухт — «Царська дочка», «Царівна» (іран. duht — «дочка» споріднене із санскр. duhitar і давньослов. дщерь; європеїзоване жіноче ім’я Турандот сходить до Турандухт — «Туранська дочка», «Дочка Турану») тощо (Гафуров, 211–212).
Таким чином, козацьке прізвище Путренко правомірно пов’язувати з індоіранським putra (хінді — putr). Воно має саме індійську форму, бо в іранських мовах воно досить відчутно видозмінене. Тлумачення прізвища Путренко від putra, putr — «син» підтримується і досить поширеним у козаків та сучасних українців прізвищем Синенко. Воно, очевидно, походить саме від син, а не від синій. Для прикладу, в тому ж Чигиринському полку, де засвідчене прізвище Путренко, тільки в іншій сотні (Бужинській) служив і козак Степан Синенко (РВЗ, 35).
Принагідно зазначимо, що на Київщині є село Путрівка (Васильківський р-н), а в Косівському районі на Івано-Франківщині, біля села Люча є потік Путреда (СГУ, 453). Із санскриту ця цікава річкова назва означала б — «Дарувальниця синів», досл. «Синодавиця».
10. Ранджида
«Реестр Запорожского войска 1756 года», виданий 1997 року в Краснодарі, подає низку козацьких прізвищ, які мають виразне індоарійське забарвлення. Одне з <252> них — прізвище Ранджида, його має козак Джерелівського куреня Семен Ранджида (РЗВ, 24 — останній рядок першого стовпчика). Його можна співвіднести з індійським, точніше, пенджабським іменем Ранджіт (санскр. Ранджіта). Таке ім’я мав, наприклад, Ранджіт Сінх (1780–1839) — творець незалежної сікхської держави, котрий 1801 року коронувався як махараджа (великий цар) Пенджабу. В умовах розпаду Могольської імперії й англійського політичного втручання в північно-західній Індії він зумів об’єднати сікхські місалі (князівства) й створити сильну державу з добре оснащеною і організованою армією. Період існування незалежної сікхської держави вважається «золотим віком» пенджабської історії, а сам Ранджіт Сінх — як улюблений національний герой. Ім’я Ранджіт мав і Ранджіт Сітарам Пандіт, перший перекладач англійською мовою «Раджа-таранґіні» — історичної поеми про кашмірських царів, пам’ятки ХІІ століття, як і «Слово о полку Ігоревім». Між цими обома пам’ятками бенґальський перекладач «Слова» Джоґоннатх Чокроборті знаходить чимало спільного (наприклад, Гзак у «Слові» й Ґаззак у «Раджа-таранґіні»). Так що і козацьке прізвище Ранджида, і пенджабське ім’я Ранджіт засвідчуються майже в однаковий історичний період (друга половина ХVІІІ — перша половина ХІХ ст.).
Індійське ім’я Ранджіт містить два компоненти — ран (санскр. rana) — «битва», «війна» та джіт (санскр. jita) — «звитяжний», «переможний» або «звитяжець», «переможець» (SED, 221, 463). Таким чином, ім’я означає «Звитяжний/Переможний у битві», «Битвозвитяжний». Це cуто воїнське ім’я, цілком доречне і для імені індійського воїна-кшатрія, і для прізвища запорозького козака, теж, по суті, професійного воїна.
Компонент джіт винятково продуктивний в індійському іменотворенні: Аджіт — «Непереможний», Амарджіт — «Безсмертний звитяжець», Вішваджіт — «Переможець світу», Джаґджіт — «Звитяжець світу», Індраджіт — «Переможець Індра», Парамджіт — «Найвищий переможець», Сарваджіт — «Переможець усіх» тощо. На пенджабському грунті й собі можна назвати низку сучасних імен із цим компонентом, які сходять до глибокої давнини: Ґурджіт, Дальджіт, Індерджіт, Камалджіт, Канвалджіт, Карамджіт, Манджіт, Сарабджіт, Сімранджіт, Сурджіт, Суріндерджіт, Чаранджіт та інші. Серед них Аджіт — «Непереможний» виступає в індійській міфології як ім’я Вішну або Шіви, Вішваджіт, «Світозвитяжний» — теж епітет Вішну, що вкрай важливо для <253> нас, оскільки поклоніння цим обом божествам засвідчено в Україні з найдавніших часів; досить рясно відбиті їхні імена й епітети в прізвищах запорозьких козаків. Крім того, терміном вішваджіт означається сіть бога Варуни, який стежить за праведністю на землі і своєю сіттю виловлює грішників. Вішваджіт також — одна з ритуальних частин багатоденного обряду жертвоприносин корові.
Є й інші терміни на означення певних жертовних обрядів чи ритуалів. Наприклад, сварджіт, або сварґаджіт — особливі жертвоприносини, здійснювані на спеціальному жертовному багатті, запаленому від домашнього вогнища; при цьому передбачуваною метою цих пожертвин є небо-сварґа, через що й назва — сварґаджіт, «досягання або завоювання неба». В індійській міфології сварґа — рай Індри, куди після смерті потрапляють полеглі на полі битви воїни. У сварзі знаходиться столиця Індри — Амараваті, де Індрі прислужують марути (божества бурі, вітру й грози, тотожні Стрибожим внукам «Слова о полку Ігоревім») й боги, а небесні танцівниці-апсари й небесні музики-ґандгарви звеселяють його танцями й музикою. «Влесова книга» знає як сварґу, так і марутів, які в цій пам’ятці виступають як мариці.
