Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко
Давньоіндійські дані свідчать, що Деваяні доводилася Бгріґу онукою, а Яду — правнуком. Романтичний і повчальний міф про Деваяні й царя Яяті, батьків Яду, ми вже розглядали (ТРС, 51–57). А тут лише відзначимо кілька цікавих моментів його. Що імена п’ятьох синів Яяті (Яду, Турвашу, Ану, Друх’ю, Пуру) тотожні назвам п’яти ведійських племен — яду, турвашу, ану, друх’ю та пуру. Ці племена входили до коаліції арійських племен, які зазнали поразки від царя-арія Судаса (пор. українські прізвища Судас, Сдасюк). Яду, старший син Деваяні та Яяті, став родоначальником ядавів, а ядави тотожні літописним ятвягам. Індійські ядави мають дві інші назви — данави й сатвати, а ятвяги, що їх відносять до балтійських племен, так само мають дві інші назви — дайнова і судовити (судова). Що засвідчує: ведійські племена не всі пішли з території давньої України, частина лишилася й брала участь в етногенезі балтійських і слов’янських народів. Хоча індійська епічна традиція воліє вважати, що всі ядави загинули через надмірну пристрасть до спиртного.
Жрець асурів Шукра, батько Деваяні, вважається сином Бгріґу або й ототожнюється з ним. Таким чином виходить, що племена яду й турвашу, ядави та ятвяги належать до брахманських племен: мати і Яду, і Турвашу — Деваяні, донька жерця Шукри. Троє інших синів Яяті, вже від кшатрійки Шарміштхи — Ану, Друх’ю та Пуру належать до воїнського стану, бо батьки їх — і мати і батько — кшатрії, воїни. Якщо ж точніше, то плем’я яду і плем’я турвашу — напівкшатрійські-напівбрахманські, оскільки батьком Яду й Турвашу є цар-кшатрій Яяті, а мати — донька жерця. Шлюб кшатрія з брахманкою не схвалюють індійські приписи, зате шлюб кшатрія з кшатрійкою — ідеальний.
Назви п’яти ведійських племен й імена п’ятьох синів царя Яяті дивовижно перегукуються з назвами балтійських і слов’янських племен, які ще в літописні часи розміщувалися майже поряд. Якщо ядави відповідають ятвягам, то туровців можна співвіднести з турвашу (туровці теж, виходить, напівбрахманське-напівкшатрійське плем’я). Плем’я друх’ю співвідноситься з дрегвою, дреговичами. Пуру або пауравів, родоначальник яких Пуру, наймолодший син Яяті й Шарміштхи, можна співвід<233>нести з полянами або полочанами. Санскр. puru — «багато», «всі», а також «плем’я», «народ» (СРС, 398), тотожне грец. polі, лат. poly. Саме з пауравів походять пандави й каурави, битву яких описує «Махабгарата». В міфі про царя Яяті наймолодший Пуру протиставлений своїм братам: він єдиний зважив на батькове прохання і віддав йому свою молодість, йому батько віддав царський престол, хоча його мав посісти найстарший син, тобто Яду. Явище, коли на трон сідає наймолодший син, маємо і в скіфських легендах про Агафірса, Гелона й Скіфа та про Ліпоксая, Арпоксая та Колаксая. Тут теж трон посідають наймолодші з братів — Скіф і Колаксай, які й собі пройшли певне випробування. Імена Пуру й Колаксай навіть виявляють спорідненість, бо кола в імені Колаксай тотожне санскр. kula — «багато», «родина», «рід», «плем’я» (СРС, 167; ТHC, 58–65, 187–191). Tакi ж значення і в санскр. puru. Це протиставлення Пуру своїм братам схоже на протиставлення в давньоруських літописах полян, які, на відміну від інших слов’янських племен, мирної і лагідної вдачі, шанують батьків, мають шлюбний звичай, а не викрадають дружин на «бісівських ігрищах» тощо.
Тож ядави, плем’я Крішни й Балавіри, виразно причетні до жрецького стану. Слово хінді джаду, тотожне санскр. яду, сьогодні має значення «магія», «чари», «чаклунство», «чаклування» (ХРС, І 600). Тож ім’я Яду несло значення «Жрець», «Провидець», «Провісник», «Чародій», «Чаклун», «Кудесник», «Волхв». А джаду, схоже, споріднене зі слов. чудо й кудесник. Хоча є думка, що джаду в хінді — перське запозичення. Втім, обидві мовні гілки близькі між собою, особливо в часи, скажімо, «Ріґведи» й «Авести». Проте форма джаду могла утворитися на власному, індійському грунті. Це підтверджують паралельні форми назв, імен і термінів: Ямуна й Джамуна, Яміні і Джаміні, ятра — джатра. Тому наше казкове чудо-юдо цілком відповідає індійському джаду-яду — повторенню двох етимологічно тотожних слів на означення магічних дій, наслідку цих магічних дій або того, хто ці дії здійснює. Подібні словосполучення відомі слов’янським мовам, причому незрозуміле слово — санскритське, його пояснює друге, зрозуміле слово. Скажімо, трин-трава, де trin у санскриті — «трава», аніка-воїн, де anika <234> в тому ж санскриті — «воїн», «військо» (СРС, 40, 246).
Ім’я Кунда виводиться з перс. кунд, тотожного кунда, кундагар — «мудрий», «знаючий», «освічений», «вчений. Саме з кунд у позитивному значенні, на думку Е.А.Грантовського, слід пов’язувати божество — дева Кунду (РИ ИП, 288). Наявні терміни ятукан і кундакан виявляють між собою значеннєву тотожність. Кундакан згадується у «Книзі діянь Ардашира, сина Папака» у формі кундаг і в значенні «чарівник», провісник», «мудрець» (КД, 125). Причому авестійське девівське ім’я Кунда мало видиме позитивне значення. Вірменський історик Мовсес Хоренаці мовить про поклоніння в дохристиянській Вірменіїї Ахурамазді-Арамазду в чотирьох іпостасях або під чотирма іменами, найвідоміше з яких — Кунд-Арамазд. Тут Кунд виразно божественне ім’я. Зрозуміло, що запозичити ім’я Кунд-Арамазд у Вірменії можна було до ІІІ століття, в дохристиянський період. Водночас Хоренаці засвідчує поклоніння Кунді серед іранських племен по сусідству з Вірменією чи й у самій Вірменії.
Отже, давні іранці знали божество Кунду. Знали його й давні індійці, як носія позитивних функцій, про що свідчать епітети Вішну — Кунда й Кундера. Водночас дослідник Г.Бейлі зводить перс. кунда — «провісник», «віщуватель» до кей, кев, які представлені в авест. і вед. каві, первісно — «жрець», згодом — «цар-кей» (РИИП, 288). Як зороастрійська традиція мала каві-кеїв, первісних жерців-царів, за негативних персонажів, за носіїв первісної арійської релігії, так в індійській традиції каві-кеї були позитивними персонажами. Припускається, що в ранніх індоіранців кавіями-кеями називали племінних вождів, які водночас — і головні жерці при обрядах та ритуалах. За індоіранської епохи каві означало «віршотворець-провісник». У
