Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко

Одним зі свят, щороку відзначуваних в храмі Джаґаннатха, є свято сандалу, з обрядом «тайної служби», коли храмова танцівниця девадасі (в Європі відомі як баядерка) танцює перед Балабгадрою-Баладевою. Обряд відбувається в темряві, при трьох жерцях, а також музиках. Девадасі танцює в темряві голою до пояса, а сам танок, насичений особливою еротичною символікою, уособлює поширений в індійській міфології мотив спокушання святого відлюдника небесною танцівницею-апсарою (русалкою). Подвижництво чи аскетизм традиційно пов’язується з жаром, вогнем, паланням, тому не випадково санскр. tapa — «жар» і tapasya — «подвижництво», «аскеза» походять з одного кореня; з ними споріднені укр. тепло, топити (палити) тощо. А родючість асоціюється з водою і теплом жаром.

Якщо вішнуїти мають Джаґаннатха за Крішну, то шіваїти — за Шіву, а джайни — за Джінанатха, одного зі своїх першовчителів. У ХІІ ст. було зведено храм Джаґан<227>натха, а в ХІІІ Джаґаннатха оголошено владикою «імперії Оріса». Правителі стали його намісниками — раута й синами — путра (пор. українські прізвища Реут, Реват, Путря, Путренко, а дружиною Балавіри була Реваті, брат якої звався Реват, батько — Райват, а дід — Рева).

Саме до цього свята приурочуються вистави популярної крішналіли, що іноді тривають місяць. У ці дні натовпи глядачів на чолі з акторами здійснюють прощі до святих місць, пов’язаних із життям і подвигами Крішни. Вони йдуть до річок, у ліси, на пагорби й у храми. Особливо багато прочан у Матхурі, центрі крішнаїзму, де народився Крішна, і Вріндавані, де минули його дитячі роки. Споруджуються велетенські макет різних епізодів із його життя. Влаштовуються танці й хороводи, присвячені дитинству, юності й подвигам Крішни, театралізовані вистави з життя бога-пастуха під музику й речитативи співців. У них підлітки часто виконують і чоловічі, і жіночі ролі.

Під час іншого національного свята, дивалі в місяці картік (жовтень-листопад) у сільських районах, особливо в Браджі (район Матхури й Вріндавана), проводиться ґовардгана-пуджа, тобто поклоніння горі ґовардгані. Зводиться гора з гною, прикрашена фігурками пастухів і корів. Пуджу супроводжують танці й спів величальних пісень Крішні в образі ґірідгари-Городержця.

З Крішною пов’язане й свято холі — найпопулярніше індійське свято, надто для нижчих суспільних верств. Це свято родючості, яке славить настання весни, відзначається в місяці пхальгун (12-й місяць індійського календаря, лютий-березень). Щодо походження його є різні легенди. Одна та, що воно символізує перемогу Крішни над демоницею Путаною, яка підступно хотіла отруїти немовля Крішну своїм молоком. Вважається, що смерть Путани — це кінець зими й настання весни.

За іншим переказом, саме цього дня Шіва нищівним третім оком спопелив Каму, бога кохання, коли той нишком посилав у грізного бога любовні квіткові стріли, аби заронити в Шіви кохання до Парваті. Кама — син Вішну й Лакшмі, функції якого після його загибелі перейшли до сина Крішни й Рукміні. Пісні, співані на це свято в Південній Індії, включають плач Раті, дружини Ками, за своїм чоловіком. Основна особливість холі — спів сороміцьких пісень, оббризкування одне одного підфарбованою водою, галасливі юрби й атмосфера вседозволеності. На холі можна бачити людей напідпитку, які ходять і горлають непристой<228>них пісень, що особливо властиве для Пенджабу. В такі дні жінки воліють сидіти вдома, аби уникнути небажаних пригод. Подекуди на півдні Індії між чоловіками й жінками зав’язуються жартівливі бої. Жінка бере жмут колосків і залазить на дерево. Чоловіки норовлять відібрати їх, а жінки відбиваються (Томас, 233–234).

Тож можна зробити висновок, що зовсім не випадково імена Крішни рясно відбиті в іменах і прізвищах запорозьких козаків.

Кудин Клименко (РВЗ, 72; Черкаський полк, сотня Мошенця); Кудин Пискливченко (143; Корсунський полк, сотня Тулюпенкова); Кудин Тарасенко (145; Корсунський полк, сотня Куришкова); Кудин Науменко (342; Переяславський полк, сотня Острянська); Кудко Чопорненко (80; Черкаський полк, сотня Вовченкова); Лазар Кудин (47; Чигиринський полк, сотня Вереміївська); Кіндрат Кудин (77; Черкаський полк, сотня Лазарева); Прокоп Кудин (198; Білоцерківський полк, сотня Коростишівська); Курило Кудин (373; Миргородські полк і сотня); Петро Кодим (268; Кальницькі полк і сотня); Панас Куденко (267; Кальницькі полк і сотня); Васько Кудиненко (72; Черкаський полк, сотня Лазарева); Василь Кудиненко (76; Черкаський полк, сотня Лазарева); Іван Кудиненко (79; Черкаський полк, сотня Саварського); Дем’ян і Тимко Кудиненки (237; Брацлавський полк, сотня Райгородська); Гнат Кудиненко (247; Брацлавський полк, сотня Тимоновська); Ясько Кудиненко (354; Кропивнянський полк, сотня Аркліївська); Клим Кудиненко (425; Полтавський полк, сотня Лукомська); Назар Кудиненко (470; Ніжинські полк і сотня); Денис Кудиненко (478; Чернігівські полк і сотня); Гришко Кудинович (134; Корсунський полк, сотня Горкушина); Кирій Кудинович (373; Миргородські полк і сотня); Ярема Кудинець (449; Прилуцький полк, сотня Іченська); Іван Кудійко (110; Канівський по лк, сотня Гуняки); Грицько Кудиченко (170; Білоцерківські полк і сотня); Кудерка (415; Полтавський полк, сотня Кобеляцька); Кононець Кудоренко (448; Прилуцький полк, сотня Переволачинська); Кудювський Марко та Балка (254; Брацлавський полк, сотня М’ястківська); Прокуда Онисько (224; Уманський полк, сотня Бутанська); Прокуда Андрій (311; Київський полк, сотня Овруцька); Прокуда Наум, Прокуденко Гарасим (320; Переяславський полк, сотня Коваленкова). <229>

Топоніми й гідроніми: місто Кудин в історичній, так званій Болоховській землі; річка Кудина в колишньому Борзенському повіті; річка Кудинка — ліва притока Південного Бугу; пустинь Кудинка біля м. Летичева, придбана королевою Боною 1538 року; села Кудинівка та Кудинів Ліс (Черкаська обл.), Кудиново біля м. Переяславля-Руського, на північний схід від Переяслава-Хмельницького; яр Кудинів, балка Кудинова в басейні Сіверського Дінця (ЕС, 74).

У світлі численних слідів в Україні, пов’язаних із Крішною, отже, й Вішну, звертає увагу те, що Вішну серед багатьох своїх імен має епітет Кунда. У «Махабгараті» поряд із цим епітетом вживається й інший епітет Вішну — Кундара. Це цікаве насамперед тим, що українці мають прізвища Кундера, Кундіренко (таке прізвище, зокрема, має українська письменниця-перекладачка Зінаїда Кундіренко).