Українська література 17 століття - Автор невідомий

Бовім смерті для смерті в смерті не міваєт.

Не довго-м жив, мовите? Пробог, досить много На сесь побит дочасний і того лихого.

Аби теж хто жив сто літ, один день жив певне,

Не тот живет, хто живет на світі мізерне,

Леч хто свято, побожне живот свой провадить,

Тому нікгди смерть, як сон помірний, не вадить. Житло наше на землі ровно комедії,

Альбо рачей жалосной світа тракгедії.

За одняттєм личини, що бив крольом, паном, По-старому ковалем, шевцем, цімерманом. Вийдет дух наш, али ж ти — труп земний, труп гнойний, Гнюсу, робацтва, мерзячки і бридкості повний. Мало вчасне погодне на морю пливаєт

Которого штурм носить, фаля заливаєт,

Кресу заміроного порту не доходить,

Часом, одколь одступив, в том же місцю бродить. Хто довго жив, а зле жив, доброго нічого

Не учинив — мало жив, а бив барзо много. Перестаньте тих плачов, туги занехайте,

Душі моїй для своєї любий покой дайте.

Довго жити за муку справедливий маєт.

Хто ж з розумних, побожних смерті не жадаєт? Хто в огнилом похилом дому жить зезволить?

Хто ся сміле до нього на мешканнє склонить? Кгди обачить, а оно стіни уступують,

Дах сиплеться, фундамент, філяри фалюють, Балки трещать, а весь дом зовсім упадаєт —

Хто з розумних в такових руїнах зостаєт,

А не рачей біжить вон, забивши і хлєба?

Весь світ, земля хвіється, вонтпить непотреба,

Же упадет невдовзі, а його руїни

Конець віку єст знаком, не волос сідини.

Знаком валки внутрнії, постронних погрозки,

Знаком полон, в’язення, кайдани, поврозки, Которими не только християн погане,

Леч, що тяжче, свої своїх, християн христяне В’яжуть, в’язять, кров точать. Пойзри на сусіди,

Що ся дієт, якії зо всіх сторон біди.

Пдачет наша братія, доставшися в руки

Врага креста Христова 18, і то не без муки. Домовії неснаски, ненависть терпіти

Од свойого своєму — близький конець, діти! Розкош, збитки, лакомство, сваволя, неміра —

Всіми тими остриться смертная секира.

Ти сам, боже всесильний, рач забічи злому,

Не дай дознать напасті з християн нікому, Розкажи пса дикого ув’язать при гробі

Своїм 19, врага кождого, в мамлюцькой особі20. Яко би все християнство, яким-кольвек складом

Порознення в визнанню, ставши твоїм стадом, Било вольно' од страху, од слуху, од трвоги,

Огня, меча, нещастя, поламали злих роги.

Уйми гнів свой правдивий, гнів срокгий, гнів панський, Рач вивищить в том панстві народ християнський. Єсли хто з них, як чловік, заслужив на рани,

Руки твої розчкою нєх будет скараний, По-отцовську, в милості, а не в розгніванню,

Под час світа руїни і вже при сконанню.

Але мі час до дітей, до братії знову

З напомненнєм, з прозьбою обернути мову,

Жеби старость, сивизну облудного мира Вислідивши, дознали, же вже і секира З давніх часов остриться, єст в корень утята (Неплодному дереву в огні мук заплата),

І жеби в нім юж далій жити не хотіли,

До отчизни з вигнання охотнє ся міли.

До отчизни, дітоньки, квапиться потреба.

Не хочете ль для землі утратити неба?

Я-м рад, же-м ся повторе вирвав з біди, мовлю,

З нендзи світа, в которой повно страха, молю, Повно біди, которим на том стопню стану,

За всіх винен будучи лічбу здавать пану.

По ввесь тот час на столку ног подпилованих Сидів-єм, ах, на дощках помосту зламаних:

Подо мною дол, в нім стос дров смоложаристий,

Над шиєю на ниті меч висів сталистий,

З обу боков з страшними влочнями рицері,—

Хто ж би мене щасливим намінив в той мері, Би і їсть, пить, розкоші заживать казано,

Музикою труб, бубнов хуті додавано,

А на том би сходило, же ся рушить згола

Страшно било, достаться на смертнії кола? Стольком живот кождого, в елементах рабих,

Слизький біг, ход, поступок, в павимептах слабих Скоро кого опустять — страх ями, страх муки Огня, з боку рицеров, в тиранськії руки Тіла, світа, дьявола, а меч божий з неба.

0 злий живот на ниті! Помислить би треба,

Хто ся з живих на землі фундувати смієт,

Розкошувать, подносить брви, що світ умієт.

Би набарзій утіхи світнії на сміхи

Подбияли бубенка, ніт на нім утіхи,

Ніт одради, боязні повно, бід, стогнання,

На кождоденний потоп, на смерть ожидання, Як в окруті, срокгими валами розбитом,

Од шифара без стиру, без жакглю забитом.

А хто ж, пробог, зволить в том кораблю плити?

Хіба однюдь которий не захочет жити,

Сидіть в небі, на стольці кролевськом, безпечне,

Без боязні одміни, на вік віком вєчне.

Дайте ж покой, прошу вас, больш мя не турбуйте, Собі очю, голови, умислу не псуйте.

О умерлих не тужить письмо научило,

Азажте мя згубили, же вам плакать мило Без престанку? Прошу вас, браття, перестаньте Мене плакать, рачей ся до бога удайте На молитви о собі, бисьте біг короткий

Тут пелькгримства свойого збавенними сродки, Як до селе і чулій, при обоєй славі,

1 небесной і земной, могли кончить, в справі Житла святобливого, жеби вам сам з неба

Дав такого пастиря, якого потреба Церкві його, през його зобраному стаду (До чого теж і я вам даю тую раду,

Жеби-сьте ся на його презреннє спустили,

А кого он укажет, щире улюбили,

Опустивши старії звичаї, налоги,

Которії зстручають з збавення дороги).

А на жниво зо всіх мір, зо всіх сторон стале Дозрілої пшениці для зебрання в цале Роботника чулого зеслать рачив скоро,

При котором би всім вам во всім пошло споро

З серпом иаук правдивих, не з везглов’єм слова

Под локті душ 21. Ку тому (з ирозьбою к вам мова) Пам’ятайте мой побит, мой одход за вдячне Приймовати од бога, самі жити бачне.

Над все теди впрод очом, фортці злих згинення,

Волі, устом, язику смілого мовення Не давайте, а уші тернем од слов прожних

Затамуйте, всі смисли Страхом казній грозних, Узбройтеся вірою, данною од віка

Вам од бога, од церкви, а всього чловіка Внутрнього і зверхнього духом одновляйте,

Цілком себе на службу богу оддавайте,

Руки в діла добрії уготовте, ноги

На проповідь до віри, на довгость дороги По одейстю на он світ, на терпливость злого В гоненії для церкви, для Христа самого,

Будьте духом, умислом і тілом здорові,

Зовсім на смерть по нендзі дочасной готові. Багатії, багатством купуйте збавеннє.

Убогії, з убозєтва мійте поліпшеннє.

Ов шафаром од бога, сесь тому дорога

През опатрность до неба, а обої з бога. Недостатній,