Українська література 17 століття - Автор невідомий

РОКУ 1687

На початку [року 1687] войська великії їх царських величеств зо всей Москви і панств приналежних до нас рушили в городи українськії московськії, єще зимою, з арма-тами. Над которими старшими були Василій Голіцин, князь і боярин, а другий Шеїн36. І до весни тривали, стягаючись в слободах московських коло Сум, Криги, Котельви і інних. І гетьману запорозькому указ царський був, жеби на войну готові були на Крим іти. Где і козаков прибольшало з пос-польства.

0 святом Георгії37, зараз на весну, гетьман Іван Самойло-вич вийшов з Батурина з арматами, розославши по всіх полках, жеби виходили, універсали. А сам гетьман на Гадячоє ішов ку Полтаві, і за ним усі войська козацькії, переправивши Ворскло, ку Орелі, ку Самарі, где, мости поробивши на тих ріках, переправлялось войсько козацькоє.

За которими і московськії войська барзо великії наступили з боярином Василієм Васильовичом Голіцином і при нем бояре Шеїнов, Долгорукий38, Змієв39 й інниї незлічонії войська Самар переправили.

Где спор став з гетьманом, же мости попалено на Самарі по переході козацьком.

Од Самари пойшовши, стали у Острой Могили40, на річці Татарці41, межи Плесами Великими42. Одтоль пойшовши, ночували, перейшовши Вороную43, а одтоль у вершину Осоко-ровської44, где Терги45 од моря притягли річки, одтоль на Вольную46, где Кримка47-річка притягла од Конськой48, а одтоль у вершини Московки Сухої , а одтоль ішли межи Кобиляч-кою50 і межи Литовською51 на вершину Кам’янки52, а одтоль до Конської, а одтоль на піски Великого Лугу53, где Мечеть Пустий54 стоїть, і там Янчул-річка55, і там Торськії Піски56, недалеко од Січі; і одтоль не йдучи далій, назад повернули з войськом зверху Великих Лугов против Кочогор57, при Тив-лища Татарського58 юже ішли коло Дніпра.

1 там од Великого Лугу вислав гетьман сина свойого Григорія59 на той бок Дніпра, до Січі, з войськами перебран-ними, з войськом великим, і москви на кількадесять тисяч, над которими старшим ходив окольничий Неплюєв60 і Косогов61, повернувши войська назад.

І як прийшли на Кичету62, і там старшина козацькая — обозний, асаул, і писар войськовий, і інії преложонії — видячи непорядок гетьманський у войську і кривди козацькії, же великії драчі і утисненія арендами, написали чолобитную до їх царських величеств, виписавши усі кривди свої і людськії і зневагу, якую міли од синов гетьманських, которих постановляв полковниками, і подали боярину Василію Васильовичу Голіцину, просячи позволенія переміняти гетьмана. Которую зараз принявши, боярин з скорим гонцем послав на Москву до їх царських величеств. На которую чолобитную прийшов указ од їх царських величеств і войсько застав на Коломаці63, где боярин старшині ознаймив козацькой.

І нарадившися з собою, оточили сторожею доброю гетьмана наноч. А на світанню, прийшовши старшина козацькая до церкви, і узяли гетьмана, з безчестієм ударивши, і оддали москві. І зараз сторожа московськая, усадивши на простії колеса московськії, а сина гетьманського Якова64 на коницю худую охляп без сідла, і провадили до московського табору до боярина, і там узяли за сторожу кріпкую.

І того ж часу в раді козаком указ їх царських величеств читано і позволено іншого гетьмана собі оббирати, а поколя гетьмана наставлять, увесь порядок войськовий поручено обозному войськовому Василію Борковському.

Где почалися бунти у войську на старших. Але зараз тоє москва ускромила. А нікоторії од войська одорвалися в городи своєволею, многії двори пограбували, арендаров І іних людей значних і приятелей гетьмана бувшого. Которих напо-том імано, вішано, стинано І мордовано, яко злочинцьов.

І так того часу скончалося гетьманство Івана Самойло-вича, поповича, і синов його. Которий на уряді гетьманства роков п’ятнадцять зоставав і місяць.

Той же попович зразу барзо покорним і до людей ласкавим був, але, як юж розбагатів, барзо гордий став, не тілько на козаков, але і на стан духовний. Прийшовши до нього, старшина козацькая мусила стояти, ніхто не сидів, і до двора жеби не йшов з жадною палицею; также і духовенство, священиці, хочай би який значний, мусив стояти [з] непокритою головою. А у церкві нікгди не йшов дари брати, але священик до нього ношував. Также і сини його чинили. І єжели где-кольвек виїздив, любо на польовання, жеби нікгди священика не побачив — то собі за нещастя мів, а будучи сам поповичем. Із великою помпою їздив — без карети і за місто не поїхав, ані сам, ані синове його, і у войську усе в кареті. Так великую пиху міли, которая в жадном сенатору не живет. А здирства вшелякими способами вимишляли, так сам гетьман, як і синове його, зостаючи полковниками: аренди, стадії великії, затягував людей-йормленієм — барзо на людей трудность великая була од великих вимислов, не могл насититися скарбами. І щось противко монархов наших московських хотів почати. Бо в поході з тими великими войськами на Крим незичливость його постережена, же не йшов просто на Крим, але по степах блудив. І повідають, же з умислу казав степ палити своїм зичливим, жеби тим одмовитися, же не можна до Криму іти задля конського корму. Также і прошлої войни за своєю незичливостю Чигирин утратив і людей воєнних много запропастив, которих мало жалував, а то для того, жеби його панство з синами ширилося. Которії не полковниками, але панами називалися, о жадной юж переміні панства свойого не мишляючи, а то надію маючи на люд грошовий затяговий і на великії скарби зобранії. Бо юж козака собі городового, так посполитих, яко і значних, нізащо важили і в двори не пускали, маючи у дворах своїх на кілько місьцях сторожу сердюцькую, которим плачували роковий юригелт. А священик і в кілька дній не могл ся до двора упросити, хочай якая пильная потреба. Ово згола усіх людей нізащо міли, не помишляючи на подлость свойого рожаю [і] же господь бог тим барзо ображен буваєт, хто в пиху подноситься.

І за тоє скарані зостали, же перше од честі всякої оддале-ні і, як якії злочинці, з безчестієм на Москву голо [їх] попро-важено, а напотом од жон розлучено, а маєтності і скарби, которії многії були, усе одобрано, в которих місто великоє убозтво, вмісто розкоші — срокгая неволя, вмісто карет дорогих і возников — простий возок, теліжка московськая з под-водником, вмісто слуг нарядних — сторожа стрельцов, вмісто музики позитивов