Українське письменство - Микола Зеров

З якого приводу Ви згадали про мій переклад «Енеїди»? Він стоїть на місці, бідолаха: І, VI, VII і VIII пісні перекладені цілком, а IX дійшла до половини епізода про Ніза з Евріалом, та так і замерзла.

Велика антологія, де даний Лукрецій, Катулл, Верґілій і pseudo-vergiliana, Горацій, Тібулл (і preudotibulliana), Проперцій, Овідій, Персій, Лукан (уривки з «Фарсалії»), Стацій (чудовий вірш про безсоння із його «Silvae»), Марціал, Ювенал (III і IV сатири), поети антології, Клавдіан, Авзоній, Рутилій Намаціан — всього до 100 поезій — так само лежить без найменших перспектив на майбутнє видання.

А робити все те «мишам на снідання» нема охоти… Язик розвивається. Коли захтять мої переклади видавати, можливо, вони уже будуть старі і кумедні, як для нас переклади Кулішеві або Старицького.

Російський переклад «De arte poëtica» іде незле. На сьогодні маю уже опрацьованих 250 рядків. Здається, буде не гірше, як у Дмитрієва.

На доказ посилаю Вам 135 рядків, які хоч і тяжко, а можна розібрати — в рукопису, який я хотів зробити остаточним, а потім став знову переробляти.

Бувайте здорові і пишіть.

[Середина квітня 1935 р.]                                      Ваш М. З.

Дорогий Василю Кириловичу,

Уявляю, як Ви дивуєтесь в Ашхабаді, одержуючи од мене листа за листом. Не дивуйтесь, а зрозумійте. Листи для мене перепочинок. Беруся я за них, коли цілоденна втома не дає робити нічого іншого, і пишу їх з великою радістю, бо розмова з далекими друзями відриває од прикрих думок про свій життєвий крах.

Думаю, що скоро одержу од Вас листа про Sonnetarium. Радий був би зауваженням про продукти свого сухарного ремества. Я не дуже великий прихильник власного хисту поетичного і уважаю, що коли і мав десь на початку 20-х рр. якусь його тінь, то тепер уже рішуче нічого з того не зосталось. Моє враження, що мої речі останніх літ слабші від сонетів «Камени», хоча технічно, можливо, ніякого занепаду (крім «повторності» синтаксичних заходів) тим часом іще не видно. Мої читачі (подібні до Вашого збірники дістали 2 особи, а менші, поезій на 35—50, четверо) запевняють мене, що моє враження дійсності не відповідає, але мені здається, що вони просто або компліментарять, або не хотять сказати правду.

Втім — дарма. Це не має ваги. Все одно: слави добувати сонетами не збираюсь, а свій обов’язок бути сторінками з інтимного щоденника, рефлексами читання і думок щоденних вони виконують, отже, для домашнього вжитку годяться. Можливо, писатиму колись мемуари: от і готова канва: хронологічні дати і записи головніших вражень.

А тепер ще кілька слів про їх графічний вигляд. Уявіть, я ще й досі побиваюся, що послав їх Вам на такому папері. Але тоді по цілій Москві не можна було дістати нічого подібного — ну хоча би до цього паперу, на якому пишу до Вас зараз.

В додатку посилаю Вам ще два вірші — один давніший, з грудня місяця, писаний під враженням споминів Пантелєєва (Л. Ф.) — проект казки Салтикова, в основу якої, очевидно, лягла доля Чернишевського, казки, що так і не була скомпонована; другий новітній, всього кілька день переписаний із нотатки. Беріть їх до своєї колекції.

Будете писати, розкажіть принагідно, як Вам у Ашхабаді працюється; що таке той Сад Кеші, що я раз у раз позначаю на конверті, справді сад чи, може, якийся саманний базар, який люд у Туркменії і клімат… останнє, очевидно, в суб’єктивному аспекті.

Вашій родині привіт од далекого приятеля.

[Середина квітня 1935 р.]                                 Ваш М. Зеров

Дорогий Василю Кириловичу,

Вашого листа з повідомленням про сонети нарешті одержав: я боявся, що мій збірник прийде з великим запізненням або не прийде зовсім. Тепер я готовий сказати: «Нині відпущаєши».

Компліменти залишаю на Вашій совісті. Що Вам так подобається у тих сухарях, правду кажучи, не розумію. Коректність і стислість вислову, на жаль, є не що інше, як брак ліричної енергії, невміння дати належний розвиток і належні варіації ліричній чи ліро-епічній темі.

Ваші міркування, що таке сонет, строфа чи жанр, — для мене розв’язуються так: і строфа, і жанр (вірніше, жанри). Хто Вам забороняє написати поему сонетами? Здається, хтось із чехів так і зробив{244} — Челаковський чи Колар (не знаю я їх, ніколи жодного в очі не бачив, тому і плутаю). Тим часом сонет Ередія, безперечно, жанр — ліро-епічна