Казки про богатирів та лицарів - Автор невідомий - Народні казки
Ударив мороз, замерзло море на дванадцять аршин, він і перейшов.
Приходить він до бездушного Костія, а той слабий лежить. Як ішов він, то казав дівчатам у печі жарити, поки він прийде.
— Здоров, бездушний Костію!
— Доброго здоров’я, Іване Богданче! Даруй мені життя. Дай мені хоч перед смертю душу в руках потримати.
— Дам, — каже.
Вийняв яйце та в піч — кидь! А воно — трісь! А Костій із стільця — брик… І неживий став.
Забрав він дівчат — приводить додому. Зібрав усю братію, і нехай кожний пізнає свою жінку.
І тепер вони собі живуть і хліб жують, постолом добро возять. Почали пити, почали гуляти. І я там був. Як почали гуляти, як почали з гармат стріляти, забили і мене в гармату, і як стрельнули, так аж тут я сів.
Про лиху матір і двох синів
Був бідний чоловік, ходив по дрова в ліс. І увидів на дереві гніздо. Виліз на то дерево, а в гнізді яйце. Бере він то яйце в хустину і несе на ярмарок. Носить він, носить. Їден купець питає:
— Що ти там маєш?
Він розвиває, а то яйце золоте. Купець побачив його та й питає:
— Що за то яйце тобі дати?
— Що дасте, то я возьму.
— На тобі п’ятсот золотих.
Підходить другий купець:
— Не бери п’ятсот золотих, на тобі тисячу.
«Ну що ж, — думає собі чоловік, — ліпше тисяча, як п’ятсот золотих». І продав він то яйце за тисячу золотих.
Прийшов він додому і знов пішов у ліс. І знов там яйце найшов, у тім гнізді. Приносить знов на ярмарок то яйце. Та вже й не годиться, він знає, що тисячу має взяти.
І так він тих яєць, може, з десять наносив і попродав. Та й у нього є вже великі гроші. І збудував він собі великий-великий дім. І все зрихтував у хаті, як треба. Все, що потрібно, є в хаті.
І мав він два хлопці, що вже їм час було ходити в школу. То він хлопців не посилав у школу, а взяв собі до хати вчителя. І платив йому так за двох, як у школі за двадцятеро платять. Ще й йому харчі давав.
І він пішов у ліс, виліз на то дерево, відки яйця брав, прикрився й сидить. Коли птах прилетів нестися, він його і піймав там. Піймав його і приніс додому. І вже більше не ходив у ліс за яйцем, бо птах уже дома ніс що третій день яйце золоте. Тоті яйця вже й жінка носила на ярмарок та продавала.
Коли він збагатів, то купив собі й ліс великий. А як купив ліс, то треба й лісника. І той лісник у нього на квартирі. А сам він має стілько грошей, що сам не знає, де їх подіти.
Господар той роз’їжджає по містах. Деколи не буває дома й тиждень, і побільше. А його жінка залюбилася з тим учителем, що учив хлопці. Вона вже й служницю собі найняла. І пішли одного разу обидві в місто, жінка й служниця. А учитель остався дома. Пішов він по всіх кімнатах і в одній кімнаті найшов того птаха. Узяв його на руки, а той птах підняв крила. І під одним крилом було написано: «Хто би з мене з’їв серце, то би були в нього гроші щоночі під головою. А хто би з’їв голову, то би був царем».
Приходить господар. І ніхто не знає, що вчитель до птаха дивився. Господар трохи побув, знов пішов. А учитель дуже захворів. Жінка ліків йому, лікарів — нічого не помагає, хворий вмирає. Жінка дуже жалує. Коби вчитель був здоров, хто знає, що би вона дала за це. А він каже:
— Я хіба би поздоровів, якби зарізали того птаха, що несе золоті яйця, і я з’їв з нього серце й голову. А як не з’їм, то я вмру.
Жінка вже не жаліла того птаха. Думає: «Що мені птах, коли в мене вже стілько грошей? Коби ти здоров був».
Каже ґаздиня до служниці:
— Бери того птаха заріж.
Служниця зарізала птаха, серце і голову відділила, і разом усе в ринці смажиться, весь той птах. А тоті два хлопці, що він їх учив, забігли в хату.
І їден ухопив і з’їв голову з птаха, а другий серце. А тулуб лишився. І побігли хлопці з хати.
Служниця приносить учителеві того засмаженого птаха. А він питає:
— А де ж голова та й серце?
А служниця каже:
— Я не знаю. Я все разом смажила. Я виділа, що хлопці йшли в кухню, а чи вони, чи не вони з’їли, то я не знаю. Та що там голова й серце? Маєш що їсти й без них, то їж.
Коли він того покуштував, то стало йому легше. Бо йому нич не шкодило, але він так притворився.
Приїхав ґазда, та він і уваги не звертає, чи птах є там, чи нема. Грошей багато має. Поїхав ґазда знов, а учитель знов «захворів». Та й учителю нічого не помагає, умирає і все. А вона йойкає, сама не знає, що робити. А він їй каже:
— Якби ти своїх хлопців порізала та я з єдного з’їв голову, а з другого серце, то мені би полегшало.
Тоді жінка говорить тому лісникові:
— Бери моїх хлопців, заведи в ліс і там побий їх. І з одного принеси голову, а з другого серце принеси мені додому. А коли не ведеш їх, то я тебе знімаю з роботи.
Лісник собі думає: «Здойме мене з роботи, де я дінуся? Старий, не годен». Говорить лісник:
— Хлопці, збирайтеся, ідемо в ліс. Беремо з собою собаку, а я беру стрільбу на плечі. Там буде заєць в лісі абощо.
Так хлопців він завтішує.
Коли вони ввійшли глибоко в ліс, сідає лісник на пня і дуже заплакав. А хлопці:
— Дідусю, та чого ви плачете?
А дідусь каже:
— Хлопчики, ваша мама приказала вас тут побити і з одного принести голову, а з другого серце.
А хлопці говорять:
— Діду, не бийте нас.
— А що ж я маю робити?
— Убийте тоту собаку. Та вийміть з неї серце і обріжте голову. Обпаліть, обчистіть ту голову, та принесете й скажете: «От маєш з одного сина серце, а з другого голову». І вона не пізнає.
Так хлопці говорили дідові.
— А ми підемо лісами і