Казки про богатирів та лицарів - Автор невідомий - Народні казки

— Як, — каже, — Іван Сухобродзенко? Я ж його на капусту посік!

— Ні, — каже кінь, — це ти не його посік, а куль соломи.

— Ну, — каже, — нічого те, нехай утікає. А ми ще виоремо, посіємо жито, вижнемо, зберемо, змелемо, наваримо пива, нап’ємось і тоді поїдемо й доженемо, й одберемо Настасю.

— Ні, пане мій любий, як думаєш доганяти, то їдьмо зараз, бо потім буде вже не пора. У нього тепер кінь — мій рідний брат.

— Коли так, то їдьмо! Я ж йому покажу, як чужих жінок красти!

Поїхали. Той кінь летить вище дерева стоячого, а він його між вуха тесаком б’є й усе поганяє. От уже доганяють, от доженуть! Тільки Сухобродзенків кінь обертається до свого брата — коня Білого-Полянина — і говорить йому:

— Невже ж, — каже, — брате мій милий, ти проти мене підеш? А ми ж, — каже, — сини однієї мами.

— Що ж, — каже той, — я буду робити, коли він мене між вуха тесаком б’є?

— Підніми, — каже, — ти його під хмари та струсни там, то він і пропаде!

Підняв той Білого-Полянина під хмари, струснув. Упав той на землю й геть розбився. І полізли з нього гади, змії, жаби, ящірки і всяка нечисть.

Сухобродзенко взяв його коня й слугу Гната-Булата до себе й поїхав. Це вже додому поїхав, до батька, їхали цілий день. Увечері стали ночувати. От Сухобродзенко із жінкою поснули, а Гнат-Булат не спить. Тільки чує: на дереві посідали зозулі й одна каже:

– Їде, — каже, — славний богатир Сухобродзенко Іван додому. А вдома батько рідний, мати нерідна; батько рад, мати не рада. Як прийдуть додому, буде йому перша смерть: дасть йому мати на ніч білу сорочку. Він як її надіне, зараз умре. Хто ці слова чує й перекаже, той по коліна каменем стане.

Записав ці слова Гнат-Булат і мовчить, нікому не каже. Пани повставали й поїхали. Їхали цілий день. Увечері стали на нічліг. Пани напились чаю, повечеряли й заснули, а Гнат-Булат не спить. Знов поприлітали зозулі й одна каже:

– Їде славний богатир Сухобродзенко Іван додому, в гості. А вдома батько рідний, мати нерідна; батько рад, мати не рада. Буде йому друга смерть: як приїде додому, як сядуть вечеряти, то вона йому дасть склянку вина. Він як вип’є, то зараз у ньому всередині загориться, і він умре. Хто теє чує й перекаже, той по пояс каменем стане.

Записав це Гнат-Булат і мовчить. Рано встали пани й поїхали далі. Увечері знов стають ночувати. Знов прилітають зозулі й одна каже:

– Їде, — каже зозуля, — богатир Сухобродзенко Іван у гості до батька. Батько рідний, мати нерідна; батько рад, мати не рада. Буде йому третя смерть: як він засне, мати перекинеться гадюкою й укусить його, і він від того вмре. Хто те чує й перекаже, той по шию каменем стане.

І це записав Гнат-Булат. На другий день рано пани повставали й поїхали. Приїжджають уже додому. Батько такий радий, так цілує їх, так обіймає, такий веселий. Мати також весела, нібито й вона рада.

Тільки повечеряли, вона дає йому білу сорочку на ніч, як вони йшли спати. Гнат-Булат це бачив і взяв та ту сорочку спалив, а йому дав іншу.

На другий день за вечерею мати подає йому склянку вина і просить його випити. Він тільки що хотів випити, як Гнат-Булат вирвав у нього з рук склянку і кинув. Вино розіллялося, і де воно розіллялося, там підлога вигоріла. Він трошки посердився на Гната-Булата, що той вирвав у нього з рук склянку, та й перестав.

На третій вечір, як вони лягли спати, вона перекинулась гадюкою й лізе до них у хату. А Гнат-Булат не забув, що третя зозуля казала, став за дверима й дожидає. Тільки вона до ліжка, а він як махне шаблею та й не попав гадюку, а перерубав ніжку ліжка. Ліжко перекинулось, а Сухобродзенко й прокинувся та й бачить, що Гнат-Булат стоїть і меч підняв угору, а гадюка вже втекла.

От він і каже:

— А, — каже, — такий-то ти вірний слуга? Ти мене зарізати хотів. Чекай же ж, я тобі віддячу, будеш ти мене пам’ятати!

І хотів він його на смерть присудити. Тільки Гнат-Булат і каже йому:

— Почекай, — каже, — не присуджуй мене на смерть, нехай я тобі всю свою пригоду розкажу.

— Ну, розказуй, послухаємо!

От він і розказав те, що чув од тих трьох зозуль, і як розказав, то по шию каменем став. От тоді Сухобродзенко й побачив, що за чоловік був Гнат-Булат. І жаль йому його дуже стало, а не знає, як йому помогти.

Стояв той камінь, поки Сухобродзенкове дитя не вилізло на нього. А як вилізло, то впало і носа собі розбило. Кров попливла на камінь, камінь розскочився, і Гнат-Булат вийшов. Дивиться Сухобродзенко, а Гнат-Булат носить його дитя по дворі.

От тоді він дуже зрадів і задав бенкет на увесь світ. Я там був, мед-вино пив, по бороді текло, а в рот не попало. Забили мене в гармату і як стрільнули, то я залетів аж у цю хату і тепер тут сиджу.

Іван Богданець

В одному царстві, в одному господарстві жив собі багатий мужик і не мав він відроду дітей. Почали вони удвох із жінкою Бога молити — і дав їм Бог сина. Як вродився він, охрестили його і дали йому ім’я Іван Богданець. Бог дав, і Богданцем назвали його. Не росте він по роках, а росте по годинах, так росте, як з води йде. За вісімнадцять годин, як за вісімнадцять років виріс.

— Тату мій любий! Що воно таке, що чужі батьки ходять по гостях і до них гості ходять, а ви нікуди не ходите і до вас ніхто. Хіба у вас рідні немає ніякої?

– Є, — говорить, — сину, у другім селі брат, та дуже вбогий, то я до нього й не хочу ходити.

— А, — каже, — тату! Над нами тільки один Бог багатий. Дайте мені хліба, я до нього сходжу сам.

Приходить він до нього:

— Здорові були, дядечку!

— Доброго здоров’я, Іване!

Його дядько був коваль.

— Дядьку, зробіть мені палицю, щоб мені підпиратися було добре.

Пішов у місто, купив сто пудів заліза.

— А нуте, дядечку, палицю робити!

— Що ж, — каже, — я залізо не можу підняти.

— Я його сам буду в горно і на ковадло класти. А ви тільки молотом обковуйте.

Зробили