Казки про богатирів та лицарів - Автор невідомий - Народні казки

Ідуть — Вернидуб пересаджує дуби. Де густо дубів, там вириває, і насаджує їх там, де рідше.

— Здоров, — каже, — земляче!

— Доброго здоров’я!

— Куди Бог несе?

— Підемо у добру путь.

— Пішов би й я, браття, з вами, та боюся свого пана. Як дожене, то вб’є.

— Як же твого пана звуть?

— Пан Барановський.

От він поклав підпис: «Ішов Іван Богданець і взяв із собою товариша. Не женися, бо де доженеш, там і пропадеш!»

Ідуть в інше панство, десяте царство — аж три дороги. На дорозі стоїть стовп, і на стовпі підпис: «Цими дорогами хто йде — буде добре, а цією хто піде — буде ситий, та буде битий!»

Вони стали й думають: не підемо цією дорогою, де буде добре, а підемо тією, де будемо ситі, та будемо і биті.

Йдуть та й ідуть — стоїть дім триповерховий.

Входять у дім — стоять воли ситні.

Стали вони там ночувати. Переночували. Три пішли на полювання, а одного залишили за кухаря.

— Залишайся, — кажуть, — ти, що вусом вітряки крутиш.

Крутивус узяв ситного вола, вбив, шкуру зняв, наварив їсти. Сидить коло вікна й пісні співає. Дивиться він у вікно — летять чотири качки. Прилетіли, впали, перекинулися гарними дівчатами, поскидали із себе плаття.

— Ходім, сестриці, в лазню.

Пішли вони в лазню, а Крутивус і думає, як би то їх придержати, поки ті прийдуть. Пішов, приніс вітряк на плечах, підпер їх у лазні і сів сам на вітряку. Випарились — найстарша прибігає, торкнула двері.

— Сеструню, щось нас підперло!

— Не може нас ніхто підперти. Тільки є десь-не-десь Іван Богданець, той би з нами пожартував. Але ворон і кісток його сюди не занесе.

Розігнались вони, відчинили двері, вітряк перекинули і Крутивуса вітряком навернули. А вуса загнали у поміст по самий рот. Узяли плаття, одягли, повиїдали те, що він понаварював, і полетіли собі. Крутивус поки повиймав по одній волосині вуса, відкинув вітряк, приходить туди — все повиїдено. От він зарізав вола, наварив знов — аж вони йдуть.

— Що ти так довго порався з обідом?

— Так, — каже Крутивус, — брати, я опізнився. Схопилася велика буря. Як почали вітряки молоти та стали ламатися, я побіг та припинив їх.

І не признається, що царівни були, бо йому соромно, що не притримав їх.

Сіли вони, повечеряли. На другий день залишається вже другий, а ті йдуть на полювання.

— Залишайся, — кажуть, — ти, що гори пересуваєш.

Вернигора залишився, вола вбив, наварив, сів собі коло вікна й пісні співає. Дивиться він у вікно — летять чотири качки. Прилетіли, впали на поділ, перекинулися паннами і пішли в лазню. А він і думає: як би їх притримати, поки ті прийдуть. Пішов, узяв могилу, приніс і поставив під дверима. Підстарша прибігла до дверей і каже:

— Ох, сестриці, щось нас знову підперло.

— Ніхто не може з нами жартувати. Є десь-не-десь Іван Богданець, той тільки може пожартувати.

Прибігла, турнула, перекинула могилу і його землею навернула. Повибігали, плаття одягли, повиїдали, що було понаварювано, й полетіли. Виліз він із-під землі, вола вбив, заходився варити, а товариші йдуть з полювання.

— Що це ти так опізнився?

— Е, браття, той знає, а ви дізнаєтесь. Така мені пригода сталася. Взялися великі гори з малими сперечатися. Що великі зайняли місце, а малим нема куди рости. То я пішов, та деякі непотрібні порозсовував, щоб було маленьким куди рости.

На третій день залишається вже Вернидуб обідати варити. Вола вбив, оббілував, наварив і сидить коло вікна. Дивиться — прилітають чотири качки. Впали на поділ, перекинулися гарними дівчатами й пішли в лазню.

Він пішов, дуба вирвав, дубом підпер і сам сів на дубові. Вони попарились, прибігають до дверей — знову заперті.

— Хто це, сеструню, нас підпер?

– Є тут Іван Богданець, той може з нами пожартувати.

Підсередуща вибігла до дверей, двері звалила, дуба зломила і його дубом причавила. Вибігають, плаття одягли, повиїдали те, що він понаварював, і полетіли знов. Вернидуб убив вола, оббілував його, нарубав м’яса й почав варити їсти. Приходять його браття і питають:

— Як? Ти, Вернидубе, не упорався ще з обідом?

Каже той:

— Хто з вас знає, а хто ще дізнається.

Посміхаються ті.

— Та як?

— Та так: стала діброва шуміти, почали дуби битися. Що старі дуби багато місця позаймали, а молодим нема де гілля пускати. Я пішов та порозставляв їх.

Пообідали. На четвертий день Іван Богданець каже:

– Ідіть уже ви, браття, на полювання, а я сам залишуся.

Пішли. Він як звинувся — вола вбив. Оббілував його, м’яса нарубав, обід зварив, сидить собі коло вікна й пісні співає. Дивиться — летять чотири качки. Прилетіли й упали на подвір’я, перекинулися гарними дівчатами. Поскидали плаття й кажуть:

— Ходім, сестриці, у лазню.

Узяв свою паличку бойову, підпер двері плечима і сам палицею підперся. Стоїть.

Найменша випарилась, прибігла до дверей, торкнула й каже:

— Сеструні, щось нас підперло!

— Не може, — кажуть, — ніхто нас підперти, хіба Іван Богданець, але його кісток ворон сюди не занесе.

Розігнались — ударили, ні — не подається. Другий раз розігналися — не подається. Третій раз розігналися — не подається.

— А є ти, Іван Богданець? Відчини!

— А що, — каже, — як будете всім нам за жінки, то відчиню.

— Будемо, — кажуть, — вірними жінками, тільки відчини.

Він пустив. От вони одягли плаття, вийшли, сіли коло вікна й усякі пісні співають.

Посходилися браття і котрий котру підпирав, та йому за жінку стала.

От живуть вони добу, живуть другу, живуть і третю. А ті дівчата бездушного Костія дочки. Він дожидав, дожидав дочок — нема. Давай велике військо посилати морями. Дивляться царівни — аж великі полки йдуть морем. От вони й кажуть:

– Іване Богданче, послав бездушний Костій полки, війська великі, йдуть до нас морями.

Каже Іван Богданець Крутивусу:

— Йди до моря. Це для обережності.

Крутивус пішов. Приходить до моря — одним вусом повернув, море почало грати. Другим вусом повернув — так їх усіх море потопило.

Переночували. Дивляться — ще більш іде війська. Іван Богданець питає:

— Куди ж вони йдуть?

А брати йому:

— Більшими ярами.

От один і каже:

— Вернигоро, йди!

Той пішов. Впустив їх у яри. Як тільки вони увійшли, він гори стулив і подушив їх там.

Переночували. Дивляться — ще більш полків іде. Говорять:

– Іване Богданче, ще більш бездушний Костій полків посилає.

— А куди