Коріння Бразилії - Сержіу Буарке ді Оланда

У Бразилії, де від давніх часів панував примітивний тип патріархальної родини, розвиток містобудування й урбанізація (яка є результатом не лише збільшення міст, а й розвитку засобів зв’язку, завдяки чому великі сільські території потрапляють під сферу впливу міст) супроводжувалися суспільним дисбалансом, наслідки якого відчутні ще й сьогодні.

Особам, які посідали відповідальні державні посади та були виховані у подібному середовищі, було важко зрозуміти основну різницю між приватним і публічним. Згідно з визначенням Макса Вебера, вони, будучи родовими, або ж «патримоніальними», функціонерами, чітко усвідомлювали свою відмінність од чистих бюрократів. «Патримоніальному» функціонерові власна політична діяльність видається питанням його приватних інтересів. Функції, обов’язки та відповідні прибутки пов’язані радше з персональними правами функціонера, а не з об’єктивними інтересами, як це відбувається у по-справжньому бюрократичній державі, де переважають спеціалізація повноважень і намагання забезпечити юридичні гарантії громадян[323]. Відбір кандидатів на державні посади здійснюється більшою мірою з урахуванням особистої довіри до кандидатів, аніж з огляду на їхні здібності. Це повністю суперечить безособовому порядкові, який характеризує життя бюрократичної держави. Патримоніальний чиновницький апарат за допомогою подальшого розподілу повноважень і їхньої раціоналізації може набути бюрократичних рис. Але за своєю суттю що яскравіші відмінні особливості цих двох типів, то віддаленішими вони є.

Можна сказати, що в Бразилії лише в окремих випадках існувала адміністративна система та корпус службовців, які присвячували себе винятково об’єктивним інтересам і засновували свою діяльність на цих інтересах. Натомість протягом всієї історії країни частіше спостерігалося постійне домінування власних інтересів окремих людей, які існували у власному закритому колі, яке майже не підлягало безликому впорядкуванню. Серед цих кіл, безсумнівно, саме сім’я була тим, що залишило свій відбиток у бразильському суспільстві з найбільшою силою та природністю. А найпомітнішим наслідком цього незаперечного й всепоглинаючого верховенства родинного осередку (тобто сфери, де за правом панують так звані первісні контакти, що будувалися на кровних узах і особистих симпатіях) є той факт, що стосунки, які виникають у хатньому житті, завжди створювали певну обов’язкову модель будь-якого суспільного угруповання нашої країни. Це відбувається навіть там, де демократичні інституції, засновані на нейтральних і абстрактних принципах, намагаються прищепити суспільству антиіндивідуалістські правила.

Згідно з одним влучним висловлюванням, бразильським внеском до цивілізації можна вважати сердечність — ми подарували світові «сердечну людину»[324]. Простота й щирість у спілкуванні, гостинність, щедрість — ці якості, які настільки вихваляють наші іноземні гості, у дійсності є визначальними рисами національного характеру бразильця, принаймні мірою того, як зберігається дієвий і багатющий прабатьківський вплив еталонів людського співіснування у сільському та патріархальному середовищі. Було б помилковим припускати, що ці чесноти могли б означати «гарні манери» або ввічливість. Передусім вони є законним проявом надзвичайно багатої та нестримної емоційності. У ввічливості завжди міститься щось стримуюче: вона може виявлятися у наказах і повчаннях. Серед японців, у яких, як відомо, чемністю пронизані найзвичайніші аспекти суспільного співжиття, вона інколи навіть переплітається з релігійним благоговінням. Дехто навіть наголосив на тому значущому факті, що зовнішні форми поклоніння божеству в синтоїстському ритуалі суттєво не відрізняються від прийнятих у суспільстві проявів поваги.

Бразильський народ більш далекий від цієї надмірної ритуалізації, ніж будь який інший. По суті, наша звичайна форма співжиття у суспільстві є цілковитою протилежністю чемності. Зовні ця форма може бути оманливою, і це можна пояснити тим, що чемному поводженню притаманна добре продумана міміка, яка у «сердечної людини» невимушена й спонтанна: це природна й жива форма, яка перетворилася на формулу. Крім того, чемність є певним захистом від суспільства. Вона зводиться на зовнішньому, так би мовити, епідермальному рівні індивідуума і за потреби може виконувати