Коріння Бразилії - Сержіу Буарке ді Оланда
Про «віроломство» португальських торговців свідчить також і випадок з одним із судновласників із Сен-Майо, який у період з 1720-х по 1740-ві роки доставляв тканини до Лісабона переважно коштом своїх клієнтів і дуже рідко — своїм власним, оскільки не довіряв «пунктуальності» цих торговців, які, своєю чергою, завжди до нього зверталися по великі кредити[301].
Таке віроломство та брак пунктуальності у справах із чужоземцями, безсумнівно, свідчать про те, що португальці як у XVIII сторіччі, так і за інших епох відчували якусь невгамовну та непоборну жагу до грошей. Але помиляються ті, хто намагається побачити тут зародки капіталістичного духу. Примітивний зиск, любов до багатства, набутого за рахунок інших, передусім чужинців, насправді притаманні всім історичним епохам і не характеризують саме капіталістичну ментальність, якщо вони не супроводжуються певними господарськими чеснотами, які мають вирішальне значення для раціоналізації бізнесу. Це такі чесноти, як чесність, порядність і пунктуальність, які не мають нічого спільного з лояльністю щодо вищих, друзів і родичів.
Немає жодних свідчень про те, що любов до матеріальних благ та їхній престиж у іспанців чи португальців були б менш виражені, ніж в інших народів. У тій же Італії часів Відродження, яка вважається колискою деяких сучасних буржуазних чеснот, особливо відрізнялися своєю жадібністю та корисливістю уродженці Піренейського півострова — каталонці, «які й з каміння знімають урожаї»[302]. Автор відомого шахрайського роману «Гусман із Альфараче»[303], опублікованого після 1599 року, скаржився, що всілякі продажі та перепродажі, а також різноманітні хитрощі торговців уже не є винятковими привілеями генуезців, перетворившись на звичайну річ повсюди, «особливо в Іспанії», де, як наголошує автор, уважалися законними численні спекуляції, які церква засуджувала як лихварство. Поміж іншого, йдеться про позичання грошей під заставу золота та срібла на обмежений строк і насамперед так званий сухий обмін»[304].
Аби показати, як жили піренейські народи протягом того часу, далеко від загального зростання фінансових інститутів, можна згадати ту досконалість, якої, передусім на іспанських ярмарках у Вільялоні, Ріосеко та Медіні-дель-Кампо, а також у Генуї, досягли деякі види кредитних операцій, котрі згодом були поширені в інших країнах. Також не можна не згадати про внесок португальських купців епохи Великих географічних відкриттів у розробку торгового права та головно у розвиток морського страхування. Слід підкреслити, що у Португалії з’явилося перше зведення правил страхування «Tractatus perutilis et quotidianus de assecurationibus et sponsionibus Mercatorum» («Дуже корисний трактат для щоденного вжитку щодо відповідальності та гарантій торговців») авторства Педру ді Сантарена[305], опублікований 1554 року, який неодноразово перевидавався протягом XVI століття.
Нарешті, необхідно згадати про дуже значну, хоча й призабуту роль, яку відігравали в історії фінансів того ж самого століття іспанські банкіри та купці на Антверпенської біржі (не тільки каталонці та євреї, а й головно бургосьці). Їхній вплив, так би мовити, зійшов нанівець після другого банкрутства Іспанії в 1575 році. Про них, у першу чергу про такого собі Куріеля де ла Торре та Фернандеса де Еспіносу, які процвітали в третій чверті століття, повідомляє Еренберґ[306], історик дому Фуґґерів[307]. За його словами, вони, аби перевищити своїх конкурентів в отриманні статків, не гребували нічим, совість та порядність були їм не відомі. «Це були справжні лихварі, — пише він, — не тільки в канонічному, а й у сучасному сенсі цього слова». Навіть керівники банкірського дому Фуґґерів в Антверпені неодноразово обурювалися безмежними прибутками цих людей. Один із них стверджував, що король бачив більше чеснот у генуезців, яких традиційно звинувачували у всіляких спекуляціях, аніж у іспанських торговців
