Коріння Бразилії - Сержіу Буарке ді Оланда

згідно з якою внесок португальців у відкриття та завоювання нових земель порівняно з іншими народами зводиться до нуля. Навіть більше, я думаю, що у своїй здатності пристосовуватися до будь-якого середовища, іноді на шкоду своїм власним расовим і культурним характеристикам, португальці проявили кращі якості колонізаторів, аніж інші народи, котрі виявилися менш гнучкими та більш відданими своїм традиціям і звичаям, сформованим у Старому Світі. І я без вагань підписався б під твердженням, нещодавно висловленим паном Жуліу ді Мешкіта Філью[294] стосовно того, що рух бандейрантів, по суті, є невід’ємною частиною цієї великої справи, яку сини Португалії здійснювали в Африці, Азії та Америці ще за часів інфанта Дона Енріке та школи у Сагріші[295]. Але я підписався би під ним із таким важливим застереженням: португальці повинні були розчинитися на довгий час, аби зрештою перемогти. Немов євангельське пшеничне зерно, яке спершу має померти, аби згодом вирости та дати багатий урожай. 3. Відраза до економічних чеснот

Моральні якості, потрібні для ведення справ комерсантам, природно, відрізняються від ідеальних чеснот благородного класу, оскільки першим передусім потрібна довіра, а останнім — слава й репутація. Це насамперед прагнення отримати зиск, протиставити лицарську та придворну честь професійній чесності та сумлінності, а особистим зв’язкам і персональним правам — дедалі вищу раціоналізацію життя.

Сталося так, що саме стійка відраза до всіх проявів раціоналізації світоустрою та внаслідок цього втрата особистості були й залишаються однією з незмінних рис іберійських народів. Багато комерсантів з інших країн світу знають, що для отримання гарантованої вигоди від операцій з португальцями й іспанцями необхідно встановити з ними більш тісні зв’язки, аніж формальні стосунки, зазвичай притаманні для укладання угод і контрактів. Чудовою ілюстрацією цього є історія, наведена Андре Зігфридом[296], яку ми цитували в іншій частині нашої книжки, про одного філадельфійського торговця, котрий переконався, що для завоювання клієнтів у Бразилії чи в Аргентині спочатку треба зав’язати з ними дружні стосунки.

Як зазначає один спостерігач, розповідаючи, зокрема, про Іспанію та іспанців, «від друзів можна вимагати все й одержати все, і подібною взаємодією пронизані всі соціальні відносини. Якщо хтось бажає отримати щось від когось, то найкращий засіб домогтися бажаного — встановити дружні відносини з цією особою. Подібний метод застосовується навіть і тоді, коли йдеться про надання послуг: тут категорична наказовість уважається у вищому ступені неприйнятною. У результаті відносини між господарем і працівником зазвичай набагато дружніші, аніж будь-де в світі».

Увагу того ж самого спостерігача й тонкого психолога Альфреда Рюля[297] привернув також той факт, що, на розсуд іспанців, цілком природним уважається отримання певних персональних переваг за посередництва осіб, з якими у них встановлені теплі або товариські стосунки. Навіть більше, іспанці не розуміють, як людина, котра обіймає певну публічну посаду, може припинити надавати друзям і родичам послуги, пов’язані з цією посадою. Від представників влади вони також вимагають занадто гуманних почуттів. Як по-іншому можна пояснити, запитує він, те скрутне становище, в якому опинилися залізничні компанії через лавину замовлень на безкоштовні квитки або на квитки зі знижкою, які на них посипалися саме від представників найзаможніших класів?[298]

Отже, дуже рідко у сфері бізнесу можна досягти обопільного прагматизму: бажано, аби клієнт чи завсідник був також і другом. Немає сумніву, що саме подібною соціальною поведінкою, за якої система відносин будується головно на прямих (між людиною та людиною) зв’язках, пояснюються основні перешкоди, які існують в Іспанії й у всіх іберійських країнах, у тому числі в Португалії та Бразилії, на шляху до суворого застосування юридичних правил і положень законів.

З іншого боку, більший чи менший успіх, якого досягли певні народи в своїх економічних відносинах з іспанцями та португальцями, обов’язково залежав від їхньої кращої або гіршої здатності пристосовуватися до цих відносин. Контраст із так званою капіталістичною ментальністю не можна назвати суто новим явищем. Щодо цього існують красномовні історичні свідчення. Наприклад, завдяки Анрі Сее[299] нам відомий текст циркуляру, надісланого інтендантом Британії своїм підлеглим, в якому зазначено, що місцеві торговці «apprehendent de commercer avec les Portugais, attendue leur infidelite; si les Portugais sont si infideles, ils le sont pour toutes les nations; cependant les Hollandais commercent au Portugal utilement et les Anglais y font un commerce d’une etendue et d’un avantage etonnantes; c’est donc la faute des Francais de ne savoir pas prendre les mesures justes pour etablir en Portugal un commerce assuré»