Коріння Бразилії - Сержіу Буарке ді Оланда

• Антігона й Креонт

• Сучасна педагогіка й антиродинні цінності

• Патримоніалізм

• «Сердечна людина»

• Відраза до формалізму: як вона виявляється у суспільному житті, мовленні, справах

• Релігія та піднесення душевних цінностей

Держава — це не продовження сімейного середовища чи то об’єднання певних угруповань, певних особистих прагнень, найкращим прикладом і проявом яких як раз і є родина. Між родинним осередком і державою існує не градація, а радше розрив і навіть протистояння. Основною причиною розпливчастості у розумінні цих двох форм є романтична упередженість, прибічники якої найпалкіше виявили себе протягом ХІХ століття. Згідно з їхньою доктриною, держава та її інститути є прямими спадкоємцями родини, що з’явились у процесі звичайної еволюції. Однак істина полягає в тому, що вони належать до абсолютно протилежних царин за самою їхньою сутністю. Держава народжується лише тоді, коли руйнується домашній і сімейний лад, у результаті чого звичайний індивідуум перетворюється на громадянина, який сплачує податки, обирає, може бути обраним, мобілізованим і нести відповідальність перед законами Міста. У цьому процесі ми бачимо тріумф загального над приватним, розумового над матеріальним, абстрактного над тілесним, а не поступове очищення, одухотворення найприродніших і рудиментарних форм, своєрідний гіпостаз, користуючись термінами олександрійської філософії. Сімейний лад у чистому вигляді скасований трансцендентністю.

Ніхто не виразив протистояння, ба навіть фундаментальну несумісність між обома принципами інтенсивніше, аніж Софокл. Креонт утілює абстрактну, безособову сутність Міста у боротьбі з тією конкретною та відчутною реальністю, якою є сім’я. Антігона, ховаючи Полініка всупереч розпорядженням держави, викликає на себе гнів свого брата, який діє не від імені своєї особистої волі, а від імені ймовірної загальної волі містян, від імені батьківщини:

Пер. Л. Губарєвої

Конфлікт між Антігоною та Креонтом споконвічний і не втратив своєї запеклості навіть і в наші дні. В усіх культурах процес витіснення приватного закону законом загальним супроводжується більш-менш важкими та затяжними кризами, які можуть глибоко змінити структуру суспільства. Дослідження подібних криз є однією з головних тем історії суспільства. Наприклад, якщо ми порівняємо режим праці старих корпорацій і ремісницьких об’єднань із так званим зарплатним рабством на сучасних заводах, то отримаємо наочне уявлення про витоки причин суспільних заворушень сьогодення. У старих корпораціях майстер зі своїми учнями та поденниками становили єдину родину, члени якої підпорядковувалися природній ієрархії, поділяючи як її зручності, так і складнощі. Саме сучасна промислова система, яка розвела працедавців і працівників у процесі виробництва, дедалі більше розрізняючи їхні функції, зруйнувала атмосферу сімейної близькості, яка існувала між ними, та підштовхнула зростання класового антагонізму. Крім того, завдяки новому режимові капіталісту було легше експлуатувати працю своїх найманих працівників в обмін на мізерну зарплату.

Для сучасного роботодавця, зазначає один американський соціолог, працівник перетворюється на просту одиницю: людські стосунки руйнуються. Широкомасштабне виробництво, організація великої за обсягом праці та запровадження складних механізмів задля отримання гігантських надприбутків посилили й вочевидь загострили класовий розрив, унаслідок якого керівники неминуче втратили відчуття відповідальності за життя своїх робітників. Порівняємо систему виробництва, яка існувала за тих часів, коли майстер зі своїм учнем або поденником працювали в одному приміщенні й використовували одні й ті самі інструменти, зі звичайною організацією праці в сучасних корпораціях. У першому випадку стосунки між роботодавцем і працівником були особисті та прямі, між ними не існувало жодних посередників. У другому випадку між працівником першої ланки й останнім власником — акціонером — існує ціла ієрархія функціонерів і керівників, представлених такими особами, як головний інженер заводу, його генеральний директор, голова корпорації, виконавча рада правління, та самим правлінням компанії. Легко зрозуміти, що відповідальність за нещасні випадки на виробництві, невідповідний рівень заробітної плати або антисанітарні умови праці губиться на шляху від першої до останньої ланки цього ланцюжку[317].

Криза, яка супроводжувала описаний нами перехідний період до індустріалізації, може трохи пояснити ті труднощі, які йшли пліч-об-пліч зі скасуванням старого сімейного укладу новим, де інституції та суспільні відносини, засновані на абстрактних принципах, витісняли дружні та кровні зв’язки. Ще й до сьогодні повсюди, у тому числі й у великих містах, зберігаються деякі «ретроградні» родини, зосереджені на самих собі, котрі підпорядковуються старому ідеалові виховання дітей винятково у сімейному колі. Але й вони поступово зникають під тиском невблаганних вимог нових умов життя. Згідно з думкою деяких сучасних педагогів і психологів, сімейна освіта повинна бути лише одним із різновидів пропедевтики суспільного життя поза межами родини. Добре проаналізувавши сучасні теорії, можна побачити, що вони дедалі частіше радять відривати індивідуума від сімейного середовища, звільняти його, так би мовити, від сімейних «чеснот». Можна навіть назвати цей відрив і звільнення основними й обов’язковими умовами будь-якої адаптації до «практичного