Бгаґавад-ґіта - Автор невідомий
17. Про дію потрібну й заказану знати годиться,
І теж про без-дію; шлях дії — завжди таємниця.
18. Хто дію в без-дії, без-дію у дії вбачає,
Достойно той серед людей свої справи кінчає.
19. Хто здійснює без розрахунку свої починання,
Той дію спалив пізнанням і досяг осяяння.
20. Хто, діючи, на результат не плекає надії,
Той — вільний, той — зайнятий ділом — нічого не діє.
21. Хто пристрасті власні приборкав, той, зайнятий ділом,
У гріх не впадає, бо діло він здійснює тілом.
22. Вдоволений всім, що б там доля не слала для нього,
Без зла і злоби — чи поразка, а чи перемога, —
23. Він в мудрості вільний, здолавши любов і відразу,
І діло, що звершив як жертву, зникає відразу.
24. Жертовником, жертвою, полум’ям жертви є брагмо,
Куди не прямуєм, із ним ми з’єднатися прагнем.
25. Богам офірують пожертву одвіку йоґини,
І в полум’ї жертви офіра ніколи не гине.
26. Той власні чуття свої кинув у пломінь покути
І палить бажання, і пристрасті хоче забути,
27. А той свою силу життєву приносить у жертву,
Живу свою кров оберта добровільно у мертву,
28. Майно, навіть подвиги — бачачи в цьому загрозу —
У полум’ї палить нещадно, лишаючи розум.
29. Той вдихові видих, а той видиханню вдихання
Приносить в офіру, гартуючи дух ненастанно,
30. Той їжу обмежує й так, очищаючись, гасне,
У жертву життю віддає він життя своє власне.
31. Той брагмо досягне, хто жертви скуштує амріту,
Не жертвуєш сам — не зазнаєш блаженного світу.
32. Як бачиш, всілякі є жертви, призначені Богу,
Від діла виводять вони на спасіння дорогу.
33. Хто жертвує розумом, ліпше, ніж жертвує річчю,
Бо розум панує над тілом, як день понад ніччю.
34. Припавши до вчителя стіп, правду звідувать личить,
Мудрець-правдовидець у неї тебе втаємничить.
35. Збагнувши цю мудрість, зумієш спокуси збороти,
Пізнаєш в собі і в мені розмаїті істоти.
36. Хоч би у житті ти був навіть по вінця гріховен,
Крізь зла океан провезе тебе мудрості човен.
37. Як в попіл поволі вогонь перетворює дрова,
Так мудрість діла спопелити дощенту готова.
38. Немає учителя в світі над мудрості слово,
Воно до рятунку приводить завжди поступово.
39. Той, хто потягнувся до нього, хто пристрасті знищив,
Знання здобуває і мудрості благо найвище.
40. Безвірнику хтивому порятуватись не вдасться,
І він не зазнає ні іншого світу, ні щастя.
41. Хто мудрістю сумніви знищив, чуттям володіє,
Той відданий Богові і непричетний до дії.
42. Щоб в серці твоїм не гніздились жадання безумні,
Мечем пізнання розсікай в ньому, Арджуно, сумнів».
ПІСНЯ П’ЯТА
ЙОҐА ВІДРЕЧЕННЯ ВІД ДІЇ
1. «Ти, — Арджуна мовив, — і зречення хвалиш, і діло.
Що краще із них? Розтлумач-но мені зрозуміло».
2. «Обидві до блага ведуть, — каже Крішна, — дороги.
Та зречення шлях переважить діяльності йоґа.
3. Стійким санньясином є той, хто приборкав бажання,
Крізь сумнів привів протилежності до поєднання.
4. Діянню знання мудрий протиставляти не стане,
Одного досягши, плід другого також дістане.
5. Один до блаженства крізь роздуми санкг’ї приходить,
А іншого — діло і вперте старання приводить.
6. Відрікся від дії — тяжка твоя путь до спасіння,
Сподвижника зразу чекає нове воскресіння.
7. Зливаючись з сутнім, чуття він скидає, як втому,
І діючи навіть, не брудниться зовсім при тому.
8. Хто істину відає, каже: „Не дію», одначе
Іде, відчуває, торкається, слухає, бачить,
9. Говорить, жує, засинає, приходить до тями.
„Це, — стверджує, — взаємодіють предмети з чуттями».
10. Хто діє для Бога чуттями і тілом, до того
Не липне лихе, як не змочує лотос волога.
11. Бо серцем, і розумом, і почуттями, і тілом
Очиститись може, як може очиститись ділом.
12. Хто дії плоди відкидає — Господній обранець,
Хто тільки плоди виглядає — нещасний їх бранець.
13. Не відає Атман мети ні в ділах, ні в мовчанні,
Він завжди щасливий у городі дев’ятибрамнім.
14. Всевишній не творить ні діла, ні плоду, ні роду,
Нічим не втручається у споконвічну природу.
15. Для нього одно — що гріховна душа, що побожна:
Невідання мла засліпити людину спроможна.
16. Хто ж волею Господа морок знанням переможе,
На того зійде, наче сонце, просвітлення Боже.
17. Хто в Богу себе усвідомить, утвердиться в ньому,
Розвіє гріхи і повернеться в світ цей потому.
18. Однаково дивиться мудрий на мавпу, брамина,
На пса і на того, хто варить у горщику псину.
19. Лиш той на землі подолав зваби марного світу,
Хто душу свою врівноважив, для брагмо відкриту.
20. Даремно радіти удачі, впадати у тугу,
Даремно страждати, долаючи серця недугу.
21. Хто в Богові щастя знайшов, вже ні холод, ні спрага
Не мучать його: він досягне найвищого блага.
22. Утіха тілесна до лиха веде, Каунтея,
Миттєва ця втіха, мудрець не насититься нею.
23. Кому — ще від тіла не вільному — вирватись вдасться
Від голосу пристрасті й гніву — той звідає щастя.
24. Хто в собі щасливий, хто духом своїм осяянний,
Той сутність збагнув, той наблизивсь до брагмонірвани.
25. Той брагмо здобуде, хто мислі здолає гріховні,
Поборе подвійність, порине у сфери духовні.
26. Лиш той, чиї мислі ні гнівом, ні хіттю не скуті,
Хто Богові відданий, — той лиш наблизивсь до суті.
27. Хто в себе заглибивсь і погляд спинив на міжбрів’ї,
Крізь ніздрі вдихаючи і видихаючи рівно, —
28. Приборкає розум і серце, чуття переборе,
Здобуде свободу, забуде про страх і про горе.
29. Пізнавши мене, неподільного світу владику,
Здобудеш навіки ти радість блаженства велику».
ПІСНЯ ШОСТА
ЙОҐА САМОВЛАДАННЯ
1. «Той йоґин, хто діло вершить, не жадаючи плоду,
Не кинувши огнище хатнє, не зрікшися роду.
2. Затям собі: зречення тільки веде нас до йоґи,
Її не досягнеш, чуття не приборкавши строго.
3. Лиш дія веде нас до йоґи мовчання, а далі
Лиш той, хто збагнув її, втішиться в спокої сталім.
4. Тоді він байдужий до справи, до слави, до дії,
Бо вищою мудрістю вже назавжди володіє.
5. Піднявшись увись, опускатися долі негоже —
І другом, і ворогом кожен собі бути може.
6. Соратник собі, хто у герці себе переможе,
А хто не зумів — сам з собою у стані ворожім.
7. Хто в битві себе переміг, той досяг рівноваги, —
Не знає він щастя, ні
