Бгаґавад-ґіта - Автор невідомий

„Господь є усе», — мислить важкодоступний магатма.

20. Бо навіть такі, які пристрастям тільки покірні, —

Природі своїй, наче власній обітниці, вірні.

21. Яким не приносив би ідолам смертний офіру,

Йому непорушну його посилаю я віру.

22. Він кріпиться духом від неї, і блага жадані

Від неї бере, хоча мною усі вони дані.

23. Та знай, що плоди тої віри минущі й нужденні —

Приходять мої послідовники тільки до мене.

24. Що справжній я — непроявленний, немудрі гадають,

Вони мене неперебутнього зовсім не знають.

25. Я недосягненний, я схований в майї духовній,

Не знає мене, нерожденного, світ цей гріховний.

26. Я знаю усе, що було і що має настати,

Про мене одного заказано смертному знати.

27. Приваба й відраза народжують, Арджуно, сумнів,

А в сумніві знак роздвоєнства постійно присутній.

28. Блаженним є той, хто здолати зумів роздвоєнство,

Несхитний в обітниці — перед порогом блаженства.

29. Хто в мені одному шукає від смерті притулку,

До брагмо ступив на єдину дорогу рятунку.

30. А хто мене знає як сутність, як Бога, як жертву,

Той духом несхибним до мене приходить у смерті».

ПІСНЯ ВОСЬМА

ОСЯГНЕННЯ ВСЕВИШНЬОГО

1. «А хто ж такий Атман і що таке карма і брагмо?

Скажи, як ввійти мені в вічної сутності брами?

2. Хто жертви володар, як він проникає у тіло?

Як духом його осягти, коли тіло зотліло?»

3. «Знай, брагмо є вічне, а Атманом є самочинне,

А кармою зветься народження й смерті причина.

4. Знай, сутність найвища міститися може у плиннім,

А жертва просвічує в тілі, як світ у краплині.

5. Хто з тілом прощаючись, не забуває про мене,

Той в сутність вступає мою, у буття незнищенне.

6. Яку ти у смертну годину пригадуєш сутність,

До тої прямуєш і в ній будеш завжди присутній.

7. Отак без вагання тримайся мене під час бою,

Вручи мені серце і розум — я буду з тобою.

8. Хто вправами йозі готовий вручити свідомість,

Той втратить дрібне, але прийде до Бога натомість,

9. До вічного духа, малого, як зернятко маку,

Творця осяйного, що знищує темінь і мряку.

10. Хто в смертну годину присягу свою не порушить,

Спрямує всю силу в міжбрів’я — досягне пуруші.

11. І ще я відкрию тобі: у минущому світі

Подвижники — ті, що звільнились від прагнень і хіті.

12. Замкнувши для серця свого всі ворота і брами,

Життєві потоки тримають у мозку, як в рамі.

13. Хто ом вимовляє священне, як брагмо, єдине,

Той тіло лишає, до мене іде щохвилини.

14. Для йоґинів вірних з думками про мене щомиті

Дороги до мене, о мужній, постійно відкриті.

15. І хто за життя досконалість найвищу з них має,

Народжень нових на землі той уже не зазнає.

16. Світи, пам’ятай, кругообіжну мають основу,

Досягши мене, вже ніхто не народиться знову.

17. Хто знає світ Брами, його пізнає через очі:

Поділений він рівномірно на дні і на ночі.

18. Йде за непроявленим ночі проявлене днини —

У світі проявленого непроявлене гине.

19. А скільки істот, що за темені зникли поволі,

З’являються разом із променем на видноколі.

20. Та знай, що буття непроявлене ще не єдине,

Є й вічне, яке із істотами разом не гине.

21. Це непроявленне, це вічне, це неперехідне —

Верховна оселя моя. І лиш хто його гідний,

22. Той вже не народиться знову. Він буде по смерті

З тим духом найвищим, що Всесвіт на нім розпростертий.

23. Повернеться чи не повернеться йоґин — не бійся, —

Тобі сповіщатиму я, о найкращий з індійців.

24. При світлі, у час, коли сонце на північ запрагло,

Хто брагмо досяг, той по смерті вступає у брагмо.

25. При темені, в пору, як сонце на південь вертає,

Вмираючи, йоґин іще народитися має.

26. Одвічні дороги ці світу складають основу:

Одна без повернень, а друга вертається знову.

27. Не буде блукати, хто знає про дві ці дороги;

Ніде і ніколи не зраджуй, мій витязю, йоґи!

28. За подвиги й жертви утішишся свіжістю плоду:

Одвічна обитель тобі буде в винагороду».

ПІСНЯ ДЕВ’ЯТА

НАЙПОТАЄМНІШІ ЗНАННЯ

1. «Відкрию тобі сокровенне знання, — мовив Крішна. —

Пізнавши його, ти позбудешся сумнівів грішних.

2. Бо ця таємниця є мудрості вияв найвищий,

Збагнувши її, ти пройдеш через пломінь очищень.

3. Хто цього закону не визнав, зазнає покари,

І знову до смерті ітиме шляхами самсари.

4. Весь світ, що його навкруги розпростер я, — минущий,

В мені — всі істоти його, тільки я вічносущий.

5. Хоч я — не в істотах, збагни мою владарську йоґу, —

Я — їхній носій і творець, їх пускаю в дорогу.

6. Як вітер, що простір увесь заповняє собою,

Отак всі істоти земні у мені і зі мною.

7. Усі під кінець у мою вони входять основу,

А потім наново усіх я відроджую знову.

8. Творю їх постійно, не маючи власної вроди,

Помимо їх волі — творю їх по волі природи.

9. Та знай же, звитяжцю, що цим я не скований ділом,

Не скований ділом, тому що не скований тілом.

10. Чергую незмінно я спокій і рух у природі,

Тримаючи світ у постійному круговороті.

11. І хто зневажає мене за людини подобу,

Той сутність сприйняти не годен, а тільки оздобу.

12. Та знай, що діла їх нікчемні, фальшива наука,

Вони, заблудивши, попали під демонську руку.

13. А душі великі в мені убачають священне —

Начало духовне й начало життя незнищенне.

14. Обітницям вірні, надійні у вчинку і слові,

Вони мені, Арджуно, завжди служити готові.

15. І ті, що у жертву мені свою мудрість приносять, —

Єдиного у многоликості вічній підносять.

16. Я жертва й жертовник водночас, я — предкам офіра,

Я — масло й вогонь, я основа прадавньої віри.

17. Я — світу земного і мати й отець-вседержитель,

Ріг, Сама, Яджур-вед носій і вогонь-очиститель.

18. Я — свідок, володар, опора, я — вічності сім’я,

Я — дім і дорога, я — зникнення і воскресіння.

19. Спадаю на землю дощем і спекотним паланням,

Я — сат і асат — існування і неіснування.

20. Хто відає веди, та не подолав свої вади,

Благають, щоб я їх у царство небесне спровадив.

21. Зазнавши блаженства, до смертних вертаються знову,

Щоб сходженням