Бгаґавад-ґіта - Автор невідомий
9. Не можеш думками, нащадку ясний кауравів,
До мене наблизитись — спробуй тоді через вправи.
10. Коли ж і на вправи твоє неподатливе тіло,
До мене наблизитись можеш завжди через діло.
11. Якщо ж ти в стремлінні до мене й на діло нездатен,
Тоді відречися уже від його результатів.
12. Бо ліпше від вправи — знання, від знання ліпший роздум,
Відмова від плоду діяльності — краща ніж розум.
13. Від заздрості і співчуття, від терпіння й страждання,
Від гніву, омани, майна, милосердя, кохання
14. Завжди вільний йоґин, упевнений і незворушний,
Він серце віддав мені, розум віддав мені й душу.
15. Ніхто не тікає від нього і він ні від кого,
Він вільний у вчинках і мислях — приймаю такого.
16. Кого самолюбства і чванства не тиснуть окови,
Хто все задля мене покинув — приймаю такого.
17. Хто пріч відійшов і від доброго і від лихого,
Здолавши любов і ненависть, — приймаю такого.
18. Хто рівний до недруга й друга, хвальби і прокльону,
До холоду й жару, до злого і доброго тону,
19. До слави й ганьби, до прихильного слова і злого,
Хто в помислах непогрішимий — я кличу такого.
20. Хто йде таким шляхом несхибно, хто вірою дише,
Хто прагне мене осягнути — до мене найближчий».
ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА
ПОЛЕ ЗНАННЯ І ПІЗНАВАННЯ ПОЛЯ
1. «Іще розтлумач, — мовив витязь, — пракріті й пурушу:
Знання і предмет пізнання розрізнити я мушу».
2. «Затям же, знанням, — мовив Крішна великий, — є поле.
Та хтось же працює, щоби не було воно голе.
3. Приймай мене тим, хто науки поля усі звідав,
Бо той, хто пізнав тіло й душу, йде мудрості слідом.
4. Яким є це поле знання, звідкіля і що значить,
І ким є той, хто пізнає, я тобі розтлумачу.
5. У гімнах не раз вже співали про це ріші мудрі,
Згадай-но хоча би священні рядки Брагмасутри.
6. Основа особи, омана, осягнення суті,
І вигонів п’ять, де чуттів одинадцять пасуться,
7. Огида, прив’язаність, радість, вдоволення, воля —
Ось, коротко, те, що потрібно віднести до поля.
8. Смиренність, повага до вчителя, самовладання,
Терпіння, відвертість, чеснота, відсутність жадання,
9. Відчуженість від насолоди, багатства і блага,
Байдужість до болю, до старості й смерті зневага,
10. Думок рівновага у справах невтішних, при тому
Від кревних відреченість — сина, дружини, від дому,
11. На мене скеровані мислі, відсутність гордині,
Віддаленість від товариства в пустельній яскині.
12. Знанням є осягнення правди, оманою — решта,
Найвищою стійкістю тільки усе це збагнеш ти.
13. Затям собі, як увійти у безсмертності браму:
За межами наших чуттів лежить вічності брагмо.
14. Усюди у нього є руки, і ноги, і очі,
Воно проникає, де тільки проникнути хоче.
15. Чуттями всіма володіє, од всіх незалежне,
Нічим не обмежене, в проявах власних безмежне.
16. Незрушне воно і ніколи не знає спокою,
Далеке й близьке, у тобі воно й поруч з тобою.
17. У всьому воно і постійно у сутності власній —
І творить істоти і знищує їх одночасно.
18. Воно — світло світу, воно — протилежність темноті,
Знання і мета, воно в кожній присутнє істоті.
19. Так поле, знання, та предмет пізнання поясняю:
Збагнувши це, бхакта мій в моє бування вступає.
20. Іще необхідно пракріті й пурушу розкрити.
Вони — віковічні, та зміни ідуть від пракріті.
21. Пракріті-природа — основа причинності й дії,
Пуруша-душа — це страждання і радості вияв.
22. Пуруша прямує до ґун — до гармонії, вроди,
Приводить поєднання їх до обнови природи.
23. Великий Владика, твердий, непідкупний, незрушний,
Найвищий Господь — ось хто в тілі пракріті — пуруша.
24. Хто з ґунами разом пракріті й пурушу пізнає —
Хоча і живе, та народжень нових не зазнає.
25. Одні пізнають в собі Господа силою мислі,
А інших до нього приводять діла безкорислі.
26. І ті навіть смерть подолають свою, що учення
Про Бога приймають від інших, немов одкровення.
27. Хто бачить: Всевишній пронизує кожну істоту,
У плинному вічне той спостерігає достоту.
28. Хто Господа бачить у всьому і всюди незмінно,
Не шкодить собі, іде шляхом найвищим постійно.
29. І той, хто збагнув, що природа всі звершує дії,
А розум — без-дія, той справжнім знанням володіє.
30. Той також до брагмо приходить, хто передбачає,
Що кожна частина у цілому перебуває.
31. Знай, Атман ніколи й ні в чім не плямується ділом,
Він непроминальний, хоча й нерозлучний із тілом.
32. Як простір не плямиться, в кожну проникши щілину,
Так в кожному тілі не плямиться Атман, мій сину.
33. Як сонце єдине освітлює гори і доли,
Так само і поля господар освітлює поле.
34. До Бога ідуть, хто зумів оком мудрості вздріти
Звільняння істот від тілесної форми — пракріті».
ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА
ТРИ ҐУНИ ПРИРОДИ
1. «І є ще найвище знання, — мовив Крішна, — пізнали
Аскети його і здобули у нім досконалість.
2. Хто сперся на нього, в мою проникає основу,
Той смерті не знатиме і не народиться знову.
3. Є лоном моїм вічне брагмо, я кидаю в нього
Насіння своє для народження всього земного.
4. Для всякого тіла, де здатне воно виникати,
Лиш я — його батько, а брагмо одвічне — це мати.
5. І саттва, і раджас, і тамас — це ґуни пракріті,
Що тіло одвічного міцно зшивають, як ниті.
6. З них саттва — побожність, нема на ній жодної плями,
Вона наділяє нас щастям, здоров’ям, знаннями,
7. І раджас — це пристрасть, і ким вона заволодіє —
Пов’яже його нерозривними узами дії.
8. А лінощі, заздрість, невігластво зроджує тамас —
Брехливими всіх вона прагне приспати устами.
9. До щастя зве саттва, а раджас до пристрасті манить,
Породжує неуцтво тамас, і розум туманить.
10. Подолані раджас і саттва — підноситься тамас,
А раджас і тамас побореш — то саттва зосталась.
11. Допоки вона перевагу утримує, доти
Струмує проміння знання від твоєї істоти.
12. А гору бере почуття із потребою дії —
Всією істотою раджас тоді володіє.
13. Коли зледащів хто, зробився байдужим до всього —
Це тамас святкує в єстві у його перемогу.
14. При саттві в людини земні завертаються строки,
Й вона потрапляє туди, де боги і пророки.
15. Знай, пристрасні, вмерши, у кармі відроджені будуть,