Бгаґавад-ґіта - Автор невідомий
16. Плід саттви — це доброї справи висока свідомість,
Плід раджаса — муки, а тамаса плід — невідомість.
17. Від саттви іде пізнання, йде від раджаса — хтивість,
А тамас породжує неуцтво й непросвітлимість.
18. Хто в саттві — йде в гору, хто в раджасі — посередині,
Хто в тамаса темного владі — на самій долині.
19. Той, хто в пізнанні, окрім мене, нікого не знає,
Вступає у ґун володіння, у мене вступає.
20. Хто ґуни всі три перейшов у стремлінні упертім —
Звільнився навік від народження, старості й смерті».
21. «По чім же того, хто всі ґуни пройшов, розпізнати?
Скажи, що чинив, як спокуси зумів подолати?»
22. «Хто перед приходом знання, незнання, а чи діла,
Не плаче й не прагне, щоб вийшли вони з його тіла,
23. Стійкий, незворушний у радості й горі, мов камінь,
Стійкий у хулі і хвалі почуттями й думками,
24. До друга і недруга рівний, байдужий до слави, —
Той ґуни здолає, земні покидаючи справи.
25. Хто тільки до мене безмежною вірою прагне,
Той, ґуни земні перейшовши, вступає у брагмо.
26. Бо я є оселя того, хто не відає скону, —
Оселя безсмертного блага і правди закону».
ПІСНЯ П’ЯТНАДЦЯТА
ЙОҐА НАЙВИЩОГО ДУХУ
1. «Довідайсь про дерево вічне баньян, — мовив Крішна, —
Донизу гілками, а з коренів — крона розкішна.
2. Угору й донизу сучки його — з ґун, а коріння
Додолу, то наче у світі людські покоління.
3. На дереві тому початку й кінця не збагнути,
Ударом меча лиш коріння оте розітнути.
4. Ставай на дорогу, з якої уже не звертати, —
Веду я до вічного духа, де світу початок.
5. Без гордості і без принижень, без вигоди й цілі
У царство найвищого Атмана входять прозрілі.
6. Не гріти там сонцю і місяцю там не світити,
Звідтіль не вернутися — там моя вічна обитель.
7. Лиш частка мене є живими істотами в світі,
І манить до себе чуття із природи-пракріті.
8. Вселяючись в тіло або виселяючи звідти,
Всевишній розносить чуття, наче запахи вітер.
9. Він слухом, і зором, і нюхом, і смаком заразом —
Сюди долучити потрібно ще доторк і розум.
10. В оточенні ґун розкошує, до втіхи охочий,
Та суть перевтілень побачать лиш розуму очі.
11. Його просвітленні у власному „я» розпізнали,
Не вгледіли розумом й духом лиш недосконалі.
12. Від мене йде світло, яке опромінює світ цей,
І сонячне, місячне, зоряне світло — теж звідси.
13. Заради життя я спускаюсь на землю звисока,
Істоти земні життєдайним напоюю соком.
14. Вогнем стаючи, у тіла всіх живущих вступаю,
І їжу засвоїти тілові допомагаю.
15. Я — в кожнім. Без мене не маєш чуттів, ані знань ти,
Всіх вед я тлумач і водночас творець я веданти.
16. Пуруші є — плинний і вічний, один — всередині
Істот всіх земних, ну а другий — на ясній вершині.
17. Є третій — найвищий пуруша, він вічно триває,
Він — Атман на ймення, світами трьома він владає.
18. Та я понад плинним і понад одвічним так само,
Тому наречений у ведах я Пурушоттама.
19. Хто духа найвищого в мені пізнав, просвітленний,
Той вірний мені і єством усім прагне до мене.
20. Я мудрість тобі возвістив сокровенну, щоби ти,
Осягши її, те здійснив, що повинен здійснити».
ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА
БОЖЕСТВЕННІ І АСУРИЧНІ НАТУРИ
1. «Безстрашність і стійкість, — вів Крішна, — у вивченні йоґи,
Жертовність і самовладання, подвижництво строге,
2. Вгамованість, умиротворенність, м’якість, правдивість,
Відреченість, скромність, незлобність і некорисливість,
3. Терплячість, бадьорість, незламність, відсутність гордині —
Приносять божественне благословення людині.
4. Пихатість, невігластво, грубість, чванливість натури —
Такими для долі земної вродились асури.
5. Затям же: дорога блаженних веде до свободи,
А доля асурів їх тільки в тенета заводить.
6. Тож, Арджуно, запам’ятай: в світі цьому боги є,
Але ж і в ясних небожителів теж вороги є.
7. Не знають пристойності, ані моралі ці люди,
Живуть за законами кривди, обману, облуди.
8. Для них світ минущий — без правди, основи, Ішвари,
Він виник не з карми, а з Ками звабливого мари.
9. Безумці, вони розсівають злобу і ненависть,
Злочинці, ворожі життю, всьому світові навіть.
10. Погрузлі в лукавстві, брехні, у надмірності блудства,
Живуть за брудними законами користолюбства.
11. Як хіть свою задовольнити — думки їх єдині,
Єдине у них виправдання — що світ такий нині.
12. Їх в’яжуть, як змії, розпусти і злобності пута,
Думками про розкіш і скарби душа їхня скута.
13. Сьогодні утіха одна, друга буде потому,
Ті речі мої, ці я візьму з сусіднього дому.
14. Того я убив, з цим розправитись завтра удасться,
Я сильний, у всьому мене супроводжує щастя.
15. Я знатний, багатий, зрівняється хто ще зі мною?
Так мислить обійнятий заздрістю і глупотою.
16. Порочні думками, заплутавшись в хитрощів сіті,
Вони потрапляють до пекла, брехливі й неситі.
17. Пихаті, корисливі, сповнені безуму, хтиві,
І жертви приносять вони незаконні, фальшиві.
18. Невдячні, лихі, криводушні у слові і ділі,
Мене ненавидять в чужому і власному тілі.
19. Їх, заздрих, нікчемних, нестриманих і деспотичних,
В потоці життя я у лонах селю асуричних.
20. В кільці нескінченних народжень в цих лонах вони ще
Мене навіть не осягнувши, йдуть шляхом найнижчим.
21. У пеклі ворота є три, які гублять людину:
Зажерливість, хтивість і гнів — їх потрібно покинуть.
22. Людина, звитяжцю, яка обминула ці брами,
Досягне блаженства, в ворота ступаючи Брами.
23. Хто вічні закони міняє на вигідні власні,
На шлях щонайвищий не ступить, не матиме щастя.
24. Знай, шастри писання — для тебе закон від сьогодні,
Звершити тобі, що записано в тому законі».
ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА
ТРИ РІЗНОВИДИ ВІРИ
1. «А ті, які, шастри відкинувши, в вірі зостались, —
Який їхній стан, Крішно: саттва, чи раджас, чи тамас?»
2. «Троякою є віра тих, що у плоті рожденні:
Є віра духовна, чуттєва і є віра темна.
3. Знай, суті людини і віра її відповідна,
Із віри людини і суть її, Арджуно, видно.
4. Блаженні несуть жертву Богові, хтиві — ракшасам,
А темні — видінням і духам найвищим тим часом.
5. Хто чинить насильство над тілом, зневаживши шастри,
Хто прагне в розпусту, неначе у пастку,
