Українське письменство - Микола Зеров

йому, як видатному економістові і членові укр. партії соц.-федералістів, запропоновано було зайняти місце генерального секретаря по фінансових справах в першому українському правительстві. По виході з уряду Туган-Барановський віддав свої сили кооперативній роботі, якою щиро захопився і якій присвятив кілька наукових і популярних праць, складених українською мовою. Професорська діяльність небіжчика проходила в Петербурзькім університеті (звідки його один час було усунуто з наказу Міністерства освіти р. 1899-го), Петербурзькій політехніці і Українському державному університеті в Києві. З заснуванням Української Академії наук М. І. було обрано штатним (ординарним) академіком по економічному одділу, але взяти ближчу участь в роботі Академії йому вже не довелось. Смерть М. І. Тугана-Барановського — велика, невідшкодовна втрата як для української науки, так і взагалі для всього нашого культурно-громадського життя.

1919

Н. М. Кибальчич{78}

Перед Різдвяними святами ц. р. в Лубнах на Полтавщині померла українська письменниця Надія Матвіївна Кибальчич, мати і соіменниця більш відомої Надії Кибальчич-Козловської. Од покійної лишилась деяка літературна спадщина і велике листування. В українській літературі Н. М. знана з псевдоніму свого Наталка Полтавка, котрим підписувала свої оповідання і начерки, що містилися в галицькій «Зорі» 90-х рр. («Баба Яга», «Самовродок» і др.) і «Літературно-науковому віснику» за перші роки його існування («Зустріч», «Його право», «Останній раз», «Кому яке діло», «Чайка» і др.).

1919

Українське письменство в 1918 році{79}

Той широкий розмах, якого набуло українське життя за останні два роки, не вповні сприятливо позначився на нашій літературній продукції. Коли досі наш національний рух був рухом здебільшого літературним, і кожна нова людина, що ставала під його прапор, так чи інакше повинна була випробувати свої сили на службі українському слову, — так тепер найбільшу вагу придбало життя політичне, і всі свідоміші елементи нашого народу, вся наша невелика числом інтеліґенція була мобілізована в інтересах державного будівництва України. При літературній роботі залишилися тільки старі, давно випробувані партизани. Але і їх праця не могла як слід наладитись, з огляду на зовнішні обставини нашого життя. Загальний хаос і руїна, тяжка спадщина чотирилітньої війни, політична боротьба з усіма кривавими її перипетіями розпорошували увагу, певно, не одного з майстрів рідного слова, не давали їм зосередитись, переносили їх в сферу жорстокої сучасності. Художня творчість замовкла, припинялась, бо завше так буває inter arma…

…и лик склоняет Урания, когда встает и кличет месть.

І все-таки, як не важка була загальна обстановка, як не тяжко було українському інтеліґентові працювати в різних галузях широкого і надзвичайно ускладненого життя, з якими труднощами не довелось боротися видавництвам і часописам, а літературна продукція наша в 1918 році стоїть безмірно вище, ніж стояла вона в р. 1917.

Поновилася і дала свій плід робота старих видавництв, приглушених переслідуваннями українського слова в часі війни, відродилися молоді підприємства, засновані перед двома-трьома роками, і одразу розвинули видавничу роботу в таких розмірах, які ще три-чотири роки тому могли б видатися неймовірними… Центром видавничої діяльності лишився Київ, де, помимо місцевих підприємств, осіли видавництва петербурзькі — старе «Благодійне товариство» і нове «Друкар», але українська книжка друкується скрізь, не виключаючи навіть найглухіших кутків провінції. Великі видавничі заклади засновуються не тільки в Харкові (видавництво кредитового союзу кооперативів), Катеринославі, Полтаві, а і в таких невеликих порівнюючи містах, як Черкаси, де широко розгорнуло свою роботу товариство «Сіяч». Коли приглянемось до роботи наших видавництв в минулому році, то виразно добачимо, що на першому місці стоять видання утилітарні — словники української мови, «самоучители», термінологічні словарики (число політичних брошур значно підупадає) і, головним чином, підручники для української школи. Одначе сими виданнями справа не обмежилась. Новонароджений український читач, що ще на протязі минулого року розібрав старі запаси довоєнних та дореволюційних видань по книгарнях, знову зажадав лектури. І от один за одним починають перевидаватись українські повістярі й поети, як старшої, так і молодшої ґенерації. В довгій низці передруків на першому місці треба поставити однотомове видання Котляревського, випущене «Віком», і розпочате «Криницею» п’ятитомове видання Квітки-Основ’яненка, третій том якого нещодавно вийшов з друку. Т-вом «Серп і молот» випущено кілька книжок Стороженка, книгарнею Череповського — «Кайдашеву сім’ю» Нечуя-Левицького, т-вом «Сіяч» в Черкасах — «Старосвітські батюшки та матушки» того ж таки автора і «Великий шум» Франка, т-вом «Дзвін» І том оповідань Дм. Марковича. Із літературного здобутку письменників середульшої ґенерації — з’явився в друку сливе повний збірник творів Коцюбинського в п’яти книжках (т-во «Криниця»), закінчений восени 1918 р., І том писань Вол. Леонтовича (вид. «Вік»), і дві збірки нарисів і оповідань Мих. Грушевського. Перша