Українська література 17 століття - Автор невідомий
І зогрій духом святим в нас хладнії серця, молим тя прісно о то од всього серця.
0 ЧАСАХ ПОГОДНИХ І О НЕПОГОДНИХ
Єжели прилучиться в котрий час погода, тогда людєм биваєт особна вигода,
Бо в погоду і смутний веселим биваєт
і в той час змало скорбі своєй забиваєт;
1 работающим ліпш тогда работати —
чисто за всякую річ руками ся взяти;
Паче ж подорожнім безскорбна дорога, котрії тогда безпреч о то молять бога.
А в безведрноє врем’я вся твар дряхлуєт і не мало, леч кріпко серце болізнуєт,
Бо і статчина оних часов надсаждаєт, которая в поїздах часто работаєт.
І особ чоловіку часові утрата
і на харч грошовая даремно ізтрата.
І непогоду давай, боже, когда треба,
а тогда удержуй, як її нам не треба.
Тілько ж во всяких речах воля твоя, боже, і твоя, владичице і наша госпоже!
Єднак просим, подавай і безведрность мірно, жеби християнський род не тужив безмірно.
О ШКОЛЯРАХ, ДРОВА КРАДУЩИХ,
І О ШКОЛІ
Школа — церковний угол, так ся називаєт,
кгди ж церковних набоженств дітей иаучаєт.
І, що в церкві правять, то в школі знайдуєт,
а безчиній в ній жадний нікгди не знайдуєт,
Бо, мовять, школа всяким странним дом..єст вольний, але, єднак же, праве он не своявольний.
І причетниками теж школярі ся іменують, , поневаж церкві святой щире услугують.'
А що часом вкрадуть дров, же не міть где взять,' міщане і селяне не хотять купувать.
А знаю, же б тим ділом люде не згрішили, іж би когда на який возок ся зложили.
Годило б ся церковним слугам то вчинити або з двора готових їм не зборонити.
Могло б милостинею й тоє ся назвати, а їм би рачив за то бог нагорожати.
Приповість же в школяров: не вкрав, але достав,— а ти, боже, за дрова гріха їм не постав.
А по-козацький, хоч вкрав, то мовять, же добув — кождий, розумію, козак о том слові чув.
А ви, панове, за сей вірш не подивіте і хто його написав, і того простіте.
О СОБОРНОМ ТРУЖДАНІЇ
Не дармо повідають, где, мовять, людей купа, там не буде боліти праве нікгди у пупа.
І у гурту, теж мовять, їсться спорно й каша,— правдивая то з віку реч і приповість наша.
І священик теж мовить: «Миром богу ся молім»,— і ми не надсядемся, єсли тоє сотворим.
Бо тяжкая робота єдного надсаждаєт
і працюючим збитнє здоров’я умаляєт.
І для того треба нам собором працювати і, як могучи, своєй силки остерігати.
О УПАДАЮЧИХ ХРИСТИЯНЄХ В НЕВОЛІ БАСУРМАНСЬКІї
Чтущи мні книги, в єдин час так начитав-єм слово, і, где оно єст, ах, запам’ятав-єм,
Же жиючих в неволях вельми похваляєт і блаженними оних людей називаєт.
Ми ж речем: не дай боже тих блаженств нам міти, але, жеб не дождали їх наші і діти.
Бо в неволях і віру часом повреждають, кгди і басурманами іниї ставають,
А которий не станет, терпить зле неволю,
покуль умрет або бог визволить на волю.
І що там за розкош, і якоє блаженство,
же на всяк день в роботах злоє окрутенство. Разві котрий щасливий, будет жить поволі, і жону поймет вірну, єднак же в неволі. Поневаж в наш край і тих турці не пущають, аж кром фортелями котрими вихожають І, винїедши, тогда ся блаженним назвет,
кгди без скорбі з багатством бог його пронесет. А єднак нечестивих юж нравов набрався,
когда меж невірними людьми розживався — Смісиша-сь бо в язиціх, навикша їх ділом, іж оскверниша-сь мнозі душею і тілом.
Зачим не давай, боже, вірних в ту неволю,
леч храни, да будуть зде творить твою волю.
ВІРШ, ПРОЩЕНІЯ ПРОСЯЩИЙ,
ДО ВСЯКОГО ЧИНА ЛАСКАВИХ ЧИТЕЛЬНИКОВ
Кому вподобаєт та книга, благословіть,
а кому здасться злая, то прошу, не кленіть.
Із меж вас мієт бити, же всі біди знаєт,
прето нехай за сію книжку мя прощаєт.
А хто бід не познав, дай боже й не знати, хранить його божая нехай навік мати.
Кгди ж з віку такої скорбі не познав чоловік, аж по сії времена, по наш послідній вік.
А сам спаситель нехай в серця їх влагаєт, да кождий, сіє чтущий, мя благословляєт.
І благословившого, боже, благослови
і за увагу вічним царством нагороди.
О том зде молю тебе, сп.асителю-боже, і тебе, пречистая діво й госпоже.
СЕ ЖЕ ПАКИ ВІРШ ВМІСТО ПРЕДМОВИ ДО ЛАСКАВИХ І БЛАГОРАЗУМНИХ ЧИТЕЛЬНИКОМ, ОСОБЛИВЕ ДО ВІРШОПИСОВ
До чтущих написав-єм сіє прошеніє, іж би мні дарували прощеніє,
А барзій премудрості всякой навчонії а хочай і в науках простих цвічонії.
Хто віршописець зволить сію книгу читать,
то, где мало омильность взрить, не рач дивувать,
Бо інде і не равно силляв докладав-єм,
єднак їм приличностей большей покладав-єм; Может і сизора где знайти розерванна,
также і катенція где-кольвек неравна —
Кгди ж лятво ся чоловік скорбний помиляєт, хоч знаєт в чом і силу, також похибляєт, Поневаж всякому скорб способ одиймуєт, а благофортунному довціп услугуєт;
І аз, пишущи в розних місцях, омиляв-єм, же спокойного місця на тоє не мав-єм,
І, хоч мала книжка, рок-два компонував-єм,
іж щодень прешкоди в том завше дознавав-ем, Аж покуль оскудівший смисл могл то кончити,
а аще б не так, могло б больш ся розширити. Прето всякого чина до ног ся касаю
а за книгу ту од всіх прощен бить желаю.
* *
*
Грішний автор, або теж викладач віршов сих, будучи в гоненії, писав із скорбі їх.
Єднак охочий нехай хто-кольвек читаєт а трудившагося їми добре вспоминаєт,
Да і його бог также пом’янет самого
і сохранить за любов од всякого злого.
* *
*
Тому же подобноє автор докладаєт, хоч не годен, паки ім’я покладаєт:
ІзложитЕль віРшОв сих МнОгих благ вам желаєт, а НайпАче небесниХ добр щиро прияєт,
То єст всяКому чину бЛагостИ Христової,
Милості бозської всЕгда готової,
ВічНая бо заплаТа созданна впрод віка звлаща христолюбного ради чоловіка,
І милостям вашим зИчить то получити,
по Земном віку радость вічну Наслідити,
А нині чтущії се спасеннО здраВствуйте І весЕло о Христі Всі многолітствуйте,
Сего И паки обще всім желательствуєт і вседневНо Христа-спаса молебствуєт І покорно за сіє просить прощенія, зичачи божіяго благословенія.
* *
*
Сколько змоглем, в сей книзі віршов положив-єм, которими о розних річах доложив-єм.
Ви же, здраві, оную на втіху читайте
а писавшого єя, чтя, благословляйте.