Українська література 17 століття - Автор невідомий

і непремінним ласкам назавше вручаю.

* *

. * .

Богу ж даю і о сем благодареніє

а вам низькеє обще всім поклоненіє.

1 за всяку річ навік буди йому хвала

і пречистой матері всегдашняя слава.

Амінь.

* *

*

Тот же, що і в предмові вишшей пудписався а од бога і од вас ласки сподівався.

Котрую і днесь ласку втож мні показуйте і при добром здравії всі многолітствуйте.

* *

❖

Сим концем сія книга уже ся кончаєт, а писавший єя всім поклон оддавает.

ДРАМАТУРГІЯ

АНОНІМ

СЛОВО О ЗБУРЕНІЇ ПЕКЛА,

ЄГДА ХРИСТОС, ОД МЕРТВИХ ВСТАВШИ, ПЕКЛО ЗБУРИВ

Люципер мовить до Ада:

Знаю я, Аде, о том Христі много причин,

іж он єст од коліна Давидова Маріїн син, Которий сам себе сином божіїм іменуєт і чоловіком також називуєт.

0 том пророці здавна проповідують

і повість тую тілько дармо розмножують;

Од повшости тисящі богом і чоловіком його

визнавають, а наших собі за ні за що мають.

Але юж маю слуги в справах моїх біглих

не тілько на землі, але і на облаках світлих. Знаю я, що ся діє і на краю світа,

коли бог оснував землю і положив на ній

дочаснії літа. Так под небом і в морях і под землею що ся діє, знаю, в єдной годині през слуги свої много новин маю. А о том Христі і раз не знаю, но вісті певної єще ожидаю.

Дивная би то річ була, іж би бив на землі божий син;

Не могу і разумом поняти,

з которих би ся он могл причин взяти.

Знаю я єще і ангели, іж служать в небі богу,

а і о том ніт.............

Єще і на землі од слуг своїх много новин маю, а там єще певної відомості ожидаю.

А я тії справи, що бог сотворив, всі знаю,

а що ся іменуєт сином божіїм, того не разуміваю.

1 я бив-єм ангелом світлим і на облацєх жив

і всього ся там приглядів.

І знаю, що бог Адама создав од землі

і все живое, єже єсть на верх землі,

І в рай на востоці його посадив,

аби на землі бога і творця свойого хвалив. Але я тому барзо позавидів,

Адама і Єву ужем з розуму ізвів,

Іж божію заповідь преступили,— на то-єм привів, що ізгрішили.

А кгди згрішили, познали ся нагими,

Іж бог їм не хотів того гріха терпіти,

Послав ангела свойого і вигнав їх із райської розкоші,

*

Которої розкоші і розумом не поняти,

*

І од того часу ділай землю і в поті лиця твойого хліба

сніси,

а сього учинення свойого не віси.

В той час возрадойав-єм-ся і сміяв-єм з нього, же-м

привів,

що-м тоє одержав, чого-м хотів.

Албовім дев’ять хоров ангелов бог маєт, од которих завше хвалу приймаєт.

А я тілько помислив, зараз і струченний з неба,

і там мя посадив, где було мні треба.

Але то ся все стало з моєї причини,

*

Іж од древа заказаннаго зрадив овоц скоштовати

*

І єще-м ся о том старав,

аби ся мні Адам з потомством записав.

І сини Адамові на тоє подвів,

же Каїн Авеля із світа ізгладив.

0 од того часу зачав пекло будувати

і душі грішнії із сього світа ізбирати Із всім потомством. Ніхто мні не завидів.

Адама перворожденнаго запровадив

1 всіх дванадесять патріярхов

*

І царей незлічоних,

і рицеров барзо моцних,

Самсона барзо сильнаго

і цара Александра, всього світа можнаго,

І Давнда-цара, з которого плем’я Ісуса Христа

повідають

0 нем всі пророці, которії люд научають,

А пана мойого, Ада, і нас всіх в пеклі понижають,

*

Которих во одхланях моїх повно

*

І завше у мене їх єст много,

*

А хто ж у мене єще не будет,

той до скончання світа мене не забудет.

Ад до Люципера мовить:

Пане Люциперу, пане старосто,

хоч у тебе самого слуг тисящ сто,

Чомусь мні гадки великії в голові здоймають

1 фрасунки немалії мене строскають.

Зажиймо ми поради, а Христа того занехаймо,

і слуг своїх к себі заволаймо,

І кажімо ми їм, аби тому Христу дали покой,

жеби його не зачіпали, щоби і нам бив упокой. Мілем Лазара четверодневнаго у себе,

*

А кгди он заволав словом своїм кгвалтовим,

*

І вирвав у мене із зубов острих і притупив, которії собі од віка мів.

І тепер ся того бою,

жеби мні не було клопоту з тобою.

Люципер до Ада мовить:

Не фрасуйся, пане Аде наш!

❖

Хто вже не буде у тебе,

а ти будеш міти Іїсуса у себе.

Єсли ж то так страшен Маріїн син,

ово і я постараюся і буду шукати на нього яких

причин.

Уже напустив на нього жидов, і войшли у раду, аби на нього найшли фальшивую зраду,

І до того за злость його подмовив Іуду, аби видав Іїсуса до фальшивого суду.

Чинить ся богом, а хто ж перед ним стоїть?

Не вижу і я його, бо ся он і мене боїть.

А од тих апостолов дванадцяти

*

*

не будемо боязливими, хоч би било і тисящ

кілька двадцять.

І буду на нього міти сторожу пильную

од слуг своїх, од которих маю приязнь

прихильную.

В каждой годині буду знати,

*

Що той Іїсус будет уміти

і що будет чинити.

Ад до Люципера мовить:

Людиперу-старосто, добрий друже,

прошу тя, коло господарства мойого пильнуй

дуже.

Але рачте Христа не зачіпати,

бо мої усі жили починають дрижати.

Боюся я, аби мні не було яких страхов,

аби-сьмо не утратили пекельних кгмахов.

Люципер до А д а мовить:

Пане Аде мой, чому єси так боязливий?

Не бачиш перед собою войська, а так лякливий. Не тривож мене і моїх слуг вірних, которих маю і у сторонах чужих.

Але, Аде, добрую надію маю, душу Христову собі поймаю.

Зараз пошлю з войськом старшого воєводу Трубая, а другаго Бенеру под Єрусалим до великаго гаю, Аби Христа пильно стерегли,

жеби ангели душі його до неба не взяли.

Люципер до слуг мовить:

Гей, панове воєводи, пане Бенеро і ти, Трубаю, а я вас для того до себе волаю,

Жеби-сьмо поради зажили,

а того Іїсуса душі до неба не пустили,

Бо його жиди конечне разп’ясти мають

і о тоє пильно старають.

І нам ся о тоє пильно треба старати,