Українська література 17 століття - Автор невідомий

або теж пуд час і в шию кулаком даваєт.

І не ложную то я річ о том докладаю,

але по правді святой тоє вам ізвіщаю.

А так малих добре цвіч ведлуг твоєї уваги,

і не будеш терпіть за них од людей зневаги.

Я твоєї милості, як приятель, прияю і повторе учити дітей поражаю.

За що і од людей добрих будеш міти славу, і од господа бога особную похвалу,

О РАТАЯХ,

АБО ТЕЖ О ПАШУЩИХ ХЛІБ ЛЮДЄХ

Над всі ремесла потребнійшоє подобно

пахарство, же тоє всьому світу вигбдно.

Бо хоч би хто срібро і злото могл робити» а, не міючи хліба, злота не вкусити.

Мовленна тая річ, же хліб серце укріпить, . єсли хлібом животи чоловік покріпить.

І без хліба не мощно всяким пробувати, бо без нього з голоду могуть умирати.

І не тілько убогий хліба потребует, але й багатому оний не попсуєт.

Багатий єще большей хочет його міти, жеб по смерті його уживали й діти.

А так хліб святий всюда всім не безпотребен, але й невірним он на світі потребен.

А ти, госшда* безпреч хліба людям умножай і ДйВШШГО на ввесь світ його урожай.

О МУЗИКАХ,

МЕНОВИТЕ О ЦИМБАЛІСТАХ І О СКРИПНИКАХ

Веселоє ремесло музицтво, повідають,

же іграми своїми смутних пудвеселяють,

А веселії паче веселими бивають,

когда музики в скрипку і в цимбали іграють.

І чесно также собі на світі пробувають,

кгди ж і самому богу похвалу оддавають.

Поневаж, як іниї ремісники цех мають,

так і оні, спасет їх бог, в цеху зоставають,

І ведлуг церковного укладу поражають,

і до церквей божіїх свічі часто справляють.

А кгди б хто мовив, же легким хлібом забавляють — такий їм хліб господь дав — нехай не подивляють,

І хліба даремного нігде не уживають,

тільки його всякії през працю заробляють.

І прето, хто ремесла научаєт,

таковий менш простою роботою труждаєт.

Ремесло — свято діло, на світі ся знайдуєт, котрий з пильною його охотою патруєт.

І хто ремесла свойого завше часто пильнуєт, тому до його праці і сам бог пособствуєт.

Нехай же без ліності і музики іграють

і веселості людям молодим додавають,

А, наігравшися, нехай троха і спочивають

да по повной скляниці горілки випивають.

О ДРУКАРЯХ, ЩО КНИГИ ДРУКУЮТЬ

Пишу вірші друкарям, ремісникам славним, которії друкують книги православним

Людєм, бо всім діло їх свято єст і чесно, а барзій тим, котрії жиють благочесно.

Друкують же всякії церковнії обрядки і всі християнськії рознії порядки.

На книгах бо вірнії моляться ко богу і в книгах обрітають до неба дорогу.

Кгди убо правильнії книги хто читаєт,

таков бесіду з самим богом одправляєт.

Чирство же ся знайдуєт оних то ремесло, але ускрутно вельми оно і тяжестно.

А особливе ногам, очам иеспокойно і не обрітається в роботі покойно.

Поневаж бо, як начнуть потягати праси,

аж на главах їх в.скорі мокрі стануть власи,

Зачавши бо, мусять ся до поту труждати, аж разві внощі могуть ізмало поспати,

І в великий роботу празник оставляють,

а тим часом способи вп’ять приготовляють.

І научив так бог їх рихло друкувати,

що за день, то не мощно за рок преписати.

Прето, як годні оні од вірних похвали,

так за труди вдостой їх, боже, вічной слави.

О СНІЦАРЯХ І О СЛЮСАРЯХ

Немаш труднійших в світі ремесл над сніцарства, а другоє вп’ять трудні также і слюсарства.

Сніцарі бо церковний деісус одрізають,

а слюсарі рознії теж штуки работають.

І сніцар в премудрості великий єст хитрець,

і слюсар в ділах своїх не менший тож мудрець.

Рознії бо мудрості слюсар показуєт,

і сніцар без числа штук дивних виставуєт.

Прето слушне б їм двом братами ся називати, же то премудростей навикли заживати.

Іний ремісник єдно діло токмо творить, як сапожник заєдно сапоги готовить,

А в двох сих ремесников розмаїта трудность, может ся почудити всяк, зря оних мудрость.

Прето ж їх в великой повазі треба міти і шанувати особ жони їх і діти.

І дай, боже, на землі їм всякую довольность за показуємую їми чудотворность,

І всяких ремісников нікгди не уменшай,

але для потреб людських повсюду умножай.

О СТРІЛЬНИКАХ,

ЩО СТРІЛИ КОЗАЦЬКІЇ РОБЯТЬ, І О КОЗАКАХ ПОХВАЛЬНОЄ

І стрільники козакам потребні бивають,

поневаж до воєнних справ стріли зробляють.

Бо і стрілою мощно так же поразити і, як огненною стрільбою, умертвити.

І дивная річ стріли, кгди їх витягають

вгору і високо, так нічим не досягають.

Же которий знайдеться козак здорових рук, то такий кріпко, моцно і добре тягнет лук,

Же аж может на версту воздух зачепити і хмури воздушнії стрілою пробити.

І то по правді тому тако бити можно, кгди і било на світі тоє то не ложно,

Іж некгдись стріла вгору козаком пущенна

суха, а з висоти в дол мокра возвращенна — Знать то, же скрозь дождевну хмуру стріла пройшла, тілько що щось облаков небесних не дойшла. Било то на сівері, в писця сього віку,

при людєх многих, а не при єдном чоловіку.

І тогда ж хмури частка на землю ізпала, величеством, яко чловічая глава,

В подобії льода, і там же і ізтаяла і водою світлою на землі зостала.

Прето дивуватися і зась стрілам треба, же мало самого не досягають неба.

А ви, козаки, лук здорові потягайте

і з огненних оружій сміле випаляйте,

Бог вам нехай побіждать врагов помагаєт,

а вас од врагов в войськах і в домах сохраняєт. Я всім малостям вашим сердечно гірияю

а пришедших з войська миле поздоровляю.

0 ВРЕМЕНАХ ЛІТНІХ І О ЗИМНІХ

Бог-господь сотворив нам времена і літа, котрії будуть трвати до кончини світа.

І часи теж всякії од нього створенні, но найпаче літнії, од всіх ухваленні.

Лучшей бо літо, в нем же всяк плод ся раждаєт

1 на зимньоє врем’я пищу умножаєт.

І что вготуєт літо, зима прибираєт,

а растінія плодов взимі не биваєт.

І, як мовять, на зиму літо работаєт, а зима работати на літо не знаєт.

І что одмітаєм в час літній что ногами, тоє з охотою б взяв взимі й руками.

А так пудданство зимі літо одправуєт, кгди всякії запаси їй завше готуєт.

Подобно то ситості зима в собі не маєт, что всякії літнії собрання з’ядаєт.

А і літо такоє жеб нікгди не било,

котроє нам би гріхи многі ізродило.

І не дай юж нам, боже, больш гріхов