Українська література 17 століття - Автор невідомий

І поміж тисяч важко відшукати;

Та все ж і добра трапитися може,

Адже знаходять поміж терном рожі.

ПІДСТУПНЕ СВАТАННЯ

О, не одного ж вітця обдурили Ті, що таємно горілку жлуктили.

Хоч молодого хміль завжди дурманить, Проте достаток усякого манить.

Кіт, коли хоче упіймати мишу,

Так причаїться, що геть і не дише.

А вже як зловить, то муркоче любо — Так наречений робить після шлюбу. Тож стережися, необачна панно:

Що було миші, те з тобою стане.

НЕСТАЛІСТЬ СВІТУ

Мав лату на латі,

Тепер в красній шат і.

Із чужої праці став раптом багатий, Жив у халупі, а завів палати, Наповнює скрині кров’ю людською.

Хто це, питаєш? Цить! Ми, із тобою.

УСЬОМУ ПРИХОДИТЬ КІНЕЦЬ

Агей, і мури зазнають руїни,

Потужних замків здобувають стіни,

Не глина — камінь має прахом стати,

А ти, людино, хочеш протривати!?

СМЕРТЬ

Ой, смерте безжальна, тягнеш нас до себе! Хто б не відкупився, коли б міг, од тебе?

Дуки сього світу дали б міліони,

Коли б у підземні їх не гнано гони.

Золото і срібло дав би, оксамити,

Дав би злотоглови й дорогі теліти,

Дав би пан мостивий коней табунами,

Дав би пишний лицар зброю, хоч возами.

Інший дав би радо все, що є в коморі,

Дав би, що надбалось у його оборі.

А убогий дав би й латану свитину,

Коли б мав од тебе хоч одну хвилину.

А коли б ти хвилі продала копами,

Заплатив би кожен усіма снопами.

Ох, коли б ти, смерте, щось потребувала,

Що б не загадала, зразу б те і мала.

Та не відкупитись! Засіяна нива.

Має бути зжата. Не діждати дива.

ЗМОВИНИ СТАРОГО З молодою

Як за старого молоду ладнають,

Свашки гарненько дівчину вмовляють:

«Панно ласкава, прийде чорт по нього,

З грішми ти підеш враз за молодого!»

Дівчина мовить: «Дай смерть йому, Пане, Краще курчатко, ніж півень в шафрані».

Дідові дівка, ніби до кожушка

Прілого — комір з молодого смушка.

ЖИТТЯ У МІСТІ

Той крам вірменський продає на шати,

Той ще дорожчі розгорта блавати,

Той хутра пишні, сукні і спідниці,

Той розсипає перці і кориці,

Той манить п’яниць до свойого шинку,

Той пропонує різну лагоминку,

Той сіно, збіжжя, а той сіль і мило —

Пани ж, нероби, нудяться без діла.

ФОРТЕЛЬ

Фортелем стіни фортець розбивають,

Фортелем села й міста набувають.

Фортелем ласку у пана заслужиш,

При владі старшим з фортелю ти будеш. Фортелем простий князівну засвата,

Фортелем в дурні пошиєш і тата.

В суді фортелем хитрують без свідка.

Фортелем на картах повніша калитка. Фортелем паннам дівоцтво збавляють,

Ближніх фортелем у кут заганяють. Фортелем шафар виходить з фрасунку,

Купець з фортелю не зна прорахунку. Фортель розчинить тюремнії мури,

Фортелем слабший сильнішого дурить. Фортелем брата брат ославляє,

Юрист фортелем закон вивертає.

Фортель за фортель, за мудрі фортелі Спече фортелем нас чорт на вертелі.

Дере лисиця фортелями птицю,

Фортелем кулю вганя хлоп в лисицю.

НОВІ ПАЛАЦИ

З одних палаців вже самі руїни,

А іншим тільки зводять красні стіни,

Хоч і порожні простоять убого.

Не мають люди страху перед богом!

А чи не краще зводити шпиталі,

Щоб нещасливих стіни ті приймали? Шпиталь будуєш — чиниш так, як треба,

Палац будуєш тим собі на небі.

ЛІПШЕ З ЛЕВОМ НА ПУЩІ,

НІЖ ІЗ ЖІНКОЮ ЗЛОЮ

Ох, біль сей серце може розірвати!

Краще жить з левом, ніж злу жінку мати. Борони, боже! От нещасна хвилька:

Спиш в лісі — глянеш: суне звірів кілька...

Спиш, мужу, в пущі і біди не чуєш.

В світі, як в пущі. З жінкою ночуєш. Борони, боже! Світ наш — то звіринець.

Спиш, підхопився — аж кабан-одинець, Спиш, аж одинець поряд вже рохкоче —

Це твоя жінка зубом вже скрегоче.

Борони, боже! Світ — довічна пуща.

Пасічник — сонний, ведмідь — невсипущий. Пасічник сонний, а ведмідь тим часом Воск ярий з медом видирає ласо.

Борони, боже, від такої скрути!

Спиш, мужу, в пущі, аж іде лев лютий...

Лева в сім світі рідко можна стріти —

Жінка скажена є в кожнім повіті,

В кожній окрузі, у кожному місті

Гірших од лева злих жінок зо двісті.

ПРО БАГАТУ ЖІНКУ

Хто собі жінку із грішми бажає,

Чорта з рогами той собі шукає. Робити треба, як серце підкаже.

Хто зле напише — нічим не замаже.

ВАРШАВА — МАТИ

Впевнився сам я — вельможна Варшава Дальним прибульцям є мов мати права. Чи з Литви прийдеш, чи з Києва — прийме, Як маєш в торбі, у свої обійми.

А як без грошей, навіть землякові:

«Тебе не знаю!» — мовить мазуркові.

ЛЮБЛИН — СЕСТРОЮ

Як маєш в калитці — немов сестра, Люблин Вітає щиро: «Мій братику любий!»

Купи чобітки, панчішки, спідничку,

Як з Люблина мати бажаєш сестричку. Сестричка каже: «Задля відпочинку

Приляж но, брате, засни на годинку.

А я тим часом печеню зготую,

Винце корінням до смаку зцукрую. Одержиш, брате, гостинну господу, Кімнату гарну, всіляку вигоду. Юристу певно до справи нараю,

Агента враз я також напитаю.

Пан інстигатор додасть тобі слави — Маршалку слово замовить ласкаве.

ЧИМ Є ЖІНКА

В гарнім сімействі голова — мужчина,

Та не хвіст— жінка, без хвоста ж людина; Під головою — руки, ноги, жили,

Серце і горло, там і шлунок милий.

Жінка — це шлунок. Шлунок всім керує;

Вариться в шлунку — в голові парує. Смачно у шлунку чи у шлунку гидко —

Все на обличчі зразу буде видко.

В гарної жінки ти червонощокий,

Злу жінку маєш — синяки під оком В тебе чи в неї. Правду кажуть люди:

Хто з вас сильніший, того й правда буде.

ПОСПОЛИТЕ РУШЕННЯ

Немає грошей найнять жовніри?

В похід рушаймо, бебряні ковніри! Злота в нас досить, та жаль віддавати, Треба на битву самим вирушати. Тільки ж рушаймо усі до одного!

Ні, знайдем блазня, знайдемо дурного. Один за себе, а другий за брата,

Третій за батька — і війська багато.

А поки мазур візьметься за списа,

Вже у русина макітра вся лиса.

ДО ХУДОЖНИКА

Із тебе художник — ніякий, мій пане,

Оглянеш малюнок — все ясне і знане. Правдива ж бо штука — так намалювати, Щоб глянуть самому й не розібрати.

СУСІДИ

Скаргу подав раз сусід на сусіда.

Скаржаться спільно — взаємна обида. Хто більше винен—• і самі не знають.

Приятель судить — вони не зважають. Рочки і роки — від