Українська література 17 століття - Автор невідомий

Тепер би-м бив пан всього світа,

*

Безпечне біжіте,

а душу його пильно стережіте,

Аби-сьте того Іїсуса поймали,

а мні о том рихло знати давали.

Люципер мовить до Ада:

Юж-єм, Аде, послав по Іїсуса слуг своїх вірних, Бенеру і Трубая, воєвод немалих.

А кгди будуть бубнити,

в той час душу його будуть провадити.

А ми сюда ангелов не допускаймо

і віри їм не даймо,

Аби нас не зрадили

і душі його, до неба не запровадили.

Не бойся, Аде, пане мой милий!

Чом єст так барзо унилий?

Єще я в господарстві твоєм не оспалий

і вік пробув немалий.

Не бойся Маріїна сина! Кгди он чоловік, не вчинить нам нічого вовік.

А я завше з тобою

готов хоч і на пляц до бою.

А пекло — то моя столиця,

где рачить його моя правиця.

Кгди он божий син, не терпів би он муки

і не видан би бив жидом на смертельнії руки.

Ад до Люципера мовить:

Юж я плачу і ламентую,

хоч єще жадної навальності не маю.

Живот мой дреніє

і в очах моїх мріє.

Живот чуєт, тілько не скажет:

подобно той Іїсус, пришедши, всіх нас пов’яжет.

Люципер до Ада мовить:

Що, Аде, по том, що так плачеш і прорицаєш,

що єси прожив, то всі дні свої проклинаєш?

Ад до Люципера мовить:

О старосто Люциперу, стражею затвори пекло, жеби жадної душі з нього не втекло.

А там ізо всіх сторон мідянії ворота поставив

*

І затвори желізними ланцухами модними стягнув і твердими колодками барзо замкнув.

І тисящу тисявд маю войська збройного, може, і Христос не ходить так гойно.

Святий Іоанн Креститель мовить до Ада:

Смутися, Аде, плач і ляментуй вовік, кгди ідет до нас бог і чоловік.

Готував єси на нас пекло, в’язення, котороє іж будет во твоє врем’я.

Весполь із слугами твоїми

будете под ногами божими.

Возстани, Давиде, і в струни вдаряй а творця свойого і бога вихваляй!

Ото будет запевне по нас

і не пойдет одсюду без нас.

Люципер мовить до святого Іоанн а Крестителя:

Постой, Іоанне, єще ся не вихваляй і того Іїсуса не прославляй!

І ти тут будеш, і твой Іїсус будет у нас,

а хто дужчий, той ся виграєт змежи нас.-

І ти ся не вификглюєш, хоч би-сь ся як фикгльовав з тим, которому я дорогу готував,

Бо єс Іоанн, зовуть тя покаянію проповідник, але ти власний Іїсусов похлібник.'

Для того ти в’язнєв моїх потривожив,-же їм єси повість розмножив,

Як то тут маєт Іїсус до пекла уступати і всіх моїх в’язнєв од мене взяти.

То і нікгди не дочекаєш,

тілько славу тую дурно розмножаєш.

А довго ще ти тут будеш стояти

а що раз то больш о Христі повідати?

А ходи но ти сюда, больше не повідай,

товариству моєму і мні страху не задавай,

Бо ми ся і знаку його не боїмо

і на божество його не глядимо.

Знаю я, же єст бог в небі,

которому співають ангели: «Слава тебі!»

Але тут бога немаш,

*

А ти пророкуєш і сам його не знаєш, тілько його на помощ призиваєш.

Бо бог в небі со ангели пануєт,

а моя слава по всем світу розкошуєт.

І мене люде всі на язиці носять

і больше, ніжли бога, о що просять.

А я ведлуг просьби їх буду чинити,

а хто мої учинки чинить, буду його любити.

А за тоє їм обфітую ласку покажу,

не єдного в огонь пекельний усажу.

А ти, Іоанне, пойди, больш не повідай, товариству своєму не помагай.

Виджу я, же ти фікглюєш,

і розумію, же ся утекти готуєш.

Ой, не увойдеш од мене, рицеру-пташку, ми того не боїмося, Іванашку.

Подобно той Іїсус буде, то й ти будеш із нами в той такой ямі.

Отож посел пер вий біжить і мовить:

Пане Аде наш,

а кгди ж над тебе большого немаш!

Послали мене воєводи Бенера і Трубай, нічого ся на раз не лякай.

А що єси хотів і просив, то все поорудували і Христа того у ланцухи поубирали.

Водять його жиди од града до града, ніхто йому не дасть і раз правди.

Чулем од жидов, іж веден будет за місто,

і знаю добре, іж готують на нього лобноє місто.

Посел вторий прибігає і мовить:

Ото юж, пане Аде наш, жиди Христа на кресті прибили і желізними гвоздьми руці і нозі прибили.

Ой, уже не буде в жидов така рада конечне, а ми будем з тобою жити навіки безпечне.

Послали мене воєводи повідати і радость тую розмножати.

Посел третій прибігає і мовить:

Отож, пане Аде, Христос умираєт, на кресті главу свою прикланяєт.

Жиди все тіло його ізбили

і копієм бок його пробили.

Осталися там наші воєводи,

аби, душу його взявши, принесли сюда на нашії

угоди.

Лн>ципер до Ада мовить:

Видиш, Аде, такую новину,

що &я стало нр'йЗ' шйе Маріїну сину.

Юж жидйjpa Кресті його прибили і бок ййму копієм пробили

і їернОвий вінець на главу вложили.

А нам потреба о душі його пильноє старання міти, аби душу його поймати во своя сіті.

Ад до Люципера мовить:

Моя то рада такая і голова старая:

Душі Христової не беріте ані її стережіте.

Нехай ідет вона до неба, а нам його тут не треба.

Бо всі пророці поднеслися і радують, приход його духом святим чують.

Мусить то правдивий бог бути,

а для єдної душі всіма треба гигнути.

Бо уже, я бачу, близько конець наш,

і наше старшинство тепер єст, а завтра немаш.

Посел четвертий прибігл і мовить:

Отож Христос юж умер,

але я бачив недавно тепер.

Але кгди душа його вийшла з тіла, тогда не єдина плоть ізімліла.

І ми ся полякали

і далеко од неї повтікали.

Хотіли-сьмо його поймати,

а кгди обачили, страшно було к ней приступати.

Ангельськії войська около оступили а нас до неї не допустили.

Дрижала земля, був страх і доки, же аж ламалися ланцухи.

Сонце і місяць попреміняли,

і много од мертвих повставали.

А тії аж од страху падали

і через три години лежали.

І ми, ся страху уже набравши,

ідемо до пекла, зброю побравши,

І чули-сьмо од ангелов, же во третій день воскреснет—

і прийде до нас і маєт взяти всіх в’язнєв конечне у нас.

Воєводи мовять Бенера і Трубай:

Великий наш