Українське письменство - Микола Зеров

1917

Попечительні ради при нижчих, а також і по середніх школах не потрібні, господарські обов’язки бажано передати педагогічним радам, доповнити їх представниками громадських установ. Повітові шкільні ради повинні бути подвижними і не перетворюватись в парламенти по шкільним справам. Комісар і інструктори мають право рішаючого голосу.

По вищих початкових, а надто по середніх школах існують категорії учителів, «служащих из платы по найму». Часто сі учителі являються добре освіченими і досвідченими педагогами, а проте перебувають на становищі «безправних». Всім таким учителям повинно дата права державної служби.

15.VIII.1917

Уклінно прошу вибачення у читачів «Труда», що я знову вертаюсь до знаменитих відозв д. Баленка. Але я не винен, що д. Баленко ніяк не може зрозуміти, наскільки він і смішний і досадний з тими своїми відозвами та «листами до редакції», — і мені доводиться вдруге проказувати йому елементарні азбучні істини.

Д-ій «відаючий продовольствієм» ніяк не хоче втихомиритись і в числі 33 «Труда» містить новий твір, що повинен, очевидно, на його думку, представляти відповідь на мій фейлетон «Зайва красномовність». «Відповідь» ту я прочитав уважно, але нічого, окрім голої, безцеремонної лайки, я там не знайшов.

А між тим я зовсім не хотів ображати автора. Я рішуче нічого не мав і зараз не маю ні проти самого д. Баленка, ні навіть проти його літературної творчості як такої. Мені хотілось тільки освітити ті його писання з боку громадської етики, — і при чому тут я, коли з свого боку твори д. Баленка оказались занадто слабкими. Беру факти. Із-за якоїсь другорядної справи виникло непорозуміння межи представником міського (городського) самоврядування і членом повітової земської управи завідуючим продовольчою справою: непорозуміння розрослося в конфлікт, набуло явно особистого характеру, а добрі люди, замість того, щоб якнайшвидше його полагодити, роздмухали його, перевели друком на папір і давай розклеювати по зіньківських заборах — «на всенародные очи», як казав Гоголь. В своїм фейлетоні я й мав на думці показати, що такі відозви — без фактів, з однією лише «лірикою», являються вчинком негромадським, що папір тепер дорогий, що народні гроші заслуговують кращого до себе відношення, і виносити «на всенародні очі» якісь дрібні сварки немає ніякої рації. Говорячи так, я висловлював не свою тільки, а й загальну думку, і що се так, читач може пересвідчитись, проглянувши хоча б статтю «Осоружні балачки» в № 33 «Труда».

Як же поставився до моїх щиросердних уваг д. Баленко?

Не можу сказати, щоб я не ждав ніякої відповіді на свого фейлетона. Я певен був, що мої уваги зачеплять декого «за живе». Але я гадав, що, відповідаючи мені, д. Баленко або покається в своїх помилках, або хоч розкаже, по крайній мірі, в чому річ, хто і в чому його винуватить. Тільки так, на мою думку, і можна було з честю вийти із розпочатої на заборах полеміки.

Д. Баленко вибрав собі найгірший вихід. Він почав лаятись і сипати на мою голову вульґарні приказки і безпардонні словечка: «набралися гречаної вовни», «торох, як об стіну горох», і я в один мент оказався у нього і «ні до чого не здатним», і «голодним» на скандали, і «якимсь».

Д. «завідуючому продовольствієм» слід пам’ятати, що таким способом він нікому нічого не доведе. Лайка доказової сили має небагато: арґумент з неї поганий.

Та і «літературному його таланту» слави од неї не прибуде.

1917