Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека
/11/ Якою ж то неотесаністю дорікають нині Сципіонові за те, що він крізь широкі вікна не пускав у свою лазню денного світла, що не пражився при жаркій погоді й не чекав, поки таки звариться у ванні! Ото бідолаха! Навіть жити не вмів! Умивався непроцідженою водою, здебільшого каламутною, а при сильніших дощах навіть замуленою! Та чи він помишляв над тим, як йому митися? Приходив змити з себе піт, а не всякі там пахучі мастила. /12/ Що, гадаєш, сказали б нині про таке? — «Не заздрю тому Сципіонові: жив, наче й справді на вигнанні, коли так умивався». — Якої б ти заспівав, дізнавшись, що він і вмивався не щоденно? Знаємо ж од тих, хто описав звичаї давнього Рима, що руки й ноги (вони забруднюються в роботі) вмивали щодня, а купалися лише раз на тиждень. От і вигукне тут дехто: «Ну і бруднющі, бачу, були в давнину люди! Якими ж то запахами, гадаєш, тягло від них?» — Якими? Військовою службою, працею, мужністю! Після того, як винайдено оті до блиску начищені лазні, люди стали бруднішими. /13/ Що каже Горацій Флакк, маючи намір описати відомого розкішника, паскудну людину?
Мазями пахне Букцилл[298]…
А подай-но Букцилла тепер: видасться смердючим цапом і займе місце Гаргонія, якого Горацій протиставляє тому ж Букциллові! Замало їм, бач, намащуватися лиш один раз на день: двічі, тричі втирають у тіло пахощі, аби не вивітрилися. Ба, ще й похваляються тим запахом, начебто своїм, природним!
/14/ Якщо подальше моє писання видасться тобі надто нудним, то нарікай на садибу, де від Егіала, вельми хазяйновитого батька сімейства (він тепер є власником тієї посілості), я дізнався, що пересаджувати можна й старі дерева. Цього навчитися потрібно нам, людям похилого віку, адже кожен із нас садить оливи для когось іншого. А я бачив, як він восени пересаджував трирічні і навіть чотирирічні дерева, щоб мати з них кращі плоди.
/15/ Тож і тебе втішатиме тінню дерево, хоча
Дальніх потомків хіба отінятиме, повільноросле[299],
як мовить наш Вергілій, який дбав не так про те, щоб сказати якнайправдивіше, як про те, щоб звучало якнайпригожіше, і не так хлібороба хотів повчати, як розважати читача. /16/ Оминаючи все інше, наведу хоча б таку його думку, бо так і кортить мені вже нині вказати на її хибність:
Біб же сади навесні; й тебе у цю ж пору, люцерно,
Горне пухка борозна; щорік тут берися й до проса…[300]
Чи в одну пору засівають ті рослини, тобто чи їх посів пов’язаний саме з весною, суди ось по чому. Пишу тобі цього листа у червні, що вже хилиться до липня; в одну й ту ж днину я бачив і тих, що збирали боби, й тих, що сіяли просо.
/17/ Але повернусь до олив. Я спостерігав два способи їх пересадження. Стовбури великих дерев, обрізавши перед тим галузки, щоб не були довшими від стопи, він переносив разом із кореневищем, але коріння обтинав, залишаючи сам вузол, з якого вони звисають. Потім, змочивши його гноєм, устромляв стовбур у яму, а далі не тільки засипав землею, але й щільно її втоптував. /18/ Запевняв, що немає нічого важливішого від того — як він сам називав — утоптування, бо воно закриває дорогу і холоду, й вітру. А ще ж дерево менше розхитується, і молоді корінчики, хапаючись землі, можуть витягуватися; а хоч трохи воно б хитнулося — тут же й пообривалися б ті, мовби воскові, неспроможні втриматися корінці. І ще одне: перед тим як засипати землею основу дерева, він подекуди зіскрібає кору, бо з тієї оголеної деревини проростає, за його словами, нове коріння. З землі стовбур не повинен виступати більше, ніж на три або чотири стопи. Тоді він одразу вкриється з самого низу зеленню, і більша його частина не буде, як у старих олив, сухою та покрученою. /19/ Другий спосіб садження такий. Він брав міцні, але ще не згрубілої кори галузки, які бувають у молодих дерев, і садив їх у такий самий спосіб. Ті ростуть дещо повільніше, зате, пішовши із саджанця, вони не бувають ні хирлявими, ні вузлуватими. /20/ А ще я бачив, як він пересаджував багаторічну виноградну лозу. Її треба якомога краще очистити від найдрібніших пагінців, а тоді на всю довжину розіслати по землі, щоб вона коренилася із самого стебла. Я бачив лози, що були посаджені не тільки в лютому, а й наприкінці березня: вони тримаються і пнуться по сусідніх в’язах. /21/ Усі ті, сказати б, високостовбурні дерева потребують, за словами нашого господаря, підживлення з підземних водоймищ; якщо та волога допоможе їм, отже, дощ — у наших руках.
Але більше не повчатиму, щоб не зробити тебе моїм суперником, як мене зробив своїм суперником Егіал.
Бувай здоров!
Лист LXXXVII
Сенека вітає свого Луцілія!
/1/ Я побачив уламки свого судна ще перед тим, як ступив на нього. Не описуватиму тут, як це сталося, щоб ти й цього не зарахував до стоїчних парадоксів. А що жоден із них не є ні хибний, ані такий дивний, як то видається на перший погляд, я доведу тобі, якщо захочеш, та й навіть тоді, якщо не захочеш. Хай там що, завдяки тій подорожі я побачив, як ми пообростали всілякою зайвиною і як легко з власної волі ми могли б обійтись без багатьох речей, відсутності яких навіть не помічаємо, коли позбулися їх з потреби.
/2/ Так ось із кількома рабами (більше й не вміститься на возі), без жодних речей, окрім тих, що на нас, ми з Мáксимом[301] проводимо вже
